Севільський цирульник

Сцена 1. На одній з вулиць Севільї зібралися музиканти, щоб акомпанувати молодому графу Альмавіва, який саме співає серенаду своїй коханій Розін («Ессо ridente in cielo»). Але всі старання марні — Розіною суворо опікується старий доктор Бартоло. Роздратований граф зі своїм слугою Фіорелло відпускають музикантів.

Фігаро. Скульптура Жана Амі

З'являється бадьорий і радісній цирульник Фігаро (каватина «Largo al factotum»). Граф, із сумою грошей у руках, кличе Фігаро до себе на допомогу, щоб влаштувати своє одруження з Розіною, і вони починають розробляти план дій. Але їх обговорення перериває доктор Бартоло, що саме вийшов із дому — він бурмоче про те, що сам сьогодні ж має намір одружитися з Розін. Це чують граф і Фігаро.

Тепер обидва змовники вирішують діяти швидко. Користуючись відсутністю Бартоло, Альмавіва знову заводить серенаду і цього разу представляє себе як Ліндор (мелодія цієї канцони належить Вінченцо Белліні). Розіна відповідає йому прихильно з балкона і раптом швидко віддаляється, почувши чиїсь кроки у себе в апартаментах. Винахідливий Фігаро тут же придумує, як вчинити: Альмавіва переодягнеться солдатом і наче п'яний увійде до дому зі словами, що його полк розташовано в місті і він буде жити тут. Ця ідея подобається графу, і сцена завершується веселим дуетом, в якому закоханий граф висловлює свою радість з приводу перспективи успіху всієї затії, а цирульник радіє успіху проекту, що вже приносить заробіток.

М. Каракаш в ролі Фігаро (1913)

Сцена 2. Будинок доктора Бартоло. Розіна співає свою знамениту колоратурну арію «Una voce poco fa». У ній Розіна вперше признається в своїй любові до невідомого виконавця серенад Ліндору, потім клянеться назавжди належати йому, незважаючи її опікуна, з яким вона зуміє впоратися. Після арії вона недовго, але щиро розмовляє з Фігаро, цирульником, і менш щиро — з доктором Бартоло. Наступна велика арія відома як «La calunnia» («Наклеп») — хвала наклепу або злісній плітці.

Дон Базиліо, вчитель музики, повідомляє своєму старому другові доктору Бартоло, що в місто прибув граф Альмавіва і що він є таємним коханцем Розіни. Граф Альмавіва обурений. Тим часом Фігаро розповідає Розіні, що бідний хлопець на ім'я Ліндор закоханий у неї і що було б добре з її боку написати йому листа. Розіна вже написала листа, і вона вручає його Фігаро, щоб той передав його цьому юнакові. Далі Розіна намагається спрямувати на хибний шлях свого старого опікуна, говорячи йому всякі нісенітниці. Він все це бачить і розуміє.

Доведений до сказу цим зазіханням на його гідність, доктор Бартоло співає третю велику арію в цій сцені («A un dottor della mia sorte»). З таким професіоналом, як він, говорить доктор, неможливо так поводитися, і він наказує Розіні сидіти під замком у своїй кімнаті.

Незабаром після цього входить граф Альмавіва, згідно з планом переодягнений солдатом кавалерії і зображає з себе п'яного; він заявляє, що розквартирований в будинку лікаря. Протести лікаря не допомагають: явно п'яний солдат не приймає ніяких доказів волі від доктора і загрожує йому шпагою, викрикує і лається — але при всьому цьому йому вдається по секрету дати Розіні знати, що він — Ліндор. Все перетворюється в жахливу метушню, у міру того, як один за одним до цього всього приєднуються служниця Берта, цирульник Фігаро і вчитель музики Базиліо. Через шум, в будинок вривається міська варта. Удаваний солдат майже арештований, але йому вдається виявити перед офіцером своє справжнє звання. Перша дія закінчується блискучим дев'ятиголосним хором, у якому кожен учасник визнає, що вся ситуація зовсім божевільна.

Неллі Мельба у ролі Розіни

Картина 1. З початком другої дії загальна плутанина навіть ще більше посилюється. Граф Альмавіва з'являється в будинку доктора Бартоло в новому обличчі — вчителя музики: у чорній мантії і професорському капелюсі сімнадцятого століття. Він говорить, що з'явився замінити дона Базиліо, який захворів, і наполягає дати урок музики Розіні (Пісня «L'Inutile precauzione»). Доктору Бартоло не подобається ця «сучасна музика», він співає старомодний сентиментальний романс.

Секундою пізніше з'являється Фігаро з тазиком для гоління; він наполягає на тому, щоб поголити доктора. І поки обличчя лікаря в мильній піні, закохані роблять приготування для втечі сьогодні ж увечері. Але тут приходить дон Базиліо. Звичайно ж, він зовсім не хворий, але в чарівному квінтеті кожен переконує його в тому, що у нього гарячка, і він, непомітно отримавши від графа важкий гаманець (аргумент!), відправляється додому «лікуватися». Всі ці незвичайні дії збуджують у доктора підозри, і в кінці ще одного чудового концертного номера він всіх проганяє з дому. Тоді, за контрастом, звучить дотепна маленька пісенька Берти, служниці, яка розмірковує про дурість всіх тих старців, які на старості років збираються одружитися.

Картина 2. У цей момент оркестр звуками зображає бурю, яка бушує за вікном, а також вказує на те, що пройшов якийсь час (музика для цього епізоду запозичена Россіні з його власної опери «La pietra del paragone» — «Пробний камінь»). Через вікно в кімнату проникає спочатку Фігаро, а за ним граф, загорнутий у плащ. Вони готові до втечі. Але спочатку, однак, їм належить переконати Розіну в тому, що їхні наміри благородні, оскільки досі вона не знає, що Ліндор і граф Альмавіва — це одна й та ж особа. Незабаром вони всі готові і співають Терцет втечі «Zitti, zitti» («Тихіше, тихіше»), коли раптом виявляється, що драбини немає! Пізніше з'ясовується, що прибрав її доктор Бартоло, коли вирушав влаштовувати всі справи свого весілля з Розіною.

І ось, коли з'явились Базиліо і нотаріус, за якими послав доктор Бартоло, граф підкуповує їх, щоб вони зареєстрували його шлюб з Розіною. Базиліо він пропонує перстень; в іншому випадку — дві кулі зі свого пістолета. Поспішна церемонія ледве закінчилася, як повертається доктор Бартоло у супроводі офіцера і солдатів. І тут усе з'ясовується. Доктор навіть певною мірою упокорюється такому результату, коли граф запевняє його, що не потребує посаг Розіни і той може залишити його собі. Комедія закінчується, як і повинна закінчуватися комедія, загальним примиренням.