Жобрин

Там де Стубла неподалік Горині формує гирло, у міжріччі, мов на острівку, розмістилось північніше село Жобрин, яке наприкінці XX століття мало понад 318 дворів, близько 1000 мешканців. Село омивають річки Горинь, Путилівка і Стубла. Жобрин - село, розташоване за 40 км від районного центру, за 10 км від залізничної станції Клевань. Неподалік діє санаторій «Червона калина».

Уперше Жобрин згадує акт 1537 року. У ньому сказано, що до « Пустуйна» відійшли ґрунти « Жобриня» як маєтність князів Острозьких. Запис 1570 року констатує, що «в Жебрине» вводиться податок за « боброві гони». Зате не береться мито від трактового шляху. Реєстр «податкового побору» за 1577 рік відносить « Жебринь» до Берестечка. Там же згадується «Жебринський став».

У 1588 році «Жебрин» відходить до Клеваня, і Юрій Четвертинський платить від нього за 4 « дами», 5 « городень». Чотири роки опісля луцький староста Олександр Пронський дає пану Янушу Заславському містечко Жуків з належним до нього селами, серед яких називається і « Жебринь». Грамота 1648 року засвідчує в « Жебрине» 70 дворів, 520 селян. У 1715 році возний Клеваня уклав скаргу на « жебринських крестьян» за те, що вони своїми стоками спричинили прорив греблі водяного млина. Рік пізніше зафіксована пожежа «жебринского двора».

Заданими 1889 року « Жобрин» - « деревня», єпархіально приналежнадо Дюксина. Церкву тут споруджують лише в наші дні. У 1973 році у селі було 245 дворів, населення -912 чоловік. Сільраді підпорядковані села Круги, Мочулки, Руда - Красна, Углище.

Аматорський хор с.Жобрин

У Жобрині, крім Горині, Путилівки, Стубли, є ще річечка Іловиця (їловица). Вона пересихає, зникає,і лише навесні дає про себе знати. її назва увібрала слово іловий «мулистий», бо дно річки вкрите тонкою каламуттю сірого кольору - «ілом». Така ж історія Іловиць в інших регіонах.

Жобрин знає інші водні об'єкти: Рудянка «струмок з рудим кольором води»; Квоса (Фоса) — « викопаний ставковий рів»; Неводище — «штучне водоймище, створене і 1950 році й назване за іменем урочища»; Жаба — «мілка водойма, де масово крякали жаби»; Стависько — « колишня заболочена мокрота, на місці якої був став, утворений ніби внаслідок провалу ґрунту»; Трясовина — «нині осушений сінокіс на колишній драговині»; Журавлиха — «міжболітній острівок на маєтності Журавлихи»; Гусячий острівець — «петлевидне прибережжя Путилівки — улюблене місце гусей»; Ставок — «рибна тоня, яка живиться водами безіменного потоку»; Біла криничка — «джерело з білим дном і незамерзаючою водою»; Попова криничка — «місце, де ніби освячували воду».

За довідником 1947 року до Жобрина належав хутір Троянівка. Його назва від засвідченого з XI століття імені людини Троян « в українській міфології Троян — божество неба, землі та підземного царства». Була б осада Цуманка, де осіли переселенці з околишнього містечка Цуманя. Тепер це куток села, як і Новоселівка, Набережна, Шлях. Мають назви жобринські поля, луги, ліси, шляхи, стежки, криниці, як — от: Довге — «пасмо міжрічкового орного ґрунту»; Лоза — «культивована земля, де були зарослі лози»; Заволоччя — «нива за урочищем Волока, де значення „заболочене в заростях місце площею 18-24 га“»; Коротке поле — «орна земля малої довжини»; Рудянка — «нива, де протікав струмок з рудим кольором води»; Клин — «угіддя клиноподібної форми»; Смичинського; Стійла — «поля при колишніх тваринних кошарах»; Старий город — «місце, де ніби панські наймити мали свої городи»; Піщанка — «піщана культивована земля»; Жолоби — «коритоподібне поле», Займисько — «луги, закріплені до власників за правом „першого зайняття“»; Стависько — «сінокіс на місці колишнього ставу»; Трясовина — «заросле травою колись драговинне болото» ; Юрова сіножать — «луг, який колись належав власнику Юрію»; Барилова лучка — «невеликий сінокіс власника Барила»; Пеньки — «поле на місці зрубу»; Поруб — «ліс, де були зрубані старі дерева»; Березник — «березовий гай»; Дубина — «дубовий гай»; Яськівщина — «сад на маєтності Яська»; Попід вишнями — «стежка»; Хайлова дорога — «шлях, над яким стоїть хата Євдокії Хайло»; Пелюки — «поле на маєтності Пелюка».

Санаторій «Червона калина»

Село Жобрин оточене лісами, переважно хвойними, з домішками листяних порід. В 1950 році був організований колгосп імені « 17 вересня». Першим головою колгоспу був Миколайчук Кузьма Павлович,а головою сільської ради - Миколайчук Данило Павлович. Зараз в селі проживає 894 жителі. Окрасою села є санаторій «Червона калина», відомий не лише в Україні, а й за її межами. Мінеральна вода, яка офіційно носить назву санаторію і видобута зі свердловини 750 метрів має лікувальні властивості, не поступається відомій «Миргородській». Дендропарк «Червона калина» є парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення.

Санаторій Червона Калина

В селі є середня школа, магазини,клуб, бібліотека, фельдшерсько - акушерський пункт, побудована Свято - Успенська церква. Серед жителів села є вчені - Глінчук Ярослав Йосипович, професор,доктор медичних наук Московського інституту мікрохірургії ока імені Федорова. Є серед жителів любителі в'язання, вишивки, лозоплетіння,випалювання по дереву.

Кожного року справляють новосілля молоді сім'ї в нових будинках. Багато молоді навчається в вищих та середньо - спеціальних закладах.

Восени 1991 року було освячено місце під храм. На загальних зборах парафіян 15 листопада 1992 року одночасно був прийнятий статут УПЦ КП. У цей час храм уже будувався. Ініціатором будівництва виступив уродженець с.Жобрин митрофорний протоієрей Микола Чудовець, який жив у м.Радивилів (помер 13 липня 2011 року. Похований за вівтарною частиною храму).

Велику допомогу у будівництві храму було надано керівництвом колективного сільгосппідприємства (згодом – ПСП «Полісся») особисто директором підприємства Веніаміном Вадимовичем Думанським.

Головним будівничим храму був Гладун Володимир Сидорович, а першим головою церковної ради – Столярчук Кирило Артемович.

Храм будувався протягом 4-х років. Перші богослужіння розпочались у березні 1994 року, коли на парафію було призначено настоятеля отця Юрія Бакуна. Матушка Марія була першим керівником церковного хору. Протоієрей Юрій служив на парафії з березня 1994 року до травня 1995 року.

6 червня 1995 року настоятелем Свято-Успенської парафії с.Жобрин було призначено молодого священика, уродженця Волинської області, випускника Волинської Духовної семінарії – Олександра Літвінцова.

Упродовж літа було завершено внутрішні оздоблювальні роботи і 5 вересня 1995 року Престол і храм освячено єпископом Рівненським і Острозьким Серафимом /Верзуном/ на честь Успіння Пресвятої Богородиці.

Жобринська сільська бібліотека входить до централізованої системи публічно-шкільних бібліотек Рівненського району.

Послугами бібліотеки користується 502 читачі.

Книжковий фонд нараховує 7544 примірників книг.

Завідувачкою бібліотеки працює з 1973 року Остапчук Євгенія Дмитрівна.

Перша бібліотека (хата-читальня) була створена у 1952 році. першим завідувачем хати-читальні був Глінчук Павло Степанович. На території села Жобрин є середня школа в якій навчається 154 учні. Першим директором школи був Доміна Федір Ілліч. А зараз директором школи працює Панчелюга Віктор Миколайович.

Масові заходи бібліотека проводить разом з учнівським та педагогічним колективом школи.

Марчук Федір Оксентович - народився 1923 року в селі Жобрин.

Був призваний до лав Радянської армії 25.03.1944 року, був сержантом. У жовтні 1944 року був відправлений на фронт. Полк формувався в місті Новобрисові Смоленської області. Воював у складі 18 батальйону 4 окремої інженерно-саперної штурмової бригади, білоруський фронт, східнопруський кордон.

Брав участь у боях: всесоюзний прорив у Південній Прусії (січень 1945 року), нагороджений медаллю "За бойові заслуги". 06.04.1945 року "Штурм Кенігсберга" - під час бою був поранений. Нагороджений "Орденом червоної зірки" та медаллю "За взяття Кенігсберга".

Закінчив війну на косі Шелгафт (нині Балтійськ) 09.05.1945 року.

Помер у 2014 році. [1]

Остапчук Йосип Юхимович - народився 1916 року в селі Углище (Жобринська сільська рада).

На фронті перебував із серпня 1944 року по 9 травня 1945 року, був молодшим сержантом. Воював у стрілецькому полку, перший білоруський фронт. За хоробрість і мужність нагороджений орденом "Вітчизняної війни ІІ ступеня".

Був тяжко поранений в голову. За участь у штурмі і взятті Берліна нагороджений медаллю "За взятие Берлина". За участь у Великій Вітчизняній війні нагороджений медаллю "За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945г.".

Помер у 1993 році. [2]

Мірчук Григорій Тимофійович - народився 1924 року в селі Жобрин.

Служив у 65-тій армії другого білоруського фронту, у 133 стрілецькому полку, був сержантом. В армію призваний 13 березня 1944 року у місто Сталінград. Прослужив у Сталінграді 2,5 місяці і був відправлений у Полеську область Білорусі на фронт. Брав участь у формуванні річки Буг, був тяжко поранений. Після одужання з госпіталю міста Локова був переведений у запасний полк і відправлений на фронт. Брав участь у боях за Польщу, дійшов до річки Вісли, воював на території Німеччини (місто Вальденбург). Нагороджений медаллю "За перемогу у Великій Вітчизняній війні".

Нині покійний. [3]

• Погода в селі Жобрин