Еметуллах Рабія Гюльнуш-султан

Еметуллах Рабія-Гюльнуш Валіде-Султан (тур. Emetullah Râbia Gülnûş Sultan; бл. 1642, Ретимно — 6 листопада 1715, Едірне), також відома як Гюльнуш Еметуллах валіде-султан (тур. Gülnûş Emetullah Valide Sultan) та Рабія Гюльнуш Умметуллах-султан (тур. Râbia Gülnûş Ümmetullah Sultan) — дружина османського султана Мехмеда IV,Хасекі Султан, мати султанів Мустафи II й Ахмеда III; одна з двох жінок в історії Османської імперії, які займали посаду Валіде Султан при двох синах. Можливо була одною з представниць Жіночого Султанату.

Еметуллах Рабія Гюльнуш-султан
Народилася 1642[1][2][3]
Ретимно, Крит, Крит (децентралізована адміністрація), Греція
Померла 6 листопада 1715(1715-11-06)
Стамбул, Османська імперія
Поховання Стамбул
Країна Османська імперія
Діяльність Валіде
Посада Валіде і Валіде
Конфесія іслам
Рід Османи
У шлюбі з Мехмед IV
Діти Ахмед III і Мустафа II

Життєпис

Еметуллах народилася близько 1642 року ймовірно у місті Ретимно на острові Крит; за походженням, напевне, була веніціанкою з сімейства Верцицці (Верзині). У 1645 році у віці трьох років була захоплена сердаром Делі Хюсейном-пашею під час завоювання Криту, а потім подарована в султанський гарем, яким на той момент керувала валіде Кьосем-султан. У гаремі за свою красу дівчина отримала ім'я Гюльнуш.

До 1663 року Еметулах стала фавориткою султана Мехмеда IV та його головною хасекі, народила йому двох синів, Мустафу в 1664 році та Ахмеда в 1673 році, — обидва вони пізніше стали султанами. За повідомленнями сучасників, перші роки султан Мехмед, який захоплювався полюванням, брав свою фаворитку з собою, завдяки чому сина Мустафу Еметуллах народила в Едірне, а Ахмеда — в Хаджіогло-Пазарджиці, Добруджа.

З Емметулах пов'язували кілька неприємних чуток і пригод в гаремі. Так, її ворожнеча з іншого фавориткою Мехмеда IV, Гюльбеяз-хатун, привела до смерті останньої. Перші роки перебування Еметуллах в статусі головної Хасекі Мехмед був надзвичайно прив'язаний до неї, але після того, як Гюльбеяз увійшла в гарем і народила дочку, почуття султана до матері його двох синів стали остигати, що призвело до ревнощів з боку Еметуллах. З чуток, одного разу, коли Гюльбеяз милувалася на море зі скелі, Еметуллах зіштовхнула її вниз, і наложниця потонула. Інакше смерть наложниці описує у своїй книзі «Жіночий султанат» історик Ахмет Рефік Алтинай: він вважав, що Гюльбеяз була задушена в палаці Канділлі в Ускюдарі за наказом Еметуллах. Ймовірно, випадок цей стався вже після смерті матері султана валіде Турхан-султан, коли сама Еметуллах очолювала гарем. Інший випадок кровожерливості головною фаворитки Мехмеда IV стався, на думку деяких дослідників, незабаром після народження її первістка, коли Еметуллах наказала задушити братів Мехмеда IV Сулеймана і Ахмеда, замкнених в Кафес, однак вбивству завадила валіде Турхан-султан. Разом з тим, з самою валіде Турхан-султан Еметуллах мала прекрасні стосунки.

У 1687 році в результаті яничарського заколоту Мехмед IV був позбавлений влади і на троні опинився його брат Сулейман II, понад сорок років перебував в Кафесі. Гарем колишнього султана на чолі з Еметуллах був висланий в Старий палац, в той час як її сини зайняли місце дядька в Кафесі. Еметуллах залишалася в Старому палаці аж до сходження на престол її сина Мустафи II в 1695 році.

Мати султанів

Ахмед II помер 6 лютого 1695 і новим султаном став Мустафа II. Відразу після сходження на престол сина Еметуллах була викликана зі Старого палацу і під час урочистої церемонії отримала титул валіде-султан. Вдови Ахмеда II, Рабія-султан і Шаесте-султан, а також дочка Шаесте Атіка-султан, були вислані в Старий палац; син Ахмеда II, Шехзаде Ібрагім, матір'ю якого була Рабія, був відправлений в Кафес, де померла 4 травня 1714 року. Разом з гаремом колишнього султана за наказом нової валіде були вислані і численні неугодні їй слуги.

Правління Мустафи II тривало до 1703 року, коли він відрікся на користь брата Ахмеда III і незабаром помер. Після зречення старшого сина Еметуллах відбула в Старий палац, після чого формально повторила урочистий в'їзд в Топкапи в якості валіде. Під час правління синів Еметуллах мала якесь політичне вплив, проте вважала за краще не втручатися в державні справи. Вона займалася справами гарему і, як і багато матерів султанів, благодійністю. За правління Мустафи III за її наказом на шляху до Мекки були побудовані кілька колодязів і фонтанів; в правління Ахмеда Емметуллах займалася благодійністю в основному в Стамбулі, де за її наказом був відбудований новий комплекс мечеті в Ускюдарі замість згорілого і фонтан.

Емметулах пробула на посаді валіде 20 років і померла в Едірне 6 листопада 1715, не доживши кілька років до епохи миру і процвітання в імперії, яку прозвали Добою тюльпанів. Вона була похована в комплексі мечеті в Ускюдарі, колись відбудованому за її наказом. Еметуллах і Кесем-султан стали єдиними жінками в історії Османської імперії, що займали посаду валіде-султан відразу при двох синах-султанах.

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #142675997 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Faceted Application of Subject Terminology
  3. MAK

Література
  • Alderson An. D. The Structure of the Ottoman Dynasty. — Oxford : Clarendon Press, 1956. — 186 p.
  • Harding, Jennifer. Emotions: a cultural studies reader. — Routledge, 2009. — 418 p. — ISBN 0415469309, 9780415469302.
  • İpşirli, Mehmet. Islam Ansiklopedisi. — 1996. — Vol. 14. — P. 248—249.
  • Peirce, Leslie P. The Imperial Harem: Women and Sovereignty in the Ottoman Empire. — 1993. — 374 p. — ISBN 0195086775, 9780195086775.
  • Sakaoğlu, Necdet. Bu mülkün kadın sultanları. — 2008. — 574 p.
  • Sakaoğlu, Necdet. Famous Ottoman women. — 2007. — 320 p.
  • Süreyya Mehmed Bey. Sicill-i Osmani. — 1996. — Т. 1. — ISBN 975-333-049-5, 975-333-038-3.
  • Шутко Олександра. "Хатідже Турхан" (історичний роман). - Книга друга : Султана-українка на османському престолі. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2017. - 400 с. - ISBN 978-966-10-5379-2
  • Шутко О. Валіде Ґюльнуш – покровителька Карла ХІІ: таємне листування // Козацька скарбниця. - Вип. X, 2019. - C. 66-84.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.