Еохрік

Про походження та ранні роки життя Еохріка вірогідних відомостей в середньовічних історичних джерелах не збереглося. У хроніках він названий наступником померлого в 890 році скандинавського короля Східної Англії Ґутрума[1][2]. Можливо, Еохрік був сином свого попередника на престолі[3]. За одними даними, правління Еохріка тривало дванадцять років, за іншими — чотирнадцять років[4][5].

В «Історії англійських королів» Вільяма Мальмсберійського Еохрік охарактеризований як затятий ворог англосаксів, не раз вступавши з тими в жорстокі конфлікти[4][5]. Однак у перші роки свого правління Еохрік, принаймні формально, був змушений визнавати свою залежність від короля Вессексу Альфреда Великого. У 892 році він повинен був навіть заприсягтися Альфреду у вірності й дати шість заручників, в підтвердження відсутності у нього наміру приєднатися до вікінгів Гастінґа, ворогів вессекського монарха. Тим не менш вже в наступному році Еохрік відмовився від усіх своїх клятв: він уклав союз з Гастінґом, дозволивши тому не тільки перезимувати у своїх володіннях, але і поповнити військо вікінгів місцевими громадянами. Слідом за цим об'єднане військо Гастінґа й Еохріка вчинила набіг на англосаксонське місто Честер[1][6][7].

За свідченням, що міститься в «Англосаксонському часописі»[8], після смерті 899 або 900 році короля Альфреда Великого в Вессексі почалася боротьба за престол. Новим правителем цього королівства був проголошений Едуард Старший, але про свої домагання на владу оголосив його двоюрідний брат, син Етельреда I етелінг Етельвальд [9]. Не зумівши скинути з престолу короля Едуарда, Етельвальд був змушений тікати з Вессексу. Він знайшов притулок у Йорку при дворі Сігфрита і Кнута, правителів королівства Йорвік. Коли ж Кнут в 902 році помер, Етельвальд був обраний йоркськими данами своїм королем[10][11][12][13].

Трохи пізніше Етельвальд також заручився підтримкою і короля Еохріка. Передбачається, що монарх Східної Англії міг навіть визнати над собою верховну владу нового правителя Йорвіка[2].

В 902 році військо британських данів на чолі з Еохріком і Етельвальдом вчинила набіг на Мерсію і Вессекс, розграбувавши мерсійскі землі до Криклейда, а вессекські володіння Едуарда Старого — до Брейдона. У відповідь англосаксонське військо розорило скандинавські області аж до Девілс-Дайка і річки Віссі. На зворотному шляху фірд з Кента, що відділився від основної армії, був атакований вікінгами. 13 грудня поблизу Хольма відбувся бій, перемогу в якому здобули скандинави. Попри успіх, вікінги зазнали великих втрат в цій запеклій битві: на полі бою загинули кілька скандинавських вождів, включаючи Еохріка й Етельвальда[1][3][14]. Загибель Етельвольда поклала кінець повстання проти короля Едуарда Старшого, дозволивши тому безперешкодно правити підвладними йому володіннями до самої смерті[10][12].

Наступником загиблого Еохріка був обраний Гутрум II[1][3]. Ймовірно, незабаром після отримання престолу новий монарх був змушений визнати над собою верховну владу вессекського короля Едуарда Старшого. Через це історики часто називають Еохріка останнім суверенним скандинавським правителем (др.-англ. Scalding) Східної Англії[5][15].

• Хилл П. Альфред Великий и его война с викингами. — СПб.: Евразия, 2014. — 256 с. — ISBN 978-5-91852-079-6.
• Kirby D. P. The Earliest English Kings. — London-New York: Routledge, 2000. — 258 p. — ISBN 978-0-415-24211-0.
• Stafford P. Unification and Conquest: a political and social history of England in the tenth and eleventh centuries. — London: Arnold, 1989. — 232 p. — ISBN 0-7131-6532-4.