Жан Рей (письменник)

За активно поширюваною самим письменником легендою, його біографія сповнена романтичних гостросюжетних подробиць. В автобіографії 1950 року Жан Рей писав, що його одна бабуся була індіанкою, а друга паризькою революціонеркою на барикадах у 1848 році, він сам, як і його батьки, став моряком і з 15 років плавав і промишляв не зовсім чистими справами в Південних морях, потім був, крім усього іншого, приборкувачем тигрів, катом у Венеції, займався контрабандою забороненого алкоголю в США, і, нарешті, в 1927 році був за це заарештований і засуджений, провів два роки у в'язниці, кинутий родиною і друзями, а потім взявся за перо[6][7][8]. Ці його некритично сприйняті твердження часто зустрічаються у французьких біографіях письменника[6].

Жан Рей взагалі часто і багато брехав про свої пригоди, а будучи викритий у суперечностях, віджартовувався: «Жан Рей є Жан Рей. З ним ніколи не знаєш…». Книга його заміток і афоризмів Memorial de Jean Ray (Sailor's Memories, Kuurne), видана «Колом друзів Жана Рея» у 1998 році, починається з фрази письменника «Судіть людину не за тим, що вона сказала про себе, а за тим, що вона сказала про інших». А про своїх друзів, починаючи з Моріса Ренара і закінчуючи Мішелем де Гельдероде, Жан Рей завжди говорив тільки хороше[9].

Будинок 48 по вулиці Хам, Гент, де народився Жан Рей

Табличка на будинку

Майбутній письменник народився в Генті у фламандській родині достатньо заможного портового чиновника Джозефа Едмона де Кремера (Joseph Edmond) і вчительки Марії Терези Ансееле (Marie Thérèse Anseele), сестри бельгійського політика-соціаліста Едуарда Ансееле[10][11]. На відміну від легенди, його дід по батьковій лінії був пекарем в Антверпені, а бабуся — родом з Лімбурга, а з материнської сторони сім'я займалася виробництвом взуття.

У дитинстві зеленоокий де Кремер страждав від непереносимості яскравого світла, вважаючи за краще сидіти в будинку батьків на типовій гентській вуличці Хам за наглухо заштореними вікнами і слухати нескінченні історії, які розповідала найнята для нього доглядальниця Елоді — яку потім він вивів персонажем у своєму романі «Мальпертюї»[10].

Перші проби пера письменника-початківця з'явилися в студентській газеті в 1904 році. Не довчившись у Гентському державному педагогічному училищі — проти волі батьків[12], він почав пробувати сили в написанні п'єс для ревю, на одній з постановок зустрівши свою майбутню дружину — актрису і співачку Ніні Балту (Nini Balta), справжнє ім'я — Віргінія Бал (Virginie Bal).

У 1910 році де Кремер став дрібним муніципальним чиновником, а 17 лютого 1912 року одружився з Віргінією[6]. У 1913 році у них народилася дочка — Люсьєн Марі-Терез Едмон де Кремер (Lucienne Marie Thérèse Edmond De Kremer), відома як Лулу (Lulu). В цей час де Кремер приділяв більше уваги написанню п'єс для мюзік-холу і пробам сили в журналістиці і як письменник — у журналі «Gand XXième siècle — Gent XXe eeuw», ніж роботі, і тримався там лише завдяки заступництву дядька. З початком Першої світової війни він знову зосередився на п'єсах для популярного театру і ревю, закинувши журналістику і письменство.

Жан Рей кинув роботу клерком в 1919 році і практично негайно вступив на роботу до біржового брокера Аугусту ван дер Богарде (August Van den Bogaerde). Паралельно з фінансовою діяльністю друкувався в різних газетах і журналах, часто — анонімно і під різними псевдонімами: Жан Рей, Джон Фландерс (в честь Молль Фландерс)[6], Tiger Jack, RM Temple, John Sailor, Kapitein Bill, Alice Sauton та іншими. З 1920 по 1923 рік — редактор ліберального журналу «Journal de Gand — Echo des Flandres», після падіння продажів змінив назву на «l'ami du Livre» і став виходити раз на два місяці, однак і в цьому форматі не вийшов на окупність, що послужило приводом до початку фінансових махінацій де Кремера з грошима клієнтів.

У 1925 році вийшла друком перша збірка його фантастичних новел «Розповіді під віскі» (фр. Les contes du whisky), близьких за поетикою до готичного роману і новелістики Едгара По[13]. Де Кремер підписав збірник псевдонімом Жан Рей — Jean Ray, утвореним від початкових частин двох імен — RAYmond Jean. Збірник був дуже тепло прийнятий критикою і мав успіх вдома і у Франції, що спонукало де Кремера оголосити про швидкий вихід другого збірника «Чистий ром» (фр. La rum row), який так ніколи й не побачив світ через подальші події.

Жив Жан Рей в цей час на широку ногу (наприклад, його дочку відвозив до школи особистий шофер, а вихідні його сім'я проводила біля моря у фешенебельному готелі), однак у 1926 році був заарештований за підозрою в шахрайстві згідно показань на слідстві брокера ван дер Богарде[6]. 20 січня 1927 року де Кремер був визнаний винним у привласненні 1,5 мільйонів бельгійських франків (еквівалент близько 5 млн американських доларів 2007 року) потенційних інвесторів через підставні компанії і засуджений до 6 з половиною років в'язниці, проте був випущений достроково — через два роки, 1 лютого 1929, за зразкову поведінку[6]. В ув'язненні де Кремер працював у тюремній бібліотеці і продовжував писати, наприклад, тоді було написане одне з його найвідоміших оповідань «La ruelle ténébreuse». Для дружини і дочки Жана Рея його тюремне ув'язнення виявилося тяжким ударом, тому що від них відвернулися всі родичі, включно з сім'єю Ансееле.

Після виходу з в'язниці складно було розраховувати на високооплачувану роботу, тому Жан Рей з подвоєною силою взявся за перо[6]. Оскільки ім'я Жан Рей асоціювалося у публіки тепер зі справою про шахрайство, де Кремер вирішив використовувати як основний інший псевдонім — Джон Фландерс, під яким він публікувався, навіть перебуваючи за ґратами: з 1929 по 1935 рік під ним в «La Revue Belge» вийшло близько 20 оповідань. У своїх побоюваннях де Кремер виявився правий: книга «Croisière des ombres» під ім'ям Жана Рея, опублікована в 1931 році брюссельським видавництвом Editions de Belgique, була повністю знехтувана публікою і критиками. У той же рік почалося співробітництво Джона Фландерса з видавництвом Altiora, що розпочалася з серіального видання для дітей та юнацтва «Vlaamse Filmkens» («Фламандське кіно»)[14] і вилилася в багаторічну співпрацю і більше 150 випусків. Це ж видавництво в 1935 році випустило нову книгу Фландерса «Привиди на нерівній вересовій пустці» (нід. Spoken op de ruwe heide).

Один з німецьких оригіналів серії про Гаррі Діксона

У 1931 році де Кремер приєднався до проекту з «наскрізним» героєм серії оповідань і повістей у випусках (зрештою, їх з'явилося близько 180) — американським детективом-аматором Гаррі Діксоном, твори про якого він спочатку вільно переробляв з німецьких довоєнних оригіналів за пропозицією амстердамського видавництва[6], а потім і почав писати сам (близько 100). Початково ці оповідання публікувалися анонімно і лише потім були надруковані під ім'ям Жан Рей у вигляді антології[6].

Ще одна наскрізна серія оповідань, теж про американського детектива, Едмунда Беллі, підлітка 16 років, публікувалася Джоном Фландерсом у журналі для юнацтва «Bravo!», який практично повністю складався з текстів де Кремера під різними псевдонімами, і де він був редактором. Серія і цей журнал ілюструвалися зокрема відомим гентським художником Фріцом ван дер Берге[15], другом дитинства де Кремера.

Працював Жан Рей і журналістом, зокрема — у виданнях для дітей та юнацтва, з них в основному у вищезгаданому журналі Vlaamse Filmkens («Фламандське кіно»)[14]. Писав тексти для коміксів під псевдонімами Кінг Рей (King Ray), Алікс Р. Бантам (Alix R Bantam) та іншими[6], виступав як сценарист. «Дивні історії» продовжували виходити під псевдонімом Джон Фландерс, в цьому варіанті набувши деякої популярності: 4 історії де Кремера під цим ім'ям були опубліковані у відомому американському журналі Weird Tales.

З початком окупації багато бельгійських журналів закрилися, а тиражі інших сильно впали, що призвело до падіння темпу публікацій письменника. Однак у 1942—1943 роках де Кремер знову під псевдонімом Жан Рей опублікував у створеному ним самим і друзями видавництві «Les Auteurs Associés» серію творів, які згодом стали класичними зразками бельгійської школи «дивних історій»: «Le Grand Nocturne», «Les Cercles de l épouvante», «Cité de l Inexpressible peur», «Malpertuis», «Derniers contes de Canterbury». Під час окупації вони пройшли практично непоміченими, проте інша його творчість було популярною в Бельгії часів Другої світової війни, що критики пов'язують із загальним запитом на ескапістську літературу в той час.

З 1946 року де Кремер продовжив співпрацю з Altiora в рамках дитячої та юнацької літератури: під псевдонімом Джон Фландерс продовжується серія «Vlaamse Filmkens», публікуються романи «De Zilveren Kaap», «Bataille d'angleterre», «Zwarte Eiland» і «Geheimen van het noorden», численні оповідання і репортажі — як в журналах і газетах видавництва, так і поза них, під різними псевдонімами і анонімно. З 1955 по 1959 рік Altiora перевидала книгу «Привиди на нерівній вересовій пустці», а також випустила ще дві книги Джона Фландерса, «Bij de roodhuiden» і «Roman de la mer» та дві книги Жана Рея: «Prisonniers de Morstanhill» і «Hirro, l'enfant de la jungle».

Паралельно цьому виходять «дивні історії» Жана Рея: дві книги «Le livre des Fantômes» і «La Gerbe Noire» в 1947 році і з 1952 року — серія оповідань на сторінках журналу «Cahiers de la Biloque», яким керував його друг і сімейний доктор Урбен Тірі, відомий як Ком Дам'єн (фр. Urbain Thiry alias Côme Damien).

У Франції Жан Рей отримав популярність вже після Другої світової війни, особливо після перевидання там його роману «Мальпертюї» в 1956 році[14]. Збірник 1961 року «25 meilleures histoires noires et fantastiques» видавництва Gérard справив фурор, через що видавництво швидко випустило ще дві книги старих оповідань письменника, а також 16 томів серії історій Гаррі Діксона.

Як наслідок до 1961 році Жан мав усталену міжнародну репутацію майстра фантастичного оповідання, що дійшла навіть до США, де його перша перекладна книга — збірка оповідань «Гули у моїй могилі» (англ. Ghouls in My Grave) — була видана в 1964 році[14]. У 1962 році де Кремер отримав першу і єдину в його житті письменницьку нагороду: французька Le Prix Littéraire des Bouquinistes des Quais de Paris. У цей час письменник уже був тяжко хворий і особисто отримати призу не зміг, але зміг з'явитися на телебаченні. В 1963 році у Франції починається видання Повного зібрання його творів, а на наступний рік виходить спеціальний номер журналу «Fiction» (№ 126, травень 1964 року), присвячений письменнику.

Будинок, в якому помер Жан Рей. Видно меморіальну табличку

Останні роки, з 1954, де Кремер жив у Генті в будинку дочки на Ройгемлаан (Rooigemlaan), 563[16]. Помер Жан Рей там же 17 вересня 1964 року від серцевого нападу і похований у Сінт-Амандсбергу на кладовищі художників і письменників Кампо Санто[14] — поряд з дружиною, Віргінією Бал, яка пішла з життя в 1955 році. Похорони проходили у вузькому колі його найближчих друзів і дочки. На могилі де Кремера висічено створену ним римовану епітафію[14]:

В цілому де Кремером написано 1500—1600 оповідань і романів, близько 5000 репортажів і статей. При прямих питаннях Жан Рей завжди відповідав, що пише тільки для грошей. На відміну від переважної більшості бельгійських авторів, він був білінгвом, і його творча спадщина приблизно в рівній пропорції складається з французьких і фламандських текстів[17], так, під псевдонімом Джон Фландерс в основному випускалися фламандські твори для юнацтва.

Найбільш відомим пластом творчості письменника є франкомовні «дивні історії» Жана Рея, хоча внесок Джона Фландерса в дитячу фламандську літературу також значний[18]. Завдяки серії про Гаррі Діксона Жан Рей нарівні з Рафаэлом Верхюлстом вважається засновником жанру фламандського детективного оповідання.

Жан Рей зробив значний внесок у розвиток жанру фантастичної новели в бельгійській літературі[19][20], так, критик Жан-Батист Бароньян стверджує, що бельгійська школа «дивних історій» (фр. École belge de l'étrange) знаходиться під сильним впливом письменника. Томас Амос називає Жана Рея в трійці батьків-засновників цієї школи, поряд з Томасом Оуеном і Мішелем де Гельдеродом[21].

Страх має божественне походження. Без почуття страху ви не знайдете в гіпергеометричних просторах Богів і Духів. Якщо страх тільки викликає нудоту і не залишає на ваших губах присмаку вогняного вина і не пробуджує трепету приголомшливої радості або тривожної подяки — не розгортайте цієї чорної книги чудес.

— З передмови Жана Рея до збірки оповідань іншого батька-засновника бельгійської школи «дивних історій» (фр. École belge de l'étrange) Томаса Оуена. Цитується за[22]

Церква святого Якова (Гент)

«Дивний світ» Жана Рея виріс із знайомого йому з дитинства району Гента між церквою святого Якова і портом[10]. У той час це був досить неблагополучний район: криві вулички, часто покриті промисловим смогом і повні підозрілих осіб[10]. Найімовірніше, він ніколи не був у тих екзотичних місцях, які він описує: ні в Південних морях, ні в передмістях Лондона, використовуючи для описів лише карти і літературу[6].

Крім впливу готики і німецького романтизму з його ірраціоналізмом, критика відзначає в прозі Рея вплив Діккенса і Вільяма Ходжсона, а також Артура Конана Дойла, і зіставляє його з Лавкрафтом і Едгаром По. Критик Томас Амос відзначає вплив на письменника європейського авангарду, включаючи німецький експресіонізм, вказуючи некласичні компонування новел і вибір сюжетів, і сперечається тому з думкою іншого критика, Марка Кагбера (фр. Marc Quaghebeur), який відносить Жана Рея до авторів, які досягли успіху без занурення в модерн[23][24].

…тумани, дощі, ланди, дюни, хиткі піски, вампіричні болота, невідомі гавані, моря, не позначені на картах, мертві кораблі, божевільні бусолі, тайфуни, мальстреми, підвали, горища, обителі бегінок з дияволом-квартиронаймачем, невидимі вулиці, блукаючі могили, стовбур тропічного дерева, оживлений руйнівною волею, мавпи, карлики, інфернальні Полішинелі, павуки, стрейги, спектри, гоули, щури, середньовічні химери, зомбі, вбивці-ектоплазми, що входять і виходять через дзеркало…

Світ Жана Рея.

— [22]

Монтейро зазначає, що витоки творчості Жана Рея лежать не у французькій школі фантастичного з грубим втручанням надприродних сил, а в бельгійській школі — де фантастичне проростає з буденності, так званий «réalisme fantastique». Різкий контраст між буденністю — поїздами, будинками і вулицями, споживанням їжі — і дотиком надприродного тримає читача постійно в напрузі, адже за фасадом повсякденності і за особами сусідів ховаються жорстокі вбивці, монстри і навіть боги.

У своїй творчості письменник використовував практично всі відомі міфи жанру, найчастіше звертаючись до тем смерті, диявола, паралельних світів і страху невідомості. Новели Жана Рея відрізняють багатство словникового запасу з використанням рідкісних слів і складна структура оповіді з переплетеними лініями і штучно зістареним світом, в якому відсутні ознаки модерну: телефони, радіо, електрика. Це скоріше література жаху, ніж література надприродного, коли жах передається натяками і знаками, але не виступає прямо. У надприродних історіях в описах відчувається вплив англійської школи «історій з привидами», М. Р. Джеймса й інших авторів. Жан Рей зумів схрестити тему привидів з новою на той момент темою додаткових або паралельних вимірів, в той же час вільно черпаючи з традиції мотиви надприродної помсти.

Персонажі Жана Рея — люди з плоті і крові, що міцно стоїть обома ногами на землі, люблять життєві радості: тютюн, віскі і добру трапезу. Тема їжі — наскрізна тема письменника, відомого гурмана і ласуна, і використовується в тому числі для характеристики персонажів і задання ритму оповіді. Ще один важливий елемент світу, найповніше розкритий в романі «Мальпертюї», — це старі будинки, які виступають одночасно і як фортеці, в яких можна сховатися від усього страшного і незрозумілого, і як загадкові місця, що ніколи до кінця не розкривають свої таємниці. Місце дії часто дуже схоже на Гент дитинства письменника — старі будинки стародавнього міста, що приховують таємниці за своїми стінами, і вузькі дощові, погано освітлені вулиці, наповнені дивними магазинчиками, де можна купити найекзотичнішу річ.

Російський письменник і окультист Е. Головін, порівнюючи Жана Рея з Лавкрафтом, відзначає в той же час більше співчуття і гумор де Кремера стосовно своїх героїв, на відміну від повністю холодного Лавкрафта. Це ставлення, однак, не змінює трагічної долі персонажів, що виникає при їх зіткненні — зазвичай при спробі використання стародавніх таємниць або нового загадкового явища в своїх інтересах — з великим і жахливим невідомим, що стоїть за порогом нашого буденного і навіть наукового знання — як і у Лавкрафта. У той же час невідомо, чи був Жан Рей знайомий з творами Лавкрафта і навпаки.

«Мальпертюї» — єдиний повнорозмірний роман Жана Рея, який писався і переписувався ним неодноразово протягом більше ніж 20 років[14]. Він відрізняється складною структурою оповіді від імені великої кількості нарраторів, розповіді яких у свою чергу вкладаються в перекази історій від особи інших персонажів[14]. Іноді цей роман називають предтечею жанру магічний реалізм.

Дія роману відбувається в загадковому будинку — Мальпертюї, в якому, як з'ясовується у фіналі роману, божевільний таксидерміст тримає для своєї розваги ослаблих грецьких богів. Традиційно Мальпертюї (в перекладі — Врата Пекла) — це лігво Рейнеке-лиса, яке має чітку географічну прив'язку до будівлі XII століття в місті Дестелберген недалеко від Гента, однак у романі Жана Рея ця будівля з'являється то в різних районах Гента, то в Німеччині[25]. Вірогідним прототипом описаної ним будівлі є комплекс Ворейт на вулиці Сінт-Пітерсньівстрат (нід. Sint-Pietersnieuwstraat) у Генті (див. мал.)[26].

Знятий за романом фільм «Мальпертюї» (1972) антверпенського режисера Гаррі Кюмеля залишається досі (2007) найдорожчим у виробництві бельгійським фільмом[26].

Серія детективів 1931—1940 років включає в себе 99 коротких романів, 21 повість і 19 оповідань Жана Рея, і ще для 6 романів авторство не з'ясовано. Приблизно половина відноситься до фантастики і жахів, а половина — до детективів. Німецьке видавництво, яке хотіло перекласти французькою довоєнні апокрифічні твори про Шерлока Холмса, що виходили німецькою в Німеччині, щоб не стикатися з проблемами копірайту на персонажа, вирішило змінити ім'я на американця Гаррі Діксона (англ. Harry Dickson). Зіткнувшись з напрочуд низькою якістю оригінальних історій, Рей за домовленістю з видавцем почав замість перекладів писати, зазвичай відразу начисто, повністю нові історії, обмежуючись виключно орієнтацією на те, що було зображено на обкладинці оригінального німецького видання, яку відтворювали фламандською і французькою.

Настрій історій істотно відрізняється від класичного детектива Конана Дойла і характеризується критиками як «готичний сюрреалізм». Для атмосфери серії, що розгортається переважно в нічному туманному Лондоні і доках, наповнені жахливими злочинами і надприродним жахом, характерні швидкі стрибки від строго логічного детектива до хоррору, докладні описи гастрономічних звичок і споживання їжі персонажами, вікторіанський підхід до сексуальності (крім деяких жахливих історій, що межують з оргастичними) і прямий і відвертий расизм[27].

• Contes du Whisky. — Brussel: La renaissance du livre, 1925. — P. 219.
• Croisière des ombres. — Brussel: Editions de Belgique, 1931. — P. 227.
• Великий Ноктюрн / Le grand nocturne. — Brussel: Les Auteurs Associés, 1942.
• Кола жаху / Les cercles de l épouvante. — Brussel: Les Auteurs Associés, 1943. — P. 199.
• Мальпертюї / Malpertuis. Malpertuis. — Brussel : Les Auteurs Associés, 1943. — роман, екранізований в 1971
• Місто Великого Страху / La cité de l indicible peur. La cité de l’indicible peur. — Brussel : Les Auteurs Associés, 1944. — P. 189. — (Les Auteurs associés, 25). — заголовна новела екранізована в 1964
• Останні казки Кентербері / Les derniers contes de Canterbury. — Brussel: Les Auteurs Associés, 1944.
• Книга фантомів / Le livre des fantômes. — Brussel: La Sixaine, 1947. — P. 143. — (Le roman noir).
• La Gerbe noire. Les meilleurs récits des maîtres de l épouvante: Ambrosius Bierce, Henri Heine, Herckmann-Chatrian sic, Maurice Renard, Francisque Parn, Johann Aug. Apfel et Mmr Fr. Laun, Thomas Ingolsby, Catherine Crowe, Jean Ray, Thomas Owen, Alice Sauton, Gustave Vigoureux, Alphonse Denouwe / recueillis par Jean Ray. — Brussel: La Sixaine, 1947. — P. 232. — (La Résurrection du roman noir).
• Les 25 meilleurs histoires noires et fantastiques. — Verviers: Gérard & Co., 1961. — P. 446. — (Marabout-géant nr 114).
• Зачарована карусель / Carroussel des maléfices. — Paris: Gérard, 1964. — P. 314. — (Marabout-géant nr 197).
• Чорні казки про гольф / Contes noirs du golf. — Paris: Gérard, 1964.
• Le Livre des fantômes suivi de Saint-Judas-de-la-nuit. — Verviers: Gérard & Co., 1966. — (Marabout-géant nr 247).
• Bestiaire fantastique. — Verviers: Marabout, 1974. — P. 192.

• Spoken op de ruwe heide: een onuitgegeven avonturenroman voor de jeugd. (jeugdroman). — Averbode: Altiora, 1935. — P. 208.
• Mystères et aventures. Nouvelles fantastiques. — Bruxelles: Editions Atalante, 1946. — P. 172.
• Het zwarte eiland. (jeugdroman). — Averbode: Goede Pers, 1946. — P. 171. — (Trekkersreeks ; 5).
• De zilveren kaap. (jeugdroman). — Brussel: Uitgeverij De Pijl, 1946. — P. 144.
• Geheimen van het noorden. Groot onuitgegeven avonturenroman. / Omslag en illustratie Jan van Flameng. — Averbode: Goede Pers, 1948. — P. 163. — (Trekkersreeks ; 8).
• Bij de roodhuiden. — Averbode: Altiora, 1956. — P. 95. — (Uit verre landen. Nr 38).
• Hirro, het kind van het oerwoud: een vreemde geschiedenis uit het Maleise woud. — Averbode: Altiora, 1959. — P. 32.