Жак Ріветт

Жак П'єр Луї Ріветт народився 1 березня 1928 року в Руані, в сім'ї, де усі були фармацевтами. Навчався в ліцеї П'єра Корнеля, потім вивчав літературу в Університеті Руану, але згодом кинув навчання, вирішивши присвятити себе кіно. За книгою Жана Кокто «Красуня і Чудовисько» Ріветт створив свій перший короткометражний фільм «Aux Quatre Coins» (1949) і поїхав з ним підкорювати Париж. Проте провалився на усному іспиті до Інституту вищих кінематографічних досліджень (IDHEC, зараз La femis). Намагався продовжити навчання в Сорбонні, потім у паризькому Інституті Кінематографії, але кинув і їх. Як сінефіл, Ріветт постійно зустрічав у Паризькій сінематеці Ж.-Л. Годара, Ф. Трюффо, Е. Ромера, які незабаром склали нову хвилю у французькому кіно (Трюффо визнавав, що нова хвиля з'явилася на світ завдяки саме Ріветту)[1]. У 1950 році разом з Ромером заснував Кіногазету (фр. Gazette du cinéma). Як критик з 1952-го року постійно виступав у Les Cahiers du cinema, від 1963 до 1965 року був головним редактором журналу[1].

Ріветт працював асистентом у Ж. Беккера і Ж. Ренуара, також зазнав помітного впливу експериментальних теорій Жана Руша[2]. Зробив декілька короткометражок, у 1960-му році зняв свій перший повнометражний фільм Париж належить нам.

Ж. Ріветт у 2006 році

Жак Ріветт один з небагатьох продовжував наслідувати принципи нової хвилі, відстоюючи і роблячи авторське кіно. Його фільми, за комерційними мірками, надзвичайно довгі за метражем і безсюжетні, майже цілком імпровізаційні. Він охоче розкривав умовність кіномистецтва (у свої фільми часто включав сцени з театральних вистав), що лише підкреслювало схильність режисера до сюрреалістичної фантастики у повсякденному, до гри і примушувало критиків, що пишуть про його кінематограф, згадувати імена Л. Керрола і Жана Кокто.

Серед фільмів, знятих Ріветтом, — «Черниця» (1966, за однойменним романом Дені Дідро), «Божевільна любов» (1968), «Селін і Жюлі зовсім забрехалися» (1974) і 13-годинний «Не торкайся до мене» (1971), одна з найдовших стрічок в історії кіно[3]. Загалом фільмографія Жака Ріветта нараховує 32 поставлених ним стрічки[4].

Зазвичай працював з вузьким колом — трупою або компанією — акторів, куди входили Бюль Ож'є (зіграла в семи фільмах Ріветта), Жульєт Берто, Жан-П'єр Кальфон, Ермін Карагез, Сандрін Боннер, Еммануель Беар, Джейн Біркін.

У 2012 році кінокритик Давид Еренштейн написав у своєму блозі, що Ріветт страждає хворобою Альцгеймера[5][6].

Жак Ріветт пішов з життя 29 січня 2016 року в Парижі. Був похований на цвинтарі Монмартр 5 лютого 2016 року неподалік від могили Франсуа Трюффо.
Французький президент Франсуа Олланд назвав Ріветта одним з найбільших кінорежисерів, що вплинув на декілька поколінь[7].

Режисер

• Rosenbaum J. Rivette: Texts & Interviews. London: British Film Institute, 1977
• Rivette: critique et cinéaste. Paris: Lettres modernes; Minard, 1998
• La nouvelle vague: Claude Chabrol, Jean-Luc Godard, Jacques Rivette, Eric Rohmer, François Truffaut. Paris: Cahiers du cinéma, 1999
• Deschamps H. Jacques Rivette: théâtre, amour, cinéma. Paris: Harmattan, 2001
• Frappat H. Jacques Rivette, secret compris. Paris: Cahiers du cinéma, 2001
• De Pascale G. Jacques Rivette. Milano: Il Castoro, 2002

• Жак Ріветт на сайті IMDb (англ.)
• Жак Ріветт на сайті AlloCiné (фр.)
• Жак Ріветт на сайті All Movie Guide (англ.)