Етимологічний словник запозичених суфіксів і суфіксоїдів в українській мові

«Етимологі́чний словни́к запози́чених су́фіксів та суфіксо́їдів в украї́нській мо́ві» — словник, що висвітлює походження й генетичні зв’язки запозичених суфіксів і суфіксоїдів, уживаних у загальномовній лексиці та фаховій термінології сучасної української мови.

«»
Автор П. О. Селігей
Дизайн обкладинки Є. О. Ільницький
Мова українська
Жанр етимологічний словник
Місце Київ
Видавництво «Академперіодика»
Видано 2014
Сторінок 326
ISBN 978-966-360-266-0

Історія створення

Фундаментальний «Етимологічний словник української мови» в 7-ми томах (1982—2012) подає походження слів, а також префіксів. Суфікси до його реєстру не потрапили, бо на початок укладання словника (1964 р.) у слов’янській етимологічній лексикографії не існувало традиції розглядати морфемні одиниці. Бракувало й досліджень, на які можна було б спертися, готуючи відповідні статті. Тим часом у повсякденній практиці науковців, особливо мовознавців і термінологів, а також пересічних мовців, які цікавляться етимологією, нерідко виникає потреба з’ясувати першозначення та історію запозичених суфіксів і суфіксоїдів. Досі отримати відповідну інформацію українському читачеві було практично ні́звідки. Перший у світовій лексикографії спеціальний етимологічний словник суфіксів укладено в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України й опубліковано 2014 р. у видавництві «Академперіодика».

Реєстр

Словник майже вичерпно охоплює інвентар суфіксальних запозичень – власне суфіксів, що входять до складу слів з основного фонду (-ар, -ик, -ист, -изм, -ор, -ул-), та суфіксоїдів, зокрема тих, що побутують у термінології й номенклатурі (-біоз, -ген, -кард-, -лог, -навт, -пітек, -фоб). До реєстру потрапили також деякі післякореневі уніфікси, цікаві з етимологічного погляду (як-от у словах вакханалія, герильяси, експертиза, поштамт, пропаганда, сеньйорита, тріада), і післякореневі субморфи, які походять із запозичених суфіксів[1].

Будова статті

Словникова стаття складається з таких елементів: 1) заголовна реєстрова одиниця; 2) відомості про її продуктивність і частиномовну віднесеність; 3) тлумачення, стильові ремарки, приклади вживання; 4) відповідники з інших слов’янських мов; 5) відомості про шляхи та джерело запозичання; 6) етимон і паралелі до нього в інших індоєвропейських мовах; 7) реконструйована індоєвропейська праформа; 8) слова української мови, пов’язані з етимоном; 9) бібліографія; 10) відсилкові позначки. Ці складники «дають змогу систематизувати істотні в етимологічному плані зв’язки реєстрової одиниці та подати відповідну інформацію в стислому, зручному для користувача вигляді»[2].

Призначення

Словник адресовано мовознавцям різного профілю – фахівцям з етимології, словотвору, морфеміки, міжмовних контактів, історії української мови. Він стане в пригоді термінознавцям для розбудови, унормування та вдосконалення української термінології, а також тим, хто утворює нові терміни чи хоче перевірити їхню правомірність. За Словником можна уточнювати не лише етимологію, а й значення, правопис, наголошування та варіанти реєстрових одиниць. Видання буде корисним і для навчальних цілей.

У мережі

Примітки

  1. Селігей П. О. Етимологічний словник запозичених суфіксів і суфіксоїдів в українській мові. – К.: Академперіодика, 2014. – С. 8.
  2. Там само. – С. 21.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.