Іоанн I Безземельний
Джон Ле́кленд (англ. John Lackland, знаний також як Іоанн I Безземельний; у літературі — Король Джон; 24 грудня 1166 — 19 жовтня 1216) — король Англії з 1199 року та герцог Аквітанії з династії Плантагенетів. Молодший (п'ятий) син Генріха ІІ та Елеонори Аквітанської. Фактичний правитель Англії з 1189 року, коли його брат Річард I Левове Серце пішов у Третій хрестовий похід. Іоанн втратив до 1205 року Нормандію і майже всі володіння Англії на території Франції, зазнавши поразки від Філіпа ІІ Августа. Його репресивна політика і зростаючі податки призвели до конфлікту з баронами, і вони його змусили підписати Велику Хартію вільностей (Магна Карта) в 1215 р. Пізніше він відрікся від неї, що стало причиною першої Баронської війни 1215—1217, під час якої він помер.
Іоанн I Безземельний англ. John Lackland | ||
![]() Іоанн I Безземельний | ||
![]() | ||
| ||
---|---|---|
Коронація: | 27 травня 1199 | |
Попередник: | Річард I Левове Серце | |
Наступник: | Генріх III | |
Ім'я при народженні: | Джон Плантагенет | |
Народження: |
24 грудня 1167 Оксфорд | |
Смерть: |
19 жовтня 1216 (48 років) Ньюарк-он-Трент | |
Поховання: |
![]() | |
Країна: | Королівство Англія | |
Рід: | Плантагенети | |
Батько: | Генріх II Короткий Плащ | |
Мати: | Елеонора Аквітанська | |
Шлюб: | Ізабелла, графиня Глостерська | |
Діти: | Генріх, Річард, Іоанна, Ізабелла, Елеонора, 12 незаконних нащадків | |
Молодість
Роберт де Торіньї вказує, що Іоанн народився 1167 року[1]. Тоді як Матвій Паризький[2] й «Аннали Бертона»[3] вказує, що Іоанн народився 1166 року. «Аннали Данстейбла»[4] відносять народження Іоанна до 1165 року, однак у них відсутній параграф про події 1166 року. Як було написано за сто років по тому в каноні Лаона, Іоанна назвали на честь Іоанна Богослова, у чий день (27 грудня) він народився. У 1171 році Іоанн був заручений з дочкою Гумберта III, графа Савойї.
На відміну від старших братів Іоанн, хоч і був улюбленим сином Генріха, не отримав від батька жодного з великих земельних володінь у Франції, за що його прозвали «Безземельним». Однак Іоанну дістались значні володіння в Англії й було подаровано володіння Ірландією (1177 рік). Він вирушив до Ірландії 1185 року, укріпивши там англійську адміністрацію та заснувавши кілька замків, але за кілька місяців повернувся до Англії, остерігаючись сутичок з Х'юго де Лейсі та не маючи достатньо коштів.
Після заколоту старших братів проти батька наприкінці його правління й наступної боротьби підтримав свого брата — Річарда Левове Серце, який 1189 року і зайняв престол. Іоанн отримав підтвердження володіння своїми землями, які приносили 6 000 фунтів на рік, й одружився з Ізабеллою, спадкоємицею графства Глостер. У них не було дітей, та незадовго до чи невдовзі після його коронації їхній шлюб було розірвано на підставі кровної спорідненості, тому її не вважають королевою.
У відповідь на проголошення Річардом 1190 року своїм наступником сина померлого брата Джеффрі, Іоанн порушив слово не вступати в Англію, поки Річард буде у хрестовому поході, і спробував скинути регента Річарда Вільяма Лонгчампа. Це дало привід зобразити його злодієм у старовинній легенді про Гереварда, яку у подальшому перетворили на легенду про Робін Гуда.
Дізнавшись, що Річард після повернення з походу був захоплений у полон в Німеччині імператором Генріхом VI, Іоанн попрохав Генріха якомога довше не випускати Річарда, уклавши союз із французьким королем Філіпом II Августом, та спробував захопити контроль над Англією.
У 1193 році він був змушений укласти перемир'я, але стосунки з Філіпом не перервав і готував заколот. Відповіддю Річарда стало вигнання Іоанна та конфіскація його земель. Лише 1195 року Іоанна Річард частково пробачив, і він отримав назад частину своїх володінь, а ще згодом Річард його проголосив спадкоємцем англійського престолу.
Правління

На престол Іоанн I зійшов по смерті Річарда I Левове Серце 1199 року. У Артура I, сина старшого брата Іоанна Джеффрі, були більш законні претензії на престол, й багато нормандських аристократів у Франції відмовились підтримувати Іоанна. Однак Артур виріс на континенті, тому населення острова хотіло бачити королем хоч і нелюбимого, але рідного Іоанна. Барони, розуміючи своє слабке становище, звернулись за допомогою до французького короля Філіпа II Августа (васалом якого був Іоанн у своїх французьких володіннях). Окрім того, у 1200 році Іоанн розлучився й цього разу одружився з Ізабеллою Ангулемською, забравши її з-під вінця у свого васала Гуго X де Лузіньяна. Той також поскаржився на це Філіпу.
У 1202 році Філіп викликав Іоанна до двору і, коли той відмовився, вторгся до Нормандії та подарував Артуру майже всі володіння Іоанна у Франції. У ході війни Артур взяв в облогу свою бабку Елеонору Аквітанську в замку Мірабо. Замок легко б здався, якби 80-річна Елеонора не організувала його оборону так, що захисники протримались кілька днів до 31 липня 1202 року, коли до замку підійшов Іоанн зі своїми військами й узяв Артура в полон. Артура спочатку ув'язнили в замку Фалез під наглядом Х'юберта де Бурга, та Іоанн нібито віддав наказ виколоти йому очі, якого не виконав Х'юберт. У 1203 році Артура перевели до Руану під нагляд Вільяма де Браоза, й подальша його доля невідома, хоча Іоанна, звичайно, підозрюють у його смерті.
У подальшому війна тривала для англійців невдало. Іоанн мав фінансові проблеми, його поводження з Артуром і полоненими не додало йому прибічників, а Філіп контратакував. У 1203 році був захоплений замок Гайар. Його спланував Річард як цілковито неприступний, але Іоанн наказав під час будівництва зробити невеликі модифікації, й саме через них замок був ним взятий. У 1204 році здався Руан. В результаті військових дій 1202—1204 років Іоанн втратив значну частину англійських володінь на континенті: (Нормандію, Мен, Анжу, частину Пуату, потім Турень — угода 1206 року з Філіпом II).
У 1207 році папа Інокентій III призначив нового архієпископа Кентерберійського Стефана Ленгтона. Намагаючись посилити свою владу, Іоанн відмовився визнати його, після чого папа наклав на Англію інтердикт (1208 рік), а Іоанн почав конфісковувати церковні землі. У 1209 році папа відлучив Іоанна від церкви, а 1212 року звільнив англійців від присяги королю, тобто теоретично скинув його. У 1213 році Філіп II домовився з папою про вторгнення в Англію з метою скидання Іоанна й уже зібрав флот, але Вільям Лонгеспе розгромив його поблизу Дамме. Однак до того часу Іоанн вже прийняв рішення припинити свою боротьбу під тиском легата Пандульфа. Король підкорився папі й визнав себе його васалом, зобов'язавшись сплачувати по 1 000 марок щороку. Тільки 1214 року інтердикт було знято.
У 1211 році Іоанн придушив повстання валлійців.
1214 року англійці знову вступили в конфлікт із французами в союзі з імператором Оттоном IV і графом Ферраном Фландрським. Союзники зазнали нищівної поразки у битві під Бувіном (27 липня).
Велика хартія вільностей
Невдала зовнішня і внутрішня політика, фіскальний та політичний тиск Іоанна на крупних феодалів, що часто супроводжувався відвертим свавіллям, спричинили 1215 року повстання баронів, яке підтримали духовенство, лицарі й містяни. Під тиском повстанців Іоанн Безземельний 15 червня 1215 року підписав Велику хартію вільностей. Не збираючись виконувати обіцянки, що в ній містились, Іоанн незабаром залучив найманців з континенту і почав з новими силами нападати на баронів. Папа підтримав свого васала Іоанна, скасував Хартію та пригрозив відлучити від церкви повсталих баронів. Духовний натхненник повстання, архієпископ Стефан Ленгтон, відмовився зачитувати папські вказівки й його викликали до Риму на Четвертий Латеранський собор.
Іоанн атакував замки повсталих баронів один за одним, а за відсутності Ленгтона барони не змогли дати скоординовану відсіч. Від безсилля вони закликали на трон французького спадкового принца (майбутнього Людовіка VIII), який невдовзі висадився в Кенті та його виголосили в Лондоні королем (хоч і не коронованим).
Смерть
Іоанн I, відступаючи, перетинав зі своїм обозом затоку Вош у східній Англії і, захоплений несподіваним припливом, втратив усе золото й коштовності. Він не зміг перенести такого удару й помер 18 чи 19 жовтня у Ньюарку, Лінкольншир, від дизентерії (у подальшому ходили чутки, що його отруїли миш'яком). Іоанна поховали у Вустерському соборі у місті Вустер.
Спадкоємцем Іоанна став його дев'ятирічний син Генріх із регентством Вільяма Маршала, графа Пембрук. Барони визнали його, і претензії Людовіка на англійський трон закінчились нічим.
У мистецтві
Іоанн Безземельний є одним з героїв різних художніх творів, фільмів і серіалів.
- Художні твори
- Вільям Шекспір. Історичний часопис Король Іоанн.
- Вальтер Скотт. Роман «Айвенго».
- Джеймс Голдмен. П'єса «Лев узимку».
- Цикл фантастичних романів Філіпа Хосе Фармера «Світ Річки».
- Фільми та серіали
- Айвенго (США, 1952 рік): в ролі Іоанна — Гай Рольф.
- Лев узимку (Велика Британія, 1968 рік): в ролі Іоанна — Найджел Террі.
- Айвенго (США, 1982 рік): в ролі Іоанна — Рональд Пікап.
- Балада про доблесного лицаря Айвенго (СРСР, 1983 рік): в ролі Іоанна — Альгімантас Масюліс.
- Лев узимку (США, 2003 рік): в ролі Іоанна — Рейф Сполл.
- Робін Гуд (телесеріал) (Велика Британія, 2006 рік): в ролі Іоанна — Тобі Стівенс.
- Робін Гуд (Велика Британія і США, 2010 рік), режисер Рідлі Скотт: в ролі Іоанна Безземельного — Оскар Айзек.
- Залізний лицар (Велика Британія і США, 2011 рік): в ролі Іоанна — Пол Джаматті.
- Відеоігри
- Робін Гуд: Легенда Шервуду (під ім'ям принца Джона).
Фамільне Дерево
Фульк Єрусалимський | Ерменґард Мейнська | Генріх I | Матильда Шотландська | Вільгельм Трубадур | Філіппа Тулузька | Аймері I | Данжеру | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Жоффруа V Плантагенет | Матильда | Вільгельм X Аквітанський | Аенор | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Генріх II Плантагенет | Елеонора Аквітанська | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Іоанн Безземельний | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Примітки
- Chronique de Robert de Torigny I, 1167, p. 369
- Matthæi Parisiensis. Monachi Sancti Albani, Chronica Majora, Vol. II, 1166, pages 234
- Annales de Burton, pages 187
- Annales de Dunstaplia. Annales Monastici Vol. III, Annales Prioratus de Dunstaplia, Annales Monasterii de Bermundeseia (London). Luard, H. R. (ed.). 1866, pages 19
Література
- Петрушевський Д. М. Нариси з історії англійської держави та суспільства у середньовіччі, 4 вид., М., 1937
- Калмикова О. В. Іоанн Безземельний // Велика енциклопедія Кирила та Мефодія — 2004
- Велика радянська енциклопедія
Посилання
- Kings of England 1154-1485 (Anjou). Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 10 жовтня 2011. (англ.)
- Олена Сізова. Елеонора де Пуату Аквітанська та її родина як творці європейської куртуазності. Історико-мистецтвознавчий портал "Монсальват". Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 10 жовтня 2011. (рос.)