Жабокрич

На території сучасного села люди жили ще в період первіснообщинного ладу. Про це свідчать знахідки ручних рубил довжиною 10-12 см, що зберігались в історичному кабінеті та сільській музейній кімнаті. Поселення на території Жабокрича виникло в кінці XV - на початку XVI ст. В XVII ст. Жабокрич згадується в актах як помістя Жабокрицьких, Вишневецьких, Конецпольських, Любомирських та Бржозовських. Є дві версії походження назви села – від прізвища перших власників та від голосного крику жабів. Сучасне село Жабокрич складається з двох у минулому самостійних частин – містечка Жабокрич і села Слободо-Жабокрич.

У центрі села, названому "містом", знаходиться мурована церква, збудована 1860 року; друга, дерев'яна, знаходиться на так званій "Слободі". У колишньому поміщицькому маєтку до кінця 1980-х років розміщувалась школа, яку пізніше переобладнали на дільничну лікарню, а для школи збудували нове приміщення.

У ХІХ ст. на полі за селом було три вітряні млини, два з яких не збереглося та три парові млини у селі. В центрі села – "місті" – мешкали до війни понад 100 єврейських родин. Вони мали свою синагогу, початкову (4-річну) школу, цвинтар (окописько). У п'ятий клас дітей переводили в сільську українську школу. Євреї торгували в приватних крамницях, мали дві приватні олійні. В 1857 р. в селі було 297 дворів, у яких мешкало 2139 кріпаків. Щороку селяни мали сплачувати 4 427 крб.: за кожну десятину присадибної землі 102 крб. після реформи 1861 р. відбувались селянські повстання.

У 1893 році — містечко Жабокрич Ободівської волості Ольгопільського повіту, 440 дворів (господарств), 4790 жителів обох статей[1].

В другій половині XIX ст. - на початку XX ст. продовжували зберігатись кріпосницькі пережитки. Викупні платежі часто перевищували прибутки селянських господарств. У незаможних селян не вистачало землі та засобів її обробітку. В 1865 році 540 осіб наймитувало в заможних селян, працювали на будівництві залізниці Одеса - Київ, цукрового заводу в Соколівці.

В 1874 р. в Жабокричі відкрито школу, де було два класи і навчалось більше 70 учнів. В 1897 р. також відкрито дві церковно-приходські школи.

В XVII ст. - першій половині XX ст. значну частину населення становили євреї. Вони жили в центрі села, займались ремеслами: пошиттям одягу, взуття, торгівлею. Крамниці були прямо в будинках. Єврейська громада мала свою синагогу, приміщення якої збереглось до наших днів. В радянські часи тут були шкільні майстерні з трудового навчання, а у 80-х затемнювали вікна автомобілів. Був у євреїв свій цвинтар, який називали Окописько. Він зберігся і до нині, добре впорядкований.

У 1905 році в селі відбулись селянські заворушення з вимогою справедливої оплати праці. Протягом 1918-1920 років у селі точилися запеклі бої між військами УНР і Червоної армії. У 1920 році остаточно встановилась радянська влада. Цьому ж році створено опорну школу і реальне училище по вивченню бджільництва, а також дитячий будинок, в якому перебували в основному діти з Поволжя, яких переправили в Україну під час голоду 1921 - 1922 рр. На 19.01.1922 р. в дитбудинку було 50 дітей. Він розміщувався у приміщенні колишньої панської економії. В 1927 р. дитбудинок було переведено в Соколівку. Крім денної школи, в якій в 1920 р. навчалось 830 учнів, діяло 16 лікнепів, дві школи для підлітків, хата-читальня. В 1938 р. відкрито середню школу.

В період непу відродилось господарство, заможні селяни, яких називали куркулями, відкривали олійні, млини. В 1926 р. в селі було 230 членів товариства споживчої кооперації, виникло виробниче бурякове товариство. Навесні 1929 р. селяни утворили колгосп "Шляхом Леніна", до якого увійшло 19 господарств. В розпорядженні колгоспу було 70 га землі і 27 коней. Тоді ж створено ще два колгоспи "Калініна" та "Новий світ". В 1932 р. в селі з'явились перші трактори. В 1933 р. організовано колгосп ім. Шмідта.

Під час колективізації проводились подвірні обшуки зерна, так як багато селян відмовлялись йти в колгоспи. В селі створювались штаби по виконанню хлібозаготівель, за невиконання планів господарів репресували та відбирали майно. Під час проведеного радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 314 жителів села[2]. Очевидці Недопитальський Андрій Дем'янович і Смішний Василь Григорович згадують, як опухлі від голоду люди йшли на цвинтар самі в очікуванні смерті. Пережили жабокричани і репресії 1937 р.

Меморіал розстріляним євреям

22 липня 1941 р. село було окуповане нацистами, проводились масові розстріли місцевих та пригнаних з Буковини євреїв. В роки румунської окупації було відкрито церкву (перед війною в 30-ті рр. церкви закрили, в міській церкві віяли зерно), школу діти не відвідували. 17 березня 1944 р. село було звільнено від окупантів. В роки війни 915 жабокричан брали участь у бойових діях, 326 - загинули. В 1971 р. відкрито пам'ятник загиблим односельцям.

Після визволення села почалась відбудова господарства. Всі труднощі відбудови долали жінки. Орали коровами, сіяли, тягли вручну борони. Почала працювати школа, спочатку початкова, потім - семирічна. На початку 50-х pp. було відкрито середню школу.

В 1950 р. три колгоспи було об'єднано в один "Шляхом Леніна", у якого було 3 молотарки, 10 віялок, 3 січкарні, 4 сіялки, кілька пар коней. В 1953 р. колгосп отримав 191 ц зернових з гектара, 220 ц цукрового буряка, мав понад 350 голів ВРХ, 300 свиней. Заробітна плата колгоспників була невисокою, виплачувалась не своєчасно. На трудодень отримували 1-2 крб., селяни практично не мали доходів від присадибних ділянок, бо тоді зневажливо ставились до підсобного господарства. В 1958 р. після реорганізації МТС колгосп придбав 10 тракторів і 2 зернових комбайна. Було побудовано майстерні, гаражі.

З 1961 р. по 1979 р. у колгоспі зростали виробничі показники. 1965 року колгосп зібрав 24 ц зернових з гектару, 330 ц цукрового буряка, виробляв по 505 кг молока на 100 га сільськогосподарських угідь. В кінці 60-70-х pp. вирощували зернових від 37 до 40 ц з га, 350-400 ц цукрового буряка, доїли 3,5 тисячі молока на корову, виробляли 100 ц м'яса на 100 га угідь. По тваринництву колгосп постійно займав 1-2 місце в районі. Працівники отримували ордени та нагороди.

Будинок культури у Жабокричі

В 60-70-х pp. поліпшувались умови праці, збільшувалась зарплата. Більшість житлових будинків в селі було побудовано саме в цей період. В 1965 р. відкрито перший в районі Будинок культури. Тут працював драмгурток за участю вчителів та сільських активістів.

В 60-70-х рр. активно будувались тваринницькі приміщення, побудовано три МТФ, дві свиноферми, птахофабрика (9 приміщень), 18 км доріг, а також дитячий садок. Голову колгоспу Смішного В.Г. було нагороджено двома медалями за трудову доблесть, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Знак Пошани, Грамотою Президії Верховної Ради України.

Сучасне приміщення школи

В 80-х рр. колгосп мав 54 трактори, 32 автомашини, 22 марки різних самохідних комбайнів, 1200 корів, кожна давала по 3000 л молока, вирощував на 100 га сільськогосподарських угідь 750 ц зернових, 80 ц м'яса. В селі будувались дороги з твердим покриттям, працював комунгосп, де для потреб населення виробляли плитку, бетонні стовпчики, штахети та ін. Було зведено новий молочно-товарний комплекс, автогараж, тракторні майстерні, впорядковано вулиці. В 1987 р. збудували нове приміщення школи. Виробничі показники в 80-х були одними з кращих в районі, село часто відвідували різні делегації, тут проводились сільськогосподарські семінари, в 1987 р. побувала делегація з Польщі.

У 1990-2000-х роках почався економічний занепад колгоспу та безробіття у селі. Основним джерелом доходу жителів села стало підсобне господарство. На утриманні в приватному секторі знаходиться приблизно 540 голів ВРХ. Кожен день відправляють молоко із збирального пункту на сирзавод у Вапнярку. Погіршилась демографічна ситуація, спостерігається міграція молоді у міста.

• Жабокрицький парк — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення.
• Михайлівська церква 1862 р. - пам'ятка архітектури місцевого значення

У селі провів своє дитинство Анатолій Бортняк — український поет, член Спілки письменників України. Після його смерті у 2009 році, у селі на його честь було насаджено зелену алею; Народились:

• Ковтун Микола Петрович (1922—1982) — український радянський скульптор.
• Марцин Тетяна Пилипівна (1899—1974) — новатор сільськогосподарського виробництва, двічі Герой Соціалістичної Праці.

• 
  Лікарня, колишній панський маєток
• 
  Господарська будівля маєтку
• 
  Пам'ятник воїнам-односельчанам, загиблим у Другу світову війну
• 
  Михайлівська церква
• 
  Млин
• 
  Сільська рада та відділення зв'язку
• 
• 
• 

• Жабо́крич // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.351-352

• Погода в селі
• Історія села Жабокрич