Еліс Бол

Народилася 24 липня 1892 року в Сіетлі, штат Вашингтон, в родині Джеймса Преслі і Лаури Луїзи (уродженої Ховард) Болів[5]. Її сім'я за своїм становищем перебувала між середнім і вищим середнім класами, оскільки батько Бол був редактором газети, фотографом і юристом[5]. Її дід, Джеймс Бол-старший, був також відомим фотографом і одним з перших афроамериканців в Сполучених Штатах, що вивчав дагеротипію[6]. Джеймс Бол-старший переїхав на Гаваї зі своєю сім'єю в 1903 році, але помер через рік, в результаті чого сім'я була змушена переїхати назад до Сіетлу в 1905 році[6].

Після повернення в Сіетл Бол поступила в старшу школу Сіетла і отримала високі оцінки з наукових предметів. Закінчивши цей навчальний заклад в 1910 році, вона поступила у Вашингтонський університет вивчати хімію[4][7]. Після чотирирічного навчання там, вона отримала ступінь бакалавра в галузі фармацевтичної хімії і фармакології. Вона також опублікувала спільно зі своїм науковим керівником в галузі фармакології 10-сторінкову статтю в престижному журналі Американського хімічного товариства під назвою «Бензенування в розчині ефіру»[6]. Після закінчення університету Бол запропонували стипендії для навчання в Каліфорнійському університеті в Берклі й Гавайському університеті[8]. Бол вирішила повернутися на Гаваї, щоб отримати ступінь магістра в галузі хімії. У 1915 році вона стала першою жінкою-негритянкою, яка закінчила зі ступенем магістра Гавайський університет[3].

У рамках післядипломної наукової кар'єри в Гавайському університеті Бол досліджувала хімічний склад і діючу речовину рослини Piper methysticum (перець п'янкий) для написання магістерської дисертації[9]. Під час роботи над дисертацією доктор Гаррі Т. Холман з лікарні Каліха на Гаваях, попросив Бол допомогти йому розробити метод, щоб ізолювати активні хімічні сполуки в маслі чаулмугри (або шалмугрі)[6]. Масло чаулмугри раніше використовувалося для лікування [[Проказа|прокази] з суперечливими результатами. Більшість пацієнтів з проказою не наважувалися протягом тривалого часу вживати це масло, оскільки воно було гірким на смак і, як правило, спричиняло розлад шлунка[5]. Бол розробила процес, що дозволив ізолювати етилові ефіри жирних кислот в олії чаулмугри так, щоб вони могли вводитися за допомогою ін'єкції, але померла перш, ніж змогла опублікувати свої результати[5]. Ще один хімік Гавайського університету, Артур Л. Дін, продовжив її роботу і почав виробляти у великій кількості ін'єкцій екстракту чаулмугри[6]. У 1918 році гавайський лікар повідомив в часописі Journal of the American Medical Association, що загалом 78 пацієнтів були виписані у задовільному стані з лікарні Каліха здоров'я після лікування їх ін'єкціями[6][9]. Ізольований етиловий ефір залишався кращим засобом для лікування прокази до тих пір, поки в 1940-х роках були розроблені сульфаніламідні препарати[6].

Еліс Августа Бол померла 31 грудня 1916 року у віці 24 років. Вона захворіла під час своїх досліджень і повернулася в Сіетл для лікування за кілька місяців до своєї смерті[3]. У 1917 році в статті в газеті Pacific Commercial Advertiser як причина смерті було названо отруєння хлором, яке могло статися під час її викладання[8]. Проте, точна причина її смерті невідома, оскільки початкове свідоцтво про її смерть було змінено, після чого причиною смерті в ньому був визначений туберкульоз[5].

Хоча її наукова кар'єра була короткою, Бол розробили основи нового метода лікування прокази, який продовжував застосовуватися до 1940-х років[6]. Гавайський університет не визнавав її роботи протягом майже дев'яносто років. У 2000 році університет, нарешті, визнав Бол, присвятивши їй меморіальну дошку на самотньому університетському дереві чаулмугри в Бахман-Холі[8]. У той же день колишній губернатор Гаваїв, Мазі Хірон, оголосив 29 лютого «Днем Еліс Бол», який наразі відзначається раз на чотири роки[4][10] . Згодом Бол була удостоєна медаллю Пошани Радою регентів Гавайського університету в 2007 році[4].