Ернст Микола Львович

Микола Ернст народився у родині співробітника страхового товариства Людвіга Ернста, який також володів невеликою фабрикою з виробництва мотузок у м. Глухові. Після смерті батька у 1900, Микола Ернст разом з сім'єю переїхав у Глухів, де і у 1907 закінчив гімназію.

У цьому ж році за пропозицією дядька — відомого київського лікаря-окуліста Ернста Миколайовича Неєзе, який надав Миколі і його брату Федору (Теодору) фінансову допомогу для навчання у Берлінському університеті, поступив на історичне відділення філософського факультету. У 1911 закінчив його зі званням доктора філософії за спеціалізацією російської історії. Після переїзду до Києва Микола Львович отримав посаду бібліотекаря в Університеті Святого Володимира.

1 травня 1914 року М. Л. Ернста був обраний на посаду бібліотекаря Київського комерційного інституту, але правління вузу потім відмінило цю постанову. З початком Першої світової війни у Києві почали нагнітатися анти-німецькі настрої. Братів Миколу та Федора Ернстів заарештували і згодом вислали на проживання в організоване в селі Куртамиш Томської області табір для німців. Вони змогли повернутися до Києва лише в серпні 1917. У цьому ж місяці Микола Львович переїхав до Петрограда, так як не сприймав український національний рух спрямований на автономію від Росії.

У Петрограді спочатку влаштувався позаштатним службовцем у Російській публічній бібліотеці, а 8 квітня 1918 Ернста прийняли співробітником читального залу.

Наприкінці 1918 Микола Львович Ернст переїхав з Петрограда до Сімферополя, де був прийнятий на посаду завідувача Наукової бібліотеки Таврійського університету, на якій працював до 1921. Одночасно отримав посаду приват-доцента, пізніше — професора відразу на двох кафедрах вузу: російської історії та німецької мови. У 1920 був також призначений завідувачем Центрального музею Тавриди. Він здійснив основні роботи по організації нового музею в Сімферополі. У 1922 Микола Ернст перейшов на посаду завідувача археологічного відділу музею та згодом заступником директора з наукової роботи.

Микола Ернст одночасно брав активну участь у роботі Кримського комітету в справах музеїв і охорони пам'яток мистецтва, старовини та народного побуту. У Таврійському товаристві історії, археології та етнографії спочатку працював постійним секретарем, а згодом був обраний його головою.

У 1938 Микола Львович був звинувачений у шпигунстві на користь Німеччини й германофільську пропаганду в кримознавстві. Його засудили до восьми років позбавлення волі. Покарання відбував в Горьківській області, де працював лісорубом. Брат Федір Ернст, мистецтвознавець, був розстріляний.

У 1948 був знову засуджений та на п'ять років засланий у табір Кемеровської області. Отримавши дозвіл повернутися в Крим, помер від інфаркту.

• Кизил-кобинська культура

• Володимир Іванович Вернадський і Україна. Т. 1, кн. 2: Володимир Іванович Вернадський. Вибрані праці — K., 2011. — 584 с.
• Непомнящий А. А. Невідомі сторінки репресованого краєзнавства: до біографії Миколи Ернста // Чорноморський літопис . — 2010. — Вип. 1. — С. 96-102.
• Непомнящий А. Микола Ернст і кримознавство тридцятих років // Краєзнавство — 2011. — С. 163—171
• Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; ред. кол.: Г. В. Боряк, Л. А. Дубровіна (голова), В. І. Попик та ін. ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — Київ, 2017. — C. 151. http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0002146

• Українських археологів переслідували в СРСР. Вони спростували ідею про єдиний «радянський народ»