Еціо Пінца
Е́ціо Форту́ніо Пі́нца (італ. Ezio Fortunio Pinza; *18 травня 1892, Рим, Італія — †9 травня 1957, Стемфорд, США) — італійський оперний співак (бас), якого називають першим басом Італії XX століття[1].
| Еціо Пінца | |
|---|---|
| Ezio Pinza | |
 Зображення | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | Ezio Fortunio Pinza |
| Дата народження | 18 травня 1892 |
| Місце народження | Рим, Італія |
| Дата смерті | 9 травня 1957 (64 роки) |
| Місце смерті | Стемфорд, США |
| Роки активності | з 1926 |
| Громадянство |
 Італія |
| Професія | співак |
| Співацький голос | бас |
| Жанри | опера |
| Колективи | Ла Скала, Метрополітен-опера |
| Нагороди | |
 Файли у Вікісховищі | |
Біографія
Навчався в Болонській консерваторії. 1914 року був призваний до армії та брав участь у воєнних діях упродовж усієї Першої світової війни. З 1919 року — в труппі Римської опери, відтак в оперному театрі Турина. 1922 року переходить до «Ла Скала». З 1925 по 1948 рік — соліст «Метрополітен-опера».
У травні 1948 року покидає оперну сцену, попри це з'являється в оперетах і в кіно, продовжує концертну діяльність, але 1956 року з огляду на хворобу серця зовсім припиняє виступати.
Працював із такими диригентами, як Артуро Тосканіні, Бруно Вальтер і Тулліо Серафін.
Творчість
Еціо Пінца вирізнявся вельми різноманітним репертуаром, у якому були опери Вагнера, Моцарта, Верді, Белліні, Россіні та багатьох інших композиторів.
З-поміж ролей Пінца зазвичай особливо виділяють партію Дон Жуана в опері Моцарта й партію Пімена в «Борисі Годунові» Мусоргського, які він виконував у «Метрополітен-опера».
За деякими відомостями, на репетиції за участі Еціо Пінца диригент Артуро Тосканіні сказав: «Нарешті ми знайшли співака, який може співати!» Критика 1920-30-х рр. називала співака «молодим Шаляпіним», але й сам Федір Шаляпін, що виконував на одній сцені з Пінца Бориса Годунова, високо оцінював образ, що він створив[1].
Нагороди й премії
Іменем Еціо Пінца названа премія в царині оперного мистецтва, серед лауреатів якої — Ферруччо Фурланетто.
Дискографія
- 1936 — «Самсон і Даліла», диригент Моріс де Абраванель (Верховний жрець Дагона)
- 1936 — «Кармен», диригент Луїс Хассельманс (Ескамільйо)
- 1937 — «Дон Жуан», диригент Бруно Вальтер (Дон Жуан)
- 1937 — «Лючія ді Ламмермур», диригент Дженнаро Папі (Раймонд Бідебент)
- 1937 — «Норма», диригент Етторе Паніцца (Оровезо)
- 1937 — «Весілля Фігаро», диригент Бруно Вальтер (Фігаро)
- 1937 — «Аїда», диригент Етторе Паніцца (Рамфіс)
- 1939 — «Симон Бокканегра», диригент Етторе Паніцца (Якопо Фіеско-Андреа)
- 1939 — «Борис Годунов», диригент Етторе Паніцца (Борис Годунов)
- 1940 — «Богема», диригент Дженнаро Папі (Коллен)
- 1940 — «Фауст», диригент Вільфрід Пеллетьє (Мефистофель)
- 1940 — «Весілля Фігаро», диригент Етторе Паніцца (Фігаро)
- 1941 — «Аїда», диригент Етторе Паніцца (Рамфіс)
- 1941 — «Любов трьох королів», диригент — автор опери Італо Монтемецці (Аркібальдо)
- 1941 — «Лакме», диригент Вільфрід Пеллетье (Нілаканта)
- 1942 — «Богема», диригент Чезаре Содеро (Коллен)
- 1942 — «Дон Жуан», диригент Бруно Вальтер (Дон Жуан)
- 1943 — «Луїза», диригент Томас Бічем (Батько)
- 1943 — «Фауст», диригент Томас Бічем (Мефистофель)
- 1943 — «Дон Жуан», диригент Пауль Брайзах (Дон Жуан)
- 1943 — «Севільский цирульник», диригент Фернан Леже (Базиліо)
- 1943 — «Сила долі», диригент Бруно Вальтер (пріор)
- 1944 — «Весілля Фігаро», диригент Бруно Вальтер (Фігаро)
- 1944 — «Казки Гофмана», диригент Томас Бічем (Доктор Міракль, Коппеліус)
- 1944 — «Дон Жуан», диригент Джордж Селл (Дон Жуан)
- 1946 — «Борис Годунов», диригент Еміль Купер (Борис Годунов)
Виноски
- Сайт belcanto.ru(рос.)
Література
- Ezio Pinza; Robert Magidoff Ezio Pinza: An Autobiography. — RINEHART & COMPANY, INC., 1958.
- Илка Попова. Эцио Пинца / Встречи на оперной сцене (сс.83-88). Спб.2013. Электронная версия, исправленная и дополненная (пер. с болг. М. Малькова.)