Жаткович Григорій
Григорій-Ігнатій Павлович Жаткович (чеськ. Gregory Ignatius Žatkovich) (нар. 20 грудня 1886, Голубине, Березький комітат, Угорське королівство, Австро-Угорщина — пом. 26 березня 1967, Піттсбург, Пенсільванія, США) — адвокат, журналіст, державний діяч, один із лідерів закарпатської еміграції в США. Перший губернатор Підкарпатської Русі (1920–1921).
Григорій-Ігнатій Павлович Жаткович Gregory Ignatius Žatkovich | ||||
| ||||
---|---|---|---|---|
26 квітня 1920 — березень 1921 | ||||
Прем'єр-міністр: | Властіміл Тусар Ян Чорний | |||
Президент: | Томаш Масарик | |||
Попередник: | посада заснована | |||
Наступник: | Еренфельд Петро (в.о.) Бескид Антон Григорович | |||
Народження: |
20 грудня 1886 Голубине, Березький комітат, Угорське королівство, Австро-Угорщина | |||
Смерть: |
26 березня 1967 (80 років) Піттсбург, Пенсільванія, США | |||
Поховання: | Католицький цвинтар Каварлі (Піттсбург) | |||
Країна: |
Австро-Угорщина → США Чехословаччина | |||
Релігія: | греко-католицтво | |||
Освіта: | Пенсильванський університет | |||
Ступінь: | доктор юридичних наук | |||
Батько: | Павло Георгійович Жаткович | |||
Мати: | Ірма Жаткович (Злотцька) | |||
Нагороди: | ||||
Життєпис
Григорій-Ігнатій Жаткович народився в селі Голубине (нині село Свалявського району Закарпатської області). У п'ятирічному віці з батьками переселився до США. Навчався в коледжах Нью-Йорка і Піттсбурга (штат Пенсільванія). Закінчив юридичний факультет Пенсільванського університету (Філадельфія).
Як голова Американської народної ради угрорусинів 1918 року вів переговори з президентом США Вудро Вільсоном і майбутнім президентом Чехословаччини Томашем Масариком. Один з ініціаторів проведення в листопаді 1918 року плебісциту серед своїх американських земляків, у ході якого вони більшістю голосів (67%) висловилися за приєднання Закарпатської України до Чехословацької Республіки (ЧСР).
Весною 1919 року на чолі делегації американських русинів перебував у Парижі, Празі й Братиславі з метою ознайомлення провідних діячів союзницьких держав та громадськості з волею американських русинів, а також у самому Закарпатті, де сприяв організації Руського клубу в Ужгороді та прийняттю рішення Центральною руською народною радою від 8 травня про приєднання краю до Чехословаччини на правах автономії.
У серпні 1919 року був призначений чехословацькою владою головою Директорії Підкарпатської Русі — першого автономного уряду Закарпаття, а 5 травня 1920 року президент ЧСР призначив його першим (тимчасовим) губернатором краю.
В березні 1921 року Жаткович склав повноваження губернатора на знак протесту проти позиції чехословацької влади, що не погоджувалися на надання Закарпаттю автономії, приєднання до нього Пряшівщини та на участь закарпатців у виборах до парламенту, і знову повернувся до США, де зайнявся адвокатською практикою.
У 1930-х роках відмовився від ідеї національної окремішності закарпатських русинів, яких став вважати складовою частиною російської нації. Під час Другої світової війни змінив свої античехословацькі погляди, очолив Американську карпаторуську центральну конференцію і видавав газету «Карпатець» (1941–1943), на сторінках якої пропагував необхідність об'єднання Закарпаття з Чехословаччиною.
Помер у місті Піттсбург.
Література
- Віднянський С., Петрище П. Політична діяльність закарпатської еміграції в США наприкінці 19-го — на початку 20-го ст. та її вплив на долю рідного краю. «Українська діаспора», — Київ—Чикаго, 1993, число 4.
- Магочій П. Р. Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь (1848—1948). — Ужгород, 1994.
Джерела
- Степан Віднянський. Григорій Жаткович // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.
- С. В. Віднянський. Жаткович Григорій-Ігнатій Павлович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
Посилання
- Жаткович Григорій // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.160