Мегмед IV
Мегме́д IV (осман. محمد رابع, Meḥmed-i rābiʿ, тур. IV. Mehmet; 2 січня 1642 — 6 січня 1693) — османський султан (1648—1687). Єдиний син османського султана Ібрагіма I від султани Хатідже Турхан, що була українського походження[1]. За спогадами очевидців був схожий лицем «на козака»[1]. Зійшов на престол у 7-річному віці завдяки змові матері з яничарами. Намагався розширити володіння Османів у Європі, воював із Святим Престолом, Річчю Посполитою, Московією, Венецією, Австрією, Угорщиною[1]. Від його імені управління імперією здійснювали великі візири з албанського роду Кьопрюлю: Мегмед-паша (1648—1661), Агмед-паша Фазил (1661—1676), Кара-Мустафа (1676—1683)[1]. На прохання гетьмана Богдана Хмельницького взяв під протекторат Військо Запорозьке (1650, 1653, 1655)[1]. Також — Мехмед IV, Махмед IV, Магомед IV. Прізвисько — Мисли́вець (тур. Avcı, Авджи)[1].
| Мегмед IV осман. محمد رابع | ||
.jpg.webp) Мегмед IV | ||
| ||
|---|---|---|
| 8 серпня 1648 — 8 листопада 1687 | ||
| Попередник: | Ібрагім I | |
| Наступник: | Сулейман II | |
| Народження: |
2 січня 1642 Стамбул, Османська імперія | |
| Смерть: |
6 січня 1693 (51 рік) Едірне, Османська імперія | |
| Поховання: | Стамбул | |
| Країна: | Османська імперія | |
| Релігія: | іслам | |
| Рід: | Османи | |
| Батько: | Ібрагім I | |
| Мати: | Надія Турхан Хадіджа | |
| Шлюб: | Еметуллах Рабія Гюльнуш-султан, Афіфе-султан, Гюльбеяз-султан, Гюльнар-султан, Гюнеш-султан, Хатідже-Султан, Гюльназ-султан | |
| Діти: |
сини: Мустафа ІІ, Ахмед III, шехзаде Баязид, шехзаде Сулейман доньки: Хатідже-Султан, Уммюгюльсюм-султан, Фатьма-султан, Кючук-султан, Уммі-султан, Гевхер-султан | |
| Автограф: |  | |
Життєпис
Мегмед IV був сином султана Ібрагіма I та Турхан султан, українки за походженням. Отримав прізвисько «Мисливець» через свою любов до спорту та полювання.
За правління Мегмед IV османський уряд проводив політику налагодження союзницьких зв'язків з Україною та надавав підтримку гетьманам Богданові Хмельницькому, Іванові Виговському, Юрію Хмельницькому, Павлові Тетері, Іванові Брюховецькому і Петрові Дорошенку. 1650 року османський уряд після тривалих двосторонніх переговорів, запропонував Богданові Хмельницькому прийняти протекторат над Україною, що мала стати васальною державою Османської імперії як Молдавія, Волощина, Трансільванія і Кримське ханство.
На думку деяких українських істориків (Михайло Грушевський, Олександр Оглоблин та інших) на початку 1651 року Богдан Хмельницький, незважаючи на опозицію частини української шляхти (Адам Кисіль) і вищого духовенства (Сильвестр Косів) підтримав пропозицію Мегмеда IV і визнав османський протекторат. Проте плани створення антипольської коаліції у складі України, Османської імперії, Кримського ханства, Молдавії, Волощини та Трансільванії не були реалізовані.
1667 року з ініціативи Петра Дорошенка розпочалися переговори з османським урядом про створення військово-політичного союзу України з Османської імперією. Мегмед IV дав згоду взяти Україну під османський протекторат, причому Україна зберігала повну автономію, право вільного вибору гетьмана, була б звільнена від данини і отримувала воєнну допомогу в боротьбі за об'єднання всіх українських земель під владою Війська Запорозького. Цей договір був ухвалений Корсунською Радою 1669 р.
1672 року очолював османську армію, що спільно з українськими військами під проводом Петра Дорошенка здобула Кам'янець та звільнила від військ Речі Посполитої значну частину Поділля та Галичини.
Через турецько-польської війни 1672—1676 років та умов Бучацького та Журавненського договорів, до Османської імперії відійшло Поділля, а під владою Петра Дорошенка залишалась тільки Брацлавщина та Південна Київщина, що було порушенням українсько-турецької угоди 1668 р. і стало початком краху зовнішньої політики гетьмана Петра Дорошенка.
1677-1681 роки уряд Мегмеда IV, підтримуючи Юрія Хмельницького, вів спільно з українськими військами війну проти Московського царства за Лівобережну Україну (див. Чигиринські походи 1677 і 1678 років), яка завершилась укладанням Бахчисарайського мирного договору 1681 р.
З Мегмедом IV у вересні 1683 османська армія під час облоги Відня зазнала поразки від військ Речі Посполитої під командуванням Яна III Собеського, у складі польських військ були і українські козаки.
Див. також
- Українсько-турецька угода 1668
- Корсунський договір
Примітки
- Чухліб Т. В. Мегмед IV // Енциклопедія історії України. 2009. Т. 6. С. 570.
Джерела
- Чухліб Т. В. Мегмед IV // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 570. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Узунчаршили, Ісмаїл Гаккі (2003). Osmanlı Tarihi III. Cilt 1. Kısım: II. Selim'in Tahta Çıkışından 1699 Karlofça Andlaşmasına Kadar. Ankara: Türk Tarih Kurumu Yayınları. ISBN 975-16-0013-8. (тур.)
- Sakaoğlu, Necdet (1999). Bu Mülkün Sultanları. İstanbul: Oğlak Yayınları. с. 200–209. ISBN 875-329-299-6. (тур.)
- Кінросс, Патрік (1977). The Ottoman Centuries. İstanbul: Sander Kitabevi. ISBN 0-224-01379-8. (англ.)
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мегмед IV
- Мегмед IV, Мегмед (Магомед, Мехмед) IV Авджи «Мисливець» // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.305-307