Жак ле Ґріс

Через кілька тижнів після їхньої зустрічі до Ле Ґріса дійшло звістка про звинувачення, висунуті йому Карружом та його дружиною[12]. Карруж стверджував, що 18 січня 1386 року, поки Карруж ще був у Парижі, Ле Ґріс увійшов у замок матері Карружа Ніколь і зґвалтував Маргариту[13]. Згідно зі свідченнями Маргарити де Карруж, сквайр, який працював у Ле Ґріса, на ім'я Адам Лувель, постукав у двері замку і вимагав увійти. Усі слуги доглядали за дамою Ніколь де Каруж, яка відвідала сусіднє місто з юридичних справ, і тому Маргарита залишилася сама, коли Лувель подзвонив. Увійшовши усередину, Лувель передав Маргариті повідомлення, що Ле Ґріс був зовні і хоче побачити її, тому що він був пристрасно в неї закоханий[6]. Хоча Маргарита протестувала, Ле Ґріс увірвався до будинку і зробив їй пропозицію, пропонуючи гроші в обмін. Коли Маргарита відмовилася, Ле Ґріс силоміць зґвалтував її на ліжку в її кімнаті за допомогою Лувеля. Коли Ле Ґріс пішов, він погрожував їй розправою, якщо вона розповість про цю зустріч[13].

Сторона Карружа висунула звинувачення проти Ле Ґріса в суді графа П'єра, але Карруж і його дружина відмовилися бути присутніми на слуханні, настільки переконані, що вони отримують несправедливе поводження з боку графа[14]. Граф П'єр підтримав свого фаворита в судовому процесі, звільнивши Ле Ґріса та звинувативши Маргариту у тому, що вона придумала чи «намалювала» звинувачення[13]. Не злякавшись, Карруж відвідав суд короля Карла VI у замку Венсенн і звернувся до короля за правом викликати Ле Ґріса на судову дуель, щоб дозволити Богу вирішити цю справу[15]. Король передав справу до парламенту Парижа, де обидва позивачі мали з'явитися 9 липня.

Поінформований про рішення короля, Ле Ґріс зв'язався з Жаном Ле Коком, якого вважають найкращим юристом того часу у Франції. Ле Кок ретельно занотував весь судовий процес, і завдяки його записам відомо багато фактів справи. Ле Кок також коментує у своїх записах власні підозри щодо свого клієнта, твердження про невинність якого він вважав неправдивими[16]. Його сім'я та адвокат закликали Ле Ґріса наполягати на судовому розгляді в церковному суді, що було його правом як священнослужителя. Це дало б йому більш сприятливий умови розгляду справи у суді, який не виправдовував би судовий розгляд, і, таким чином, було б набагато безпечніше. Ле Ґріс відкинув цю пораду і розлютився, коли оскаржив це рішення, наполягаючи на своєму праві на судовий розгляд перед парламентом[17].

9 липня 1386 року в Палаці правосуддя в Парижі обидва заявники вперше зіткнулися один з одним після їхньої конфронтації в Аржантані кількома місяцями раніше. Кожен по черзі виступив перед парламентом і представив свою справу королю і суду, Карруж кинув рукавицю на виклик, а Ле Ґріс підняв її, підтверджуючи, що він погоджується на дуель. Ле Ґріс також прикрашав свою справу, наполягаючи на тому, що, якщо буде доведено, що його невинність у злочині, він подасть до суду на Карружа або його маєток на 40 000 ліврів[18]. Після декларацій ряд високопоставлених дворян виступили вперед, щоб виступити секундантами в поєдинку для обох чоловіків, включаючи Валерана Сен-Поля для Карружа та Філіпа де Артуа, графа Еу для Ле Ґріса[19]. Вислухавши заперечення і звинувачення, парламент і король обговорили справу і вирішили, що для встановлення вини буде проведено повне слухання доказів свідків. Якщо справа не може бути вирішена звичайними засобами, то для вирішення спору влаштовується судовий поєдинок, де Бог обирає переможця[6].

У ході кримінального процесу для дачі показань були залучені всі головні фігуранти справи. Ле Ґріс і Карруж почали судовий процес, а за ними пішли тяжко вагітна Маргарита і принаймні одна з її служниць, а також Адам Лувель. Як люди з низьким походженням, Лувель і слуги були піддані тортурам, щоб перевірити правдивість їхніх свідчень, але ніхто не дав свідчень проти Ле Ґріса. Справа тривала протягом літа і до вересня без завершення[20]. Справа Ле Ґріса включала кілька стратегій; він намагався дискредитувати свого опонента, розповідаючи про сумнозвісний характер Карружа та описуючи справу проти нього як ревнивий винахід чоловіка, який погрожував побити його дружину, якщо вона не підтвердить його звинувачення.[21] Потім Ле Ґріс надав алібі на весь розглянутий тиждень, встановлюючи його місцезнаходження в свідченнях, підкріплених кількома іншими сквайрами суду графа П'єра. Нарешті він спробував продемонструвати в суді, що йому було фізично неможливо проїхати взимку з Аргентану до Капомесніла, де нібито стався злочин, за один день, приблизно 50 миль (80 км) туди й назад[22].

Проте в ході судового процесу свідчення Ле Ґріса зазнали кількох ударів. Непохитні звинувачення, висунуті йому Маргаритою, незважаючи на сором, висунутий їй такими звинуваченнями, були, в очах суду, вагомою причиною, чому обвинувачення не могли бути вигадані. Один із чоловіків, що надавав алібі Ле Ґрісу, Жан Белото, був заарештований у Парижі під час судового процесу та звинувачений у зґвалтуванні. Це звинувачення серйозно підірвало свідчення Белото і захист Ле Ґріс. Нарешті, сам Карруж запропонував зустрічне свідчення в суді, що здорова, сильна людина з тривалим досвідом верхової їзди та стайнею, повною коней, як Ле Ґріс, безсумнівно, міг би пройти 50-мильну подорож без труднощів, навіть враховуючи снігову погоду[23].

Зіткнувшись із такими суперечливими твердженнями і не змігши дійти висновку, 15 вересня парламент оголосив, що двоє чоловіків мали битися на смерть 27 листопада 1386 року, щоб визнати провину у цій справі. Якби Карруж програв, то Маргариту спалили б на вогнищі за лжесвідчення[13]. Король Карл VI, який був у поході зі своїм двором у Фландрії, наказав відкласти поєдинок до 29 грудня, оскільки він не хотів пропустити те, що швидко ставало подією сезону[13].

Під час поєдинку сигналом маршала над полем настала тиша, і обидва лицарі пришпорили своїх коней і кинулися в атаку, кожен із списів вдарився об щит іншого, але не завдаючи значної шкоди. Обидва знову завдали удару, але не змогли пробити, завдавши блискучих ударів у свої шоломи, але залишившись на конях. Втретє вони повернулися і кинулися, і знову обидва вдарили. Однак цього разу списи розбилися, відіславши по арені осколки дерев'яних візків і ледь не зваливши обох чоловіків[24]. Відновивши рівновагу, лицарі натиснулися один на одного з витягнутими бойовими сокирами, завдаючи люті удари двома руками. У міру того, як бойові дії розгорталися, стала проявлятись фізична перевага Ле Ґріса: Карруж був відкинутий назад, поки сокира Ле Ґріса потужним розмахом не перерізала хребет коня Карружа. Вмираючий звір впав на землю, Карруж вистрибнув і зустрів атаку Ле Ґріса боком, дозволивши йому встромити власну сокиру глибоко в живіт коня Жак ле Ґріса[25].

Коли його кінь захитався і впав, Ле Ґріс також упав і втратив сокиру. Не злякавшись, він підвівся і витяг довгий меч, повернувшись назустріч Карружу, який уже наступав на нього, теж витягнувши меч. Знову бойовики обмінювалися ударами, їхня зброя була єдиними звуками, що чулися на тихому полі бою[26]. Знову, чудова сила Ле Ґріса дала йому перевагу, відштовхнувши Карружа назад, перш ніж просунути лезо в стегно суперника. Поки натовп бурмотів, Ле Ґріс зробив фатальну помилку; відібравши зброю, він відступив назад, щоб спостерігати за своїм пораненим ворогом, і, таким чином, втратив рівновагу, коли відчайдушний Каруж кинувся вперед, поваливши Ле Ґріса на землю і вдаривши його власним довгим мечем[6]. Хоча пластинчасті обладунки Ле Ґріса були занадто товстими, щоб пробити зброю Карружа, вони також були настільки важкими, що він не міг встати на ноги, коли Карруж був на ньому. Опинився на землі, Ле Ґріс боровся, коли Карруж осідлав його і за допомогою меча розбив замок на лицьовій панелі Ле Ґріса. Поки натовп мовчки спостерігав за цим, Карруж кричав у відкрите обличчя Ле Ґріса, щоб він зізнався у своєму злочині перед смертю або зіткнувся з пеклом. Ле Ґріс відповів, щоб усі могли почути: «В ім'я Бога, на небезпеку й прокляття моєї душі, я невинний у злочині». Розлючений, Карруж вихопив свій довгий ніж (мізерикордія) і встромив його в горло Ле Ґріса, миттєво вбивши його[27]. Після смерті Ле Ґріса натовп вітався, і король привітав переможця кількома чудовими подарунками. В результаті своєї перемоги Карруж став багатою і відомою людиною.

Незважаючи на загибель Ле Ґріс не був забутий. Одразу після поєдинку кат Паріса взяв на себе відповідальність за тіло, зняв з нього броню та одяг, а потім потягнув його вулицями до Жіббе Монфокон. Там його розтягнули поряд із тілами вбивць і злодіїв, щоб згнити, перш ніж врешті-решт його кинули в загальну могилу[28]. Однак пам'ять про Жака Ле Ґріса багато років зберігалася його родиною та прихильниками. Його син Гійом Ле Ґріс заплатив понад 200 франків за меси за свого батька, «людину благородної пам'яті», і продовжував платити подібні суми щонайменше десять років після його смерті. Граф П'єр також зберіг приємні спогади про свого радника, помстившись, блокуючи спроби Карружа придбати більше землі або розширити свій вплив у Нормандії[29].

Невідомо у який саме момент свого життя Жак ле Ґріс також одружився. У родині народилося кількох синів[30], які, у свою чергу, мали власних нащадків.

• Johnes, Thomas (1804). The life-and-death duel between Jacques le Gris and Jean de Carogne. Froissart's Chronicles, Translated by Thomas Johnes.
• An Account of the Duel between Jean de Carrouges and Jacques le Gris in the Chronicle of the Monk of St. Denis. Chronique du Religieux de Saint-Denys, Translated by Steven Muhlberger.
• Шаблон:In lang Chroniques de Jean Froissart, Volume 13, Paris: Société de l'histoire de France, 1957, p. 102 ff. Modern French version of contemporary account by Froissart (Book III, § 122).
• A Fatal Medieval Triangle. UCLA College of Letters and Sciences. Архів оригіналу за 14 серпня 2007.
• Eric Jager (2004). The Last Duel. Century. ISBN 0-7126-6190-5.
• Eric Jager (2005). The Last Duel. Broadway Books. ISBN 978-0-767-91417-8. Процитовано 8 June 2017.