Жозеф Фуше

Здобув духовну освіту. У 1791 р. став членом Якобінського клубу у Нанті. Обраний у 1792 р. до Національного конвенту, спочатку був близький до жирондистів, потім приєднався до якобинців. Голосував за страту Людовика XVI. На посаді комісара Конвенту у деяких департаментах Франції, проявив крайню жорстокість при придушенні контрреволюційних заколотів, страчував часом навіть невинних. Активно проводив політику дехристиянізації Франції. Виключений з Якобинського клубу в липні 1794 р. Був одним з організаторів і керівників термідоріанського перевороту 28 липня 1794 р. В період Директорії 1795-1799 рр. обіймав дипломатичні посади; у серпні 1799 р. був призначений міністром поліції. Зрадивши Директорії, підтримав Наполеона Бонапарта в здійсненні державного перевороту 18 брюмера (9-10 листопада 1799 р.). Залишившись на посту міністра поліції, створив розгалужену систему політичної розвідки і шпигунства, став одним з впливових діячів держави. Наполеон, стурбований могутністю Фуше, ліквідовував у 1802 р. міністерство поліції, але Фуше продовжував неформально виконувати обов'язки голови тайної поліції, брав участь в розкритті змов антинаполеонівської опозиції. У 1804 р. міністерство поліції було відновлене, і Фуше був призначений міністром. У 1809 р. отримав титул герцога Отрантського і значний маєток. В кінці правління Наполеона вступив в таємні перемови з противниками режиму; був викритий Наполеоном в подвійній грі і у 1810 р. був відправлений у відставку. У 1813—1814 рр. був призначений губернатором Іллірійських провінцій. Після краху імперії Наполеона опинився в серед гарячих прибічників Бурбонів, однак в період «Ста днів» (1815 р.) знову перейшов на бік Наполеона і втретє став міністром поліції. Після другого зречення Наполеона очолив Виконавчу комісію Тимчасового уряду і зрадивши Наполеонові, займався підготовкою 2-ї реставрації Бурбонів. Після повернення до влади Людовика XVIII був призначений міністром поліції, але на вимогу ультрароялістов був усунений з цієї посади у 1815 р. і направлений послом до Дрездену. Після декрету 1816 р. про вигнання з Франції «царевбивць» (дія якого поширювалася і на участь Фуше у страті Людовика XVI) втратив посаду посла, виїхав до Трієсту, де прийнявши австрійське підданство, провів остаток життя і помер 26 грудня 1820 р.

• Міністр поліції
  • 20 липня 1799 — 13 вересня 1802
  • 10 липня 1804 — 3 червня 1810
  • 20 березня 1815 — 22 червня 1815
  • 7 липня 1815 — 26 вересня 1815
• Міністр внутрішніх справ
  • 29 червня 1809 — 1 жовтня 1809

Перший раз одружився 16 вересня 1792 р. на дочці нантського адвоката Бон-Жан Куако. У шлюбі народилося п'ятеро дітей:

• Ньєвр Фуше 1793 — 1794
• Жозеф-Ліберте Фуше 1796 — 1862 — 2-ий герцог Отрантський
• Арманд Фуше 1800 — 1878 — 3-ій герцог Отрантський
• Атанас Фуше 1801 — 1886 — 4-ий герцог Отрантський
• Жозефіна-Людмила Фуше 1803 — 1893

Після смерті першої дружини оженився вдруге у 1818 р. на Габріелі-Ернестині де Кастеллан-Мажестре, котра була молодше Фуше на 30 років. Дітей у шлюбі не було.

• Фуше // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Жозеф Фуше - Герцог Отрантський. Біографія (рос.)
• Жозеф Фуше на peoples.ru (рос.)
• Стефан Цвейг. Жозеф Фуше (рос.)
• А.А. Єгоров. Міністр наполеонівської поліції Фуше. (рос.)

1. Pas L. v. Genealogics — 2003. — ed. size: 683713
   d:Track:Q19847329d:Track:Q19847326