Жан де Майоль

Жан Марі П'єр Луї де Майоль де Люпе (фр. Jean Marie Pierre Louis de Mayol de Lupé; *21 січня 1873 р., м. Париж — †28 червня 1955 р., м. Версаль) — французький католицький священик. Військовий капелан французького Волонтерського Легіону, підрозділу 33-ї гренадерської дивізії СС «Шарлемань» (1-ї французької) під час Другої світової війни, штурмбаннфюрер військ СС.[2] Прелат (не єпископ), йому дозволено було носити звання «Монсеньор».

Жан де Майоль
фр. Jean Marie Pierre Louis de Mayol de Lupé
Жан де Майоль на обкладинці журналу «Сигнал», 1943 р.
Народився 21 січня 1873(1873-01-21)
м. Париж
Помер 28 червня 1955(1955-06-28) (82 роки)
м. Версаль
Поховання Люпе
Громадянство  Франція
Діяльність католицький священник
Знання мов французька[1]
Учасник Друга світова війна
Титул граф, лицар Костянтинівського ордену, монсеньор, прелат
Посада капелан
Військове звання капелан, ялмужник, оберштурмбаннфюрер
Конфесія Католицька церква у Франції
Батько Анрі де Майоль де Лупе
Мати Еліса Караччоло
Нагороди
Воєнний хрест 1914—1918
Медаль «За втечу»
Кавалер ордена Почесного легіону
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
За поранення (нагрудний знак)

Життєпис

Жан де Майоль народився на вулиці Феру в 6-у районі м. Парижу в дворянській родині графів Люпе (за свідоцтвом короля — у 1707—1737 рр.). Його батько був монархістом Анрі де Майоль де Лупе, матір — Еліса Караччоло, з неаполітанської знаті. Весь час він виступав проти символів не монархічної Французької Республіки: марсельєзний і трикольоровий прапор. Навчався в школі-інтернаті в Пуату в бенедиктинському абатстві. Після вишколу 10 червня 1900 р. він був висвячений на священика, і став церковним лицарем військового і релігійного порядку у Константіанському священному і військовому ордені святого Георгія.

Під час Першої світової війни він служив 41-м військовим капеланом (ялмужник) у 1-й кавалерійській дивізії Франції. Він був узятий у полон у 1914 р., де пробув два роки, потім звільнився, повернувся на фронт, де був серйозно поранений у Соммі 1918 р.. Його нагороджували в армії багато разів за його мужність (у тому числі Військовий хрест 1914-1918 (Франція), Медаль біженців). Його відрізняла відвертість й людяність, ризикував життям багато разів щоби принести віру до вмираючих солдатів. Він був відправлений в Сирію і Ліван, був оголошений кавалером ордену Почесного легіону. Він звільнився з армії в 1927 р. через хворобу.

Повернувся до цивільного життя. Він видавав бюлетень «Bulletin de St Mayol» (у 1927—1936 рр.) за допомогою свого двоюрідного брата барона Марселя Німецького, Хав'єра герцога Пармського. Жан де Майоль звернувся до Міністерством народної освіти Франції організувати різні культурні місії. Саме в цьому контексті йому сприяли посол Андре Франсуа-Понсе, маршал Юбер Ліоте, президент Жозеф Кайо. Легітиміст Жан де Майоль є капелан Жака де Бурбон (1870—1931), Хайме герцог Мадридський, глава дому Бурбонів і зробили кавалером ордену Святого Духа[3]. Серед претендентів на трон Франції Жан де Майоль висував Альфонса-Шарля де Бурбона (1849—1936). У 1935 р. він захищав права Бурбонів (1886—1934), Хав'єра герцога Пармського (Герцогство Парма). Від 1936 р. проявив вірність Альфонсо XIII королю Іспанії, став новим лідером для Дому Бурбонів і легітимістів того часу (Ерве Піноту), звернув їх увагу до Салічної правди.

У 1938 р. ходив на Конгрес НСДАП в Нюрнберзі, мав симпатії до націонал-соціалізму.

Під час іспанської громадянської війни він звертався до Франсіско Франко у справі баскського націоналіста Хуан де Аджуріугера Очдіаніо.

Визнав Режим Віші. У 1941 р. він став головним військовим капеланом Легіону французьких добровольців на Східному фронті. У 1942 р. він був нагороджений Залізним хрестом, про нього повідомляв журнал «Сигнал»[4]. Від липня 1944 р. служив в 33-й гренадерській дивізії СС «Шарлемань» (1-а французька). Був на фронту в Померанії, осів у Мюнхені коли прибули союзники СРСР в квітні 1945 р., служив при місцевому монастирі.

Після Другої світової війни він повернувся до Франції, де в 1947 р. його заарештували й засудили до 15 років ув'язнення (сидів у в'язниці «Фреснес»)[5]. Було майно конфісковано в нього, оголошена була йому публічна зневага. Однак у 1951 році він був умовно звільнений.

Він помер у Версалі в 1955 р., у монастирі. Похований в Люпе.

Твори

Нагороди

Нагороджений численними французькими і німецькими нагородами, серед яких:

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Mayol de Lupé Bio - Axis History Forum. forum.axishistory.com. Процитовано 9 серпня 2020.
  3. (фр.)Hervé Pinoteau, État de l'ordre du Saint-Esprit en 1830 et la survivance des ordres du roi, Paris, Nouvelles Éditions Latines, coll. «Autour des dynasties françaises» (no II), 1983, 165 p. (ISBN 2-7233-02 13-X, notice BnF no FRBNF36270574), p. 116.
  4. (фр.)Jean de Mayol de Lupé dans Histoire(s) de la dernière guerre, n° 16, janvier-février 2012, p. 70.
  5. (фр.)Jean-Paul Cointet, Sigmaringen, Paris, Perrin, coll. «Tempus», 2014, 462 p., p. 429.
  6. Mayol de Lupé, de, Jean - TracesOfWar.com. www.tracesofwar.com. Процитовано 9 серпня 2020.

Джерела
  • (фр.)René Bail, «Les Croix de Monseigneur Mayol de Lupé», Dualpha, 2000. — ISBN 2-912476-14-3.
  • (фр.)Eric Deschodt, «Le Royaume d'Arles, JC.Lattes», 1988. — ISBN 978-2-7096-0674-5.
  • (фр.)Pierre Giolitto, «Volontaires français sous l'uniforme allemand», Tempus, 2007. — ISBN 978-2-262-02641-7.
  • (фр.)Saint-Loup, «Les Volontaires, Presses de la Cité», 1963.
  • (фр.)Roger Maudhuy, «Les Grands procès de la Collaboration», Lucien Souny, 2009. — ISBN 2-84886-228-9.
  • Prominente ohne Maske – Drittes Reich, FZ-Verlag, 1998, ISBN 3924309396

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.