Віллі Брандт
Ві́ллі Бра́ндт (нім. Willy Brandt, ім'я при народженні Герберт-Ернст-Карл Фрам, нім. Herbert Ernst Karl Frahm; 18 грудня 1913, Любек — 8 жовтня 1992, Ункель) — німецький та європейський політик, соціал-демократ, державний діяч, лауреат Нобелівської премії миру (1971) («На знак визнання конкретних ініціатив, що призвели до ослаблення напруженості між Сходом і Заходом»).
Віллі Брандт | |
---|---|
нім. Willy Brandt | |
| |
Федеральний канцлер ФРН | |
21 жовтня 1969 — 7 травня 1974 | |
Попередник | Курт Георг Кісінгер |
Наступник | Гельмут Шмідт |
Народився |
18 грудня 1913 Любек, Німецька імперія |
Помер |
8 жовтня 1992 (78 років) Ункель, Рейнланд-Пфальц, Німеччина |
Похований | Waldfriedhof Zehlendorfd |
Відомий як | журналіст, політик, письменник-документаліст, автобіограф |
Місце роботи | Берлін |
Країна | Німецька імперія, Норвегія[1][2] і ФРН |
Освіта | Університет Осло |
Політична партія | Socialist Workers' Party of Germanyd, Соціал-демократична партія Німеччини і Соціал-демократична партія Німеччини |
Мати | Martha Frahmd |
У шлюбі з | Brigitte Seebacherd, Rut Brandtd і Anna Carlotta Thorkildsend |
Діти | Peter Brandtd, Lars Brandtd, Matthias Brandtd і Ninja Frahmd |
Релігія | Євангелічна церква Німеччини |
Нагороди | Нобелівська премія миру (1971) |
Підпис | |
Висловлювання у Вікіцитатах | |
Дитинство та молоді роки
Сім'я
Віллі Брандт народився 18 грудня 1913 року на півночі Німеччини у передмісті Любека, при народженні отримавши ім'я Герберт Фрам. Брандт був позашлюбною дитиною. Його мати — Марта Фрам (1894−1969), яка також була позашлюбною дитиною,[3] працювала продавчинею у споживчій спілці Любека. Батько Брандта — Йон Гайнріх Меллер — був гамбурзьким вчителем († 1958),[4] який з 1912 по 1913 роки тимчасово працював у реальній школі Любека. Марта Фрам не дала Віллі Брандту прізвище батька, коли реєстувала народження сина у міських органах. 26 лютого 1914 року хлопець був охрещений у протестантській церкві св. Лоренца у Любеку; на той час заборонялося хрещення дітей, народжених поза шлюбом, у власній парафіяльній церкві.
Віллі Брандт ніколи не знав свого батька, хоча з 1947 року йому була відома його особа.[5] Хлопець з дитинства був у неблизьких та холодних відносинах зі своєю матір'ю. Згадуючи минуле, він називав її «жінка, яка була моєю матір'ю».[6]
На початках Брандт жив у матері, яка працювала та у робочі дні віддавала його на догляд до сусідки. З 1919 року Людвіґ Фрам (1875−1935) — вітчим Марти Фрам — зайнявся вихованням внука. Ім'я Людвіґа Фрама було вказане як ім'я батька Віллі Брандта в атестаті хлопця.[7] У вересні 1927 року мати Віллі Брандта вийшла заміж за полірувальника Еміля Кульманна, у 1928 році народився його молодший напівбрат Ґюнтер Кульманн. З того часу Брандт бачився з своєю матір'ю «лише зрідка».[6] Брандт описує свою молодість як «бездомну»,[5] а сімейні відносини як хаотичні.
Освіта
Спочатку Брандт відвідував середню школу св. Лоренца для хлопчиків, з 1927 року реальну школу, а з 1928 року він перейшов до гімназії св. Йогана в Любеку[3], де склав випускні іспити у 1932 році. У заяві на дозвіл для здачі іспитів Брандт вказав, що хоче стати журналістом. Брандт мав можливість отримати стипендію на навчання в університеті від Соціал-демократичної партії. Та після того як Брандт з скандалом залишив партію, він утратив цю можливість. Натомість у 1932 році він розпочав волонтаріат у корабельній маклерській фірмі Reederei und Spedition F. H. Bertling KG у Любеку.
Політична діяльність у часи Веймарської республіки
В 1929 році ще юнаком він вступає до спілки Соціалістичної Робочої Молоді (нім. Sozialistischen Arbeiter-Jugend, SAJ), а роком пізніше у Соціал-демократичну партію Німеччини (СДПН, нім. Sozialdemokratische Partei Deutschlands, SPD). В 1931 році він переходить до Соціалістичної Робочої партії, (СРП, нім. Sozialistischen Arbeiterpartei Deutschlands, SAP), однієї з ліво-соціалістичної груп.
Після приходу до влади у Німеччині нацистів у 1933 році СРП було заборонено. Партія вирішує продовжити боротьбу проти націонал-соціалізму у підпіллі. В березні 1933 року Брандт отримує партійне завдання — організувати виїзд лідера СРП-партії Пауля Фреліха (Paul Frölich) в Осло (Норвегія). Однак Фреліха було перед виїздом заарештовано і Брандт бере на себе його завдання — організувати у Норвегії партійний осередок. Брандт через Данію потрапляє до Норвегії і розпочинає в Осло відвідувати штудію з історії. Там він очолює раду молодіжної спілки Соціалістичної Робочої партії та очолює заодно Комітет молодіжного союзу соціалістів (нім. SAP-Jugendverbandes, SJVD). У 1934−1937 роках він заочно представляє Інтернаціональне Бюро революційних молодіжних організацій в «Лондонському бюро».
У 1934 році він бере собі псевдонім «Віллі Брандт», котрий з 1947 року стає його офіційним ім'ям.
1937 року Брандт бере участь у громадянській війні в Іспанії.
Політична кар'єра
У стислому викладі:
- бургомістр Західного Берліна (1957−1966),
- міністр закордонних справ та заступник бундесканцлера ФРН (1966−1969),
- бундесканцлер ФРН (1969−1974),
- президент Соціалістичного інтернаціоналу (1976−1992),
- з 1979 року — член Європейського парламенту.
Його політика була спрямована на пом'якшення напруги між країнами східної і західної Європи. За внесок у поліпшення міжнародних відносин нагороджений Нобелівською премією Миру 10 грудня 1971 року. У 1977−1983 рр. був головою Незалежної комісії «Північ — Південь». Очолював фонд «Мир і розвиток». У 1987 році після відходу у відставку з поста голови СДПН вибраний почесним головою партії.
З серпня 1992 року стан здоров'я Брандта почав дуже погіршуватися. Помер 8 жовтня 1992 року о 16:35.
Нагороди
- 1959: Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина»
- 1960: Орден Святого Олафа
- 1961: Почесний знак «За заслуги перед Австрійською Республікою»
- 1965: Орден «За заслуги перед Італійською Республікою»
- 1968: Орден Ісландського сокола
- 1969: Орден Оранія-Нассау
- 1970: Орден Данеброг
- 1970: Орден першого класу Pro Merito Melitensi
- 1970: Людина року (Time)
- 1970: Почесний доктор Оксфордського університету
- 1971: Нобелівська премія миру
- 1971: Орден бельгійської корони
- 1971: Орден Вранішнього Сонця
- 1971: Почесний доктор Єльського університету
- 1972: Орден Вази
- 1973: Почесний знак «За заслуги перед Австрійською Республікою»
- 1973: Орден Почесного легіону
- 1973: Почесний доктор Страсбурзького університету
- 1981: Золота медаль Бней Бріт
- 1985: Премія миру ім. Альберта Еншейна
- 1986: Орден «Сонце Перу»
- 1992: Премія ім. Дольфа Штернберґера[8]
Примітки
- Norsk biografisk leksikon — Kunnskapsforlaget. — ISSN 2464-1502
- http://deutschland.no/no/institusjoner/den-norsk-tyske-willy-brandt-stiftelsen/
- Noack, Hans-Joachim (2013). Willy Brandt : ein Leben, ein Jahrhundert (нім.) (вид. 1. Aufl). Berlin: Rowohlt. с. 27. ISBN 3871346454. OCLC 856791588.
- „John Möller aus Hamburg“. LN - Lübecker Nachrichten (нім.). Процитовано 20 липня 2019.
- Brandt, Willy (1997). Erinnerungen (нім.) (вид. Neuausg). Berlin: Ullstein. ISBN 3548265189. OCLC 45050469.
- Noack, Hans-Joachim (2013). Willy Brandt: ein Leben, ein Jahrhundert (нім.) (вид. 1. Aufl). Berlin: Rowohlt. с. 18, 20. ISBN 3871346454. OCLC 856791588.
- Wein, Martin (2003). Willy Brandt : das Werden eines Staatsmannes (нім.) (вид. 1. Aufl). Berlin: Aufbau Taschenbuch. ISBN 3746619920. OCLC 53332323.
- dolf-sternberger.de. www.dolf-sternberger.de (нім.). Процитовано 20 липня 2019.
Джерела
- Кривонос Р. А. Брандт Віллі // Політична енциклопедія. Редкол. : Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 73.
- А. Субботін. «Нова східна політика» ФРН // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4