Термінологія

Українське національне відродження та розвиток науки і техніки в 19 — 20 ст. викликали потребу створення української термінолігії, брак якої (або опрацювання якої) був спричинений колоніальним становищем України, рядом заборон українського слова і зокрема тим, що інженерно-технічні навчальні заклади були російсько-, польсько- або німецько-мовними. Спроби поставити ширше проблему української термінології почалися з середини 19 ст. М. Левченко писав в «Основі» (VII, 1861р.), що наукові терміни треба укладати в дусі народної мови, і подав словничок своїх перекладів кількох десятків інтернаціональних термінів. У відгуку на статтю М. Левченка П. Єфименко додав ще низку термінів (там само, VIII, 1862р.).

В Австро-Угорщині, де обмежень було менше, українська секція урядової комісії для укладання слов'янської юридичної термінології (Я. Головацький, М. Шашкевич, Ю. Вислобоцький) видала «Juridisch-politische Т. für die slav: Sprachen Österreichs ... Deutsch-ruthenische Separatausgabe» (1851р.); новішу термінологію цієї області подав Кость Левицький у «Німецько-руському словарі висловів правничих і адміністраційних» (НТШ, 1893р.; друге видання 1920р.), де німецьку термінологію перекладено то чисто народними словами, то укладеними автором, то запозиченими ним з інших слов'янських мов.

Видатне місце в природничій термінології мають «Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної» Івана Верхратського (6 випусків, 1864 — 79рр.) і його пізніші розвідки з термінології (до 1909р.). У 1894р. надруковано в «Зорі» (ч. 2) заклик НТШ збирати термінологію, вживану «в реміслах, домашнім промислі, господарці, торгівлі, народній медицині», бо «вчені... густо-часто суть приневолені позичати (терміни) з інших слов'янських язиків або творити їх не раз ... дуже невдало і проти духа нашої мови». У 1890-х pp. і пізніше у низці випусків Збірника Математично-Природописно-Лікарської Секції друковано матеріали до української термінології та номенклятури з математики, фізики й хімії В. Левицького, з географії С. Рибницького, з ботаніки Миколи Мельника. На Східній і Центральній Україні вийшов «Опыт толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской губернии» Віктора Василенка (1902р.), а після 1905р. у кожному томі УНТК подавано показники термінології до друкованих там розвідок. Багато працювали над виписуванням літератури та збиранням народних матеріалів термінологічні гуртки-комісії українських студентських організацій при Київському Політехнічному Інституті і Московському Інституті та Товариства ім. Квітки-Основ'яненка в Харкові. У 1913р. в Києві відбулася нелеґальна нарада представників гуртків, і Українське Наукове Товариство в Києві стало організаційним осередком: всі матеріали — кілька тисяч карток з записами сільсько-господарскої, природничої, технічної термінології — гуртки передали УНТК.

Війна 1914р. перервала цю роботу, але вже в ч. від 7 січня 1917р. московського «Променя» Олександр Яната передбачав недалеке виникнення рідної школи і вказував на потребу вибирати термінологію «з гущі народної мови», далі — зібрати літературні матеріали, а тоді науковець зможе доповнювати цю народну наукову мову «власними штучними термінами». М. Грушевський виступив у березні 1917р. проти крайнього етнографізму й закликав до використання вже приготованого в роботі над шкільною і популярною літературою. За це й узялося київське Товариство шкільної освіти у згоді з УНТК, що мало матеріали з галицьких підручників, і ще в 1917р. вийшли брошурки-проекти термінології з географії, граматики, аритметики, геометрії та алгебри, тоді як різні установи та товариства в кількох інших мовах видали не менше 12 словників термінів. Найголовніші з них: І. Л. Жигадло, «Короткий московсько-український словник судівництва та діловодства» (1917р.; вид. 2 доповнене 1918р.; вид. З — 1919р.), Л. Падалка, «Російсько-український діловодний словник» (1917р.; вид. 2 — 1918р.), В. Леонтович, О. Єфимов, «Московсько-український правничий словничок» (1917р., вид. 2 — 1919р.); інші словнички подавали термінологію з математики, фізики, хімії, медицини, природознавства, зоології, географії, метеорології, але більшість з них були невдалими аматорськими спробами.

Восени 1917р. Генеральний Секретаріат освіти доручив Олені Курило, що тоді працювала в Термінологічній Комісії УНТК, впорядкувати матеріали до шкільної термінології; вона почала з фізичної і медичної термінології, що вийшла у 1918р. як «Словник української фізичної термінології» (у співавторстві з Г. Холодним) та накладом «Українських Медичних Вістей» — «Російсько-український словничок медичної термінології». Тоді ж таки підготовану нею правничу термінологію використано щойно у 1926р. для великого «Російсько-українського словника правничої мови» (ред. А. Кримський). У 1918 — 19рр. виходили ще інші словники різної якості, разом не менше 20.

11 серпня 1918р. при Природничій Секції УНТК оформлено Термінологічну Комісію, а в 1919р. при Історично-Філологічному Відділі УАН організовано Правописно-Термінологічну Комісію. У кінці 1920р. комісія при УНТК зібрала понад 200 000 карток матеріалів з друкованих джерел, але за перші 3 роки після повного встановлення радянської влади (1920–1922рр.) вийшло лише 3 словники термінів, найголовніший з них — М. Галин «Російсько-український медичний словник» (Київський губернський відділ охорони народного здоров'я, 1920р.); його «Медичний латинсько-український словник» з'явився 1926р. вже у Празі (2 вид. 1969р. у Детройті). УНТК і УАН об'єдналися 30 травня 1921р., і їхні термінологічні установи злилися в Інститут Української Наукової Мови, головою якого був А. Кримський, пізніше — Г. Холодний. Інститут розгорнув "енергійну працю, видавши за 1923 — 30 pp. 20 томів словників у серії «Матеріали», багато з них у співпраці з НТШ, а загальна кількість термінологічних словників разом з тими, що вийшли в інших видавництвах, досягла за цей період близько 60. Найголовнішими з них були словники: хімічної термінології Олени Курило (1923р.) і ботанічної номенклятури О. Янати і Н. Осадци (1928р.); геологічної термінології (1923р.) П. Тутковського; математичної термінології (1925-1926рр.) Ф. Калиновича; «Німецько-російсько-український словник термінів з обсягу механіки» за редакцією Тадея Секунди (1925р.); «Фразеологія ділової мови» (1926р.; вид. 2, виправлене, 1927р.) В. Підмогильного і Є. Плужника; техн. Т. (1927) М. і Л. Дарморосів; техн. Т. — комунальне господарство (1927) К. Туркала і В. Фаворського; природничої термінології X. Полонського (1928р.); зоологічної номенклятури (3 частини, 1927 — 28рр.) М. Шарлеманя й ін.; військової термінології (1928р.) С. та О. Якубських; загальнотехнічної термінології (1928р.) І. Шелудька та Т. Садовського; технічної термінології — електротехніка (1928р.) І. Шелудька; ділової мови (1930р.) М. Дорошенка й ін.; будівничої термінології (1930р.) С. Булди. Головною настановою цих словників була розбудова національної української термінології через термінологізацію народної лексики і творення неологізмів на її основі. Цю настанову здійснювано з різним ступенем послідовності, залежно від упорядника того чи іншого словника. Спорадично термінологічні словники виходили на Західній Україні (анатомічний Є. Лукасевича 1926р., музичний З. Лиська 1933р. та ін.).

На Процесі Спілки Визволення України «викрито» в Інституті Української Наукової Мови «організований» наприкінці 1926р. активний осередок СВУ — «ІНАРАК» (очевидно, фіктивний) «на чолі з директором Інституту Г. Холодним». Холодний і ще 7 працівників Інституту стали жертвами процесу. Інститут ліквідовано «за контрреволюційну діяльність», однак, частина складу Інституту перейшла до новоорганізованого в кінці 1930р. Науково-Дослідного Інституту Мовознавства УАН з відділом (потім сектором) термінології та номенклатури, якому в 1931-33рр. вдалося видати ще 7 томів словників у серії «Матеріали» і 4 «практичні словники», а всього словників з термінології вийшло тоді близько 14. Найважливіші: математичної термінології (частина 3, 1931р.) Ф. Калиновича і Г. Холодного; гірничої термінології (1931р.) П. Василенка та І. Шелудька; антропогеографічної термінології (1931р.) А. Носова; ботанічної термінології (1932р.) В. Вовчанецького та Я. Лепченка; транспортової термінології (1932р.), фізичної термінології (1932р.) В. Фаворського; сільськогосподарської термінології (1933р.) П. Сабалдиря.

З приходом П. Постишева в Україну на весні 1933 р. відбувся погром також і в Інституті Мовознавства, серед головних жертв якого були О. Курило, М. Трохименко, М. Драй-Хмара. Окремий сектор термінології та номенклатури ліквідовано. Щоб звільнити вже видані словники від пуристичних тенденцій та запровадити «спільні для обох (української і російської) мов слова», «очищений» вже Інститут Мовознавства мав видавати до них додатки, так звані «термінологічні бюлетені», з тими тільки гаслами, що підлягали виправленню. Крім того, Інститутові доручено переглянути 21 словник, що були в процесі готування або друку ще перед погромом. Однак, за 1934 — 35рр. Інститут Мовознавства видав тільки 5 кореґувальних «бюлетенів»; ще два (біологічний і загальнотехнічний) були вже на початку 1934 р. в друку, але не вийшли; після перегляду з усіх 21 готових російсько-українських словників вийшов тільки «Словник медичної термінології» І. Кириченка (1936 р.), доля інших невідома. Поза Інститутом Мовознавства вийшло за 1934 — 35 рр. у видавництві «Радянська Школа» для початкової і середньої школи 9 словничків, складених «відповідно до тексту підручників». Катастрофа 1936 — 37 рр. перервала всю діяльність Інституту Мовознавства в галузі термінології на цілих два десятиліття, а в інших видавництвах вийшов лише «Словник медичної термінології латинсько-українсько-російський» (Держмедвидав 1948 р.) М. Книповича.

Термінологічна праця відновилася, коли у квітні 1957р. Президія АН УРСР створила Комісію для складання термінологічних словників. Було заплановано на першу чергу 18 російсько-українських словників, з яких 16 видано у 1959 — 66рр. і у 1970р. (ботанічний, геологічний, хімічний, фізичний, гірничий та інші). Також вийшли три, очевидно, «з другої черги», серед них великий «Російсько-український технічний словник» М. Матійка й ін. (1961р.); кілька вийшло поза АН УРСР. Словники цього періоду складалися «з критичним використанням» термінологічних словників 1920 — 30-х pp., український пуризм у термінології засуджувався не менше, ніж у 1933р., а кількість пропонованих запозичень з російської мови зростала; наприклад, технічний словник (1961р.) уже не знає «відсоток», «прямовисний», а лише «процент», «вертикальний» і так далі. Як правило усі ці словники будовані на російській мові, а добір українських відповідників суворо обмежений. Тільки винятково подаються всі наявні терміни, а селекція виявляється в рекомендації одного з них («Мінералогічний словник» Є. Лазаренка і О. Вина, 1975р.); другою інновацією зрідка є включення, поряд російських, англійських термінів.

Від кінця 1960-х pp. праця над термінологічними словниками загальмована і вони з'являються тільки вряди-годи («Словник соціально-економічний» С. Воробйової й Термінологія Молоді д, 1976р. — дещо поширене вид. словника 1966р.).

Критичний стан термінологічної справи в УРСР спричинив спроби опрацювання термінології в еміграції. Початки цієї праці виводяться від спроб студентських громад по першій світовій війні в Празі, Берліні й Данціґу. Більшого розміру праці були здійснені в Української Господарській Академії в Подєбрадах у Чехо-Словаччині, де утворено Науково-термінологічну комісію при сільськогосподарському інженерному відділі («Німецько-український лісотехнічний словник», 1928р.; «Російсько-український сільськогосподарський словник», 1927р. та інші), і пізніше в Словниковому відділі Українського Наукового Інституту в Берліні («Німецько-український технічний словник» І. Жуковського — 3. Кузелі 1943р., німецько-український медичний П. Оестерле — Р. Смика 1944р.).

По другій світовій війні термінологічні праці реалізовано у США. НТШ видало 2 випуски «Бюлетеню Термінологічної Комісії» (1958 — 1962рр.; автор А. Вовк). Осередками термінологічних зацікавлень стали українські професійні товариства, зокрема ветеринарів, лікарів та інженерів. Їх конференція утворила Український термінологічний центр (1965р., Нью-Йорк), що зібрав чималі матеріали, видав кілька коротких словничків як матеріал до дискусії (англо-український: летунський Михайла Пежанського, медичний Михайла Данилюка та інші) і підготував до видань кілька більших словників (вибраних термінів і назв Анатолія Вовка). Українська Вільна Академія Наук у США видала працю Наталі Осадчої-Янати «Українські народні назви рослин» (Нью-Йорк 1973р.).