Замок Анже

Відомо, що землі Анже входили до складу Римської імперії вже у III столітті, тут розташовувалося невелике укріплене поселення, яке захищало ці землі від нападів варварських племен і навіть вікінгів. Поселення, оточене дерев'яними стінами, мало на той час вельми розвинені фортифікаційні укріплення.

У 851 році фортеця потрапляє під владу графства Анжу (фр. Anjou). Напади вікінгів продовжуються, декілька разів місто повністю розграбовується. Жоффруа II (фр. Geoffroy II) під час свого правління (1040–1060), з дозволу і благословення єпископа Анже, будує замість дерев'яної фортеці кам'яний замок, після чого Анже стає «виїзною столицею» королів Англії з династії Плантагенетів — тут бували Генріх II та Річард I Левове Серце. У 1204 році французький король Філіп II (фр. Philippe II Auguste) захоплює низку англійських володінь на континенті, зокрема, графство Анжу, а король Англії Іоанн Безземельний через політичні негаразди не має змоги повернути втрачені землі, тому Анже залишається під владою Франції.

Сучасний замок Анже був зведений вже за часів онука Філіпа II, Людовіка IX Святого. Будівництво замку почала у 1230 році мати Людовіка, королева Бланка Кастильська, яка правила як регент при своєму малолітньому синові. У 1234 році вартість будівництва замку склала 4 422 ліври. До 1240 року було закінчено будівництво потужних стін з сімнадцятьма круглими баштами. У 1246 році Людовик IX випускає з-під свого впливу графство Анжу і передає його, разом із замком Анже, своєму брату Карлу I Анжуйському.

Через сто років Філіп IV Валуа повертає Анжу Франції, а у 1352 році король Іоанн II Добрий (фр. Jean II le Bon) передає ці землі своєму другому синові Людовіку I, який згодом стає герцогом Анжуйським. У 1367 році Людовік I доручає своєму архітекторові Деларуа провести оздоблення та реконструкцію замку. Син Людовіка I, Людовік II будує у внутрішньому дворі замку каплицю і королівські палати. В каплиці зберігалася свята реліквія — частинка Святого Хреста, яку привіз з хрестових походів король Людовік IX Святий.

Станом на 1451 рік замковий палац мав 154 житлові кімнати з 2 великими залами.

Замкова каплиця, житлові покої, брама Рене Доброго

Син Людовіка II, Рене Добрий, на відміну від батька більше уваги приділяв паркам і садам. Так, Рене заклав у замку сад, для чого привіз із свого родового маєтку в Провансі квіти, декоративні кущі, дерева. Також у замку з'явився оригінальний звіринець, який мав слугувати для полювання. У замку проводилися численні лицарські турніри. У 1470 році помирає єдиний син Рене, Жан II, і Рене заповідає замок Анже своєму небожу, Людовіку XI. Останній, не чекаючи смерті заповідача, у 1475 році захоплює замок і стає його власником. На відміну від попередніх господарів, Людовік XI приділяє більше уваги фортифікаціям замку — він обносить стіни додатковим сухим ровом, фінансує заміну замкової артилерії.

На початку XV століття у замку Анже знаходить притулок дофін Карл, який втік з Парижу від бургундців, що захопили місто. Незабаром, за допомогою Жанни д'Арк він стане королем Карлом VII і очолить опір французів у Столітній війні.

У 1562 році Катерина Медичі зміцнює Анжерський замок з метою привести його у відповідність з військовими реаліями тих часів. Однак її син Генріх III, зійшовши на французький престол у 1574 році, наказав зрізати сімнадцять веж замку до рівня стін, перетворивши їх на звичайні куртини; матеріал з веж пішов на будівництво вулиць міста Анже. Причиною таких дій стали гугеноти, які становили більшість у землях Анжу і Алансон. Генріх побоювався, що вони можуть захопити замок і підняти повстання. Попри це, Генріх III продовжував підтримувати замок у бойовій готовності і навіть встановив на стінах артилерію.

У XVI столітті замковий рів розбудували до ширини 30 м і глибини 11 м

У 1652 році, за часів Фронди, Анрі Шабо (фр. Henri Chabot), губернатор Анжу та прибічник принца де Конде, здіймає повстання в Анже, але коли королівські війська на чолі з Людовіком XIV та кардиналом Мазаріні підходять до стін міста, він здає місто і замок без бою, рятуючи їх від пограбування.

З 1817 року у замку розміщувалася військова академія, де навчалися молоді офіцери, зокрема, Артур Веллслі, майбутній герцог Веллінгтон та переможець Наполеона Бонапарта.

У 1939 році Анже став притулком польського уряду від військ Німеччини, а у 1940 році місто було окуповане нацистами. З 1942 року тут діяв регіональний центр гестапо. У 1944 році Анже був звільнений від нацистів, проте сам замок серйозно постраждав — відступаючи, німецькі війська підірвали склади з амуніцією, що знаходилися всередині замка.

У другій половині XX століття замок Анже був відкритий для відвідування туристами та перетворений у музей середньовічних гобеленів, чия колекція є найстарішою і найбільшою у світі.

За 2002 рік замок відвідало 171 378 туристів, що принесли прибуток у 593 759 євро. Вартість входу становить 8,5 євро, пільговий квиток — 5,5 євро.

План замку

Замок Анже розташований у стратегічно важливому місці — на західному схилі найвищого в місті пагорба, висота якого становить 47 метрів над рівнем моря. Висота замку — від 35 до 45 метрів. Фортеця домінує над річкою Мен на висоті 20 метрів. Сама гора складається зі сланцю, на що вказують її стрімкі схили.

Замок має форму неправильного п'ятикутника, загальною площею близько 25 000 м². Оборонні мури зведені у 1232 році з білого вапняку та слюдяного каменю. Їх довжина становить 952 м, товщина — 3 м. Із північно-західного боку до замку в ті часи підступала річка Мен, а тоді вважалося, що атака з води неможлива. Тому ця сторона замку не мала оборонних мурів, натомість, зекономлені кошти дозволили укріпити стіни сімнадцятьма баштами; поза мурами була розміщена вісімнадцята башта, розібрана у 1832 році. Замкові башти мають циліндричну форму, їх висота становить 30 м (первісна висота — близько 40 м), діаметр — 18 м. А річка Мен у XX столітті значно відступила від стін, що дозволило муніципалітету побудувати між замком і річкою шосе.

Замок має дві брами, укріплені двома парами башт, — Міську браму (фр. Porte de la Ville) на північному сході, що вела до міста Анже, і Польову браму (фр. Porte des Champs) на півдні, що вела назовні замку. Головний входом до замку є Міська брама, до якої веде підйомний міст.

Між брамами розташовувався військовий плац. Згодом на його місці у XV столітті була зведена резиденція губернатора (перебудована у XVIII столітті) та влаштовано регулярний сад.

Первісно житлові приміщення займали північний кут замку, найближчий до річки. Від них залишилася лише так звана Королівська ложа — це невелика двоповерхова будівля, на кожному поверсі якої — по дві кімнати, де розміщено кілька гобеленів XV–XVII століть. Ложа прилучається до невеликої каплиці святої Женев'єви, зведеної Людовіком II у 1410 році. В інтер'єрі каплиці зберігся старовинний вітраж, що зображає Рене Доброго.

Ще однією будівлею замку є Брама Короля Рене, що веде до внутрішнього подвір'я, призначеного для шляхетних гостей замку.

Гобелен

Гобелен в експозиції

Пожежа в палаці

Найдорожча реліквія замку, гобелен «Апокаліпсис», з'явився у замку між 1373 та 1381 роками. Цей гобелен впродовж п'яти років ткав паризький майстер Ніколя Батай (фр. Nicolas Bataille), розмалював гобелен фламандський художник Еннекен з Брюгге (фр. Hennequin de Bruges, відомий також як Жан де Бондоль). Гобелен мав загальну довжину 144 м, висоту — 5,5 м, складався з 7 частин і представляв 105 сцен на тему «Апокаліпсис Івана Богослова» (у сучасному замку експонується лише 65).

У 1782 році власники замку мали намір продати гобелен, але це їм не вдалося. Під час французької революції фрагменти гобелену використовували для захисту помаранчевих дерев від морозу. Коли у 1843 році частини гобелену повернулися до замкової каплиці, виявилося, що втрачено близько третини полотна. У 1954 році, для експозиції гобелена і водночас для його зберігання, було влаштоване спеціальне приміщення із мінімальним освітленням.

• 
  Брама Рене Доброго біля палацу
• 
  Міська брама
• 
  Польова брама
• 
  Каплиця
• 
  Резиденція губернатора
• 
  Королівська ложа

• (рос.) С. М. Бурыгин, Н. Н. Непомнящий, Н. И. Шейко. Замки Франции. Путешествие в глубь истории. — М., Вече, 2008. — С. 24, 40-45
• (фр.) Mesqui, Jean (2001), Le château d'Angers, Paris: Centre des monuments nationaux/ Monum. Éditions du patrimonie
• (фр.) Louis-Adrien Levat, Etudes historiques. Le Château d'Angers, Angers, Impr. de Lachèse et Dolbeau, 1879
• (фр.) Henri René, Le Château d'Angers, Angers, v, 1908
• (фр.) Adelstan de Beauchesne, La Revue de l'Anjou: Henri III et le château d'Angers en 1585, Angers, G. Grassin, 1912
• (фр.) Louis de Farcy, Mémoires de la Société nationale d'agriculture, sciences et arts d'Angers: Notes sur le château d'Angers, Angers, G. Grassin, 1916
• (фр.) Célestin Port, Dictionnaire historique, géographique et biographique de Maine-et-Loire, t. I, Angers, H. Siraudeau & Cie, 1978–1996, 2e éd.
• (фр.) Henri Enguehard, Château d'Angers, Paris, Edition de la Caisse des Monuments Historiques, 1976
• (фр.) Jean Mesqui, Le château d'Angers, Rennes, Ouest-France, 1988 (ISBN 2-7373-0055-X)
• (фр.) Jacques Mallet, Angers, le château: Maine-et-Loire, Nantes, Inventaire général des monuments et richesses artistiques de la France, coll. " Images du patrimoine ", 1991, 48 p. (ISBN 2-906344-29-X)
• (фр.) Yves Blomme, Anjou gothique, Paris, Picard, 1998 (ISBN 978-2-7084-0543-1)
• (фр.) Jean Mesqui, Le château d'Angers, Paris, Éditions du Patrimoine, 2001, 56 p. (ISBN 2-85822-602-4)
• (фр.) Corinne Albaut, Le château d'Angers, Paris, Éditions du Patrimoine, coll. " Minitinéraires ", 2004, 48 p. (ISBN 2-85822-789-6)
• (фр.) Thierry Pelloquet, Entre ville et campagne, Demeures du Roi René en Anjou, Édition 303, 2009

• LE CHATEAU D'ANGERS (фр.)
• Види і макети замку (фр.)
• Пожежа замку (фр.)
• Замок Анжера (рос.)