Жолдак Андрій Валерійович

Свою першу режисерську освіту Андрій отримав у Київському державному інституті мистецтв ім. Івана Карпенка-Карого (1986). В 1989 році закінчив Державний Інститут театрального мистецтва в Москві (курс А. Васильєва). Ставив спектаклі в Київському національному театрі ім. І.Франка, театрі «Балтійський дім», театрі Раду Верстата (м. Сибіу, Румунія), театрі «Фольксбюне» (м. Берлін), Люцернському театрі опери й драми. В 2002—2005 роках — художній керівник Харківського драматичного театру ім. Т. Шевченка.

Належить до найбільш знаних у світі діячів українського драматичного театру. Широко використовує прийоми сучасного, зокрема, аванґардного театру, через що зажив слави невтомного експериментатора.[2]. Прагне до естетичної провокації, аби розбурхати свідомість і уяву глядача. Деякі його вистави тривають 4-5 годин і є випробуванням для акторів, яких він садить у клітки, змушує бігати голими на сцені й виставляти на показ все, що є гарного і поганого в людській природі.[2]. На думку Андрія Жолдака театр жорстокості, театр шоку є театром майбутнього. Цю думку режисер мотивує так:

"Треба розуміти, що сьогодні глядач, особливо західний глядач, існує в пластиковому, комфортному світі, якість життя настільки висока в усьому, що люди постійно існують наче під лампою, яка їх зігріває. Тому у них і популярний жорсткий радикальний театр."[3]

Андрій Жолдак переконаний, що Україні потрібна «культурна Аль-Каїда»[4], тобто, оновлення культурного процесу новими ідеями та проектами, які не залишать поза увагою не лише масового читача, а й державників та політиків[5].

Був одружений із Вікторією Спесивцевою, син драматурга Валерія Жолдака[6], двоюрідний племінник Богдана Жолдака.

З боку матері, Тобілевич Лесі Назарівни, походить зі знаменитої династії Тобілевичів-Тарковських, тому Андрій взяв псевдонім Тобілевич ІУ, онук Назара Юрійовича Тобілевича (1909-2001), праправнук українського драматурга Івана Карпенка-Карого[7] та Надії Тарковської, внучатий племінник Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Марії Садовської-Барілотті, Олександра, Арсенія та Андрія Тарковських.

Харківського драматичного театру ім. Т. Шевченка[8]

• 2002 — «Гамлет. Сни»
• 2003 — «Один день Івана Денисовича»
• 2003 — «Місяць кохання»
• 2004 — «Гольдоні. Венеція»
• 2005 — «Ромео і Джульєтта. Фрагмент»

Різні театри

• 2005 — «Медея в місті»
• 2007 — «Життя з ідіотом»
• 2008 — «Войцек»
• 2008, 29 листопада — «Ленін Love. Сталін Love.» Андрія Жолдака за мотивами роману «Жовтий князь» Василя Барки

• 2004 — Лауреат премії ЮНЕСКО в галузі виконавських мистецтв[9]
• 2009 — Орденом «За заслуги» III ступеня (за здійснення мистецьких проектів на вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні  — вистава «Ленін Love. Сталін Love.»[10]

• Театр жорстокості // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 463-464.
• Євгеній Онєгін. Нова версія від українського режисера.
• Свобода Жолдак Театр
• Хутір Надія - колиска театру корифеїв
• «Долі нащадків І.К. Карпенка-Карого (Тобілевича)»
• Наталія Гарбар. До реконструкції родоводу Тобілевичів (стор. 28-35)