Селігей Пилип Олександрович

Народився в Києві в сім'ї О. М. Селігея. У 1997 р. закінчив філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де відвідував лекції професора К. М. Тищенка. У 1997‒2000 рр. — аспірант Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні (науковий керівник — академік НАН України Г. П. Півторак). У 2001 р. захистив кандидатську дисертацію «Внутрішня форма назв емоцій в українській мові». З 2000 р. працював у відділі загальнославістичної проблематики та східнослов'янських мов Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні. У 2017 р. захистив докторську дисертацію «Український науковий текст: проблеми комунікативної повноцінності та стильової досконалості». З 2019 р. — провідний науковий співробітник, з 2020 р. — завідувач відділу слов'янських мов.

• Уклав етимологічний словник запозичених суфіксів і суфіксоїдів української мови. У ньому простежено історію та шляхи запозичання суфіксів, указано їхній етимон з першозначенням, час першої писемної фіксації або словотвірну модель у мові-джерелі, наведено етимологічні паралелі з інших індоєвропейських мов та реконструйовану праформу. Це перший у світовій лексикографії спеціальний етимологічний словник суфіксів.
• Цілісно відтворив внутрішню форму та номінативні моделі українських назв емоцій. Виявив випадки спільних семантичних мотивацій у назвах емоцій в українській та ряді інших індоєвропейських мов. На цій підставі реконструював уявлення давньої людини про свій внутрішній світ, показав, як в українській мовній картині світу інтерпретується емоційна сфера. Запропонував нові вирішення деяких теоретичних проблем внутрішньої форми слова.
• Розробив теорію мовної свідомості як небайдужого ставлення до мови. Окреслив її структуру, що охоплює мовні знання, почуття, оцінки, мотиви й настанови мовної поведінки. Увиразнив її роль як важливого стратегічного чинника мовної стійкості та мовного порядку в державі. На основі ціннісного критерію створив типологію рівнів мовної свідомості. Висунув низку ідей щодо засад, методів, каналів і основного змісту мовного виховання.
• Дослідив лексичний пуризм як неминучий етап становлення літературних мов на народній основі. Зробив висновок, що пуризм виникає завжди, коли народ підноситься до розуміння своєї мови як самобутньої культурної цінності. Звідси — бажання довести її рівність з іншими мовами, задіяти її словотвірні можливості, закріпити в ужитку питому термінологію. Довів, що український пуризм був явищем не випадковим, а закономірним: українська мова зазнала тих самих процесів, що мали місце в інших європейський мовах.
• Комплексно дослідив відповідність українських наукових текстів найважливішим стильовим нормам і комунікативним якостям. Показав, що стилістично довершений науковий текст забезпечує повноцінне засвоювання інформації, підтримує увагу читача, справляє на нього інтелектуальний вплив. Поставив також проблему псевдонаукового мовлення (наукового жаргону): виявив його основні ознаки та причини появи, довів його невідповідність духові науки й комунікативній сутності мови.
• Виявив умови, прийоми та засоби досягнення комунікативної досконалості тексту. Встановив, що автор має враховувати особливості процесу сприйняття, потреби й запити читачів, спонукаючи їх до співдумання та співпереживання. Сприйняття активізують добре вибудована композиція, діалогічність тексту, яскрава авторська індивідуальність, помірна експресивність та інші комунікативні якості мовлення.
• Виділив і описав основні етапи розвитку українського мовознавства у XX столітті. Простежив розвиток основних дослідницьких напрямів, схарактеризував головні здобутки та їхнє суспільне значення, оцінив внесок найвизначніших мовознавців кожного періоду. На підставі архівно-слідчих справ відтворив біографії низки безпідставно репресованих у 1930-х роках вітчизняних мовознавців.
• Уперше в українському літературознавстві застосував (разом із С. Цаликом) метод усної історії для досліджування біографій письменників, які мешкали в будинку Роліт (Київ). Поєднання усних спогадів і відомостей з архівних джерел дало змогу відтворити панораму літературного побуту 1930–1980-х років, запровадити в науковий обіг великий масив істотної для розуміння літературного процесу біографічної інформації.

• Селігей Пилип Олександрович // Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України — 75. 1930—2005: Матеріали до історії. — К.: Довіра, 2005. — С. 518.
• Сторінка на сайті Інституту мовознавства ім О. О. Потебні
• Бібліометричний профіль у Google-Академія
• Вибрані публікації в е-бібліотеці «Чтиво»