Іоанн I Безземельний

Джон Ле́кленд (англ. John Lackland, знаний також як Іоанн I Безземельний; у літературі Король Джон; 24 грудня 1166 19 жовтня 1216) — король Англії з 1199 року та герцог Аквітанії з династії Плантагенетів. Молодший (п'ятий) син Генріха ІІ та Елеонори Аквітанської. Фактичний правитель Англії з 1189 року, коли його брат Річард I Левове Серце пішов у Третій хрестовий похід. Іоанн втратив до 1205 року Нормандію і майже всі володіння Англії на території Франції, зазнавши поразки від Філіпа ІІ Августа. Його репресивна політика і зростаючі податки призвели до конфлікту з баронами, і вони його змусили підписати Велику Хартію вільностей (Магна Карта) в 1215 р. Пізніше він відрікся від неї, що стало причиною першої Баронської війни 1215—1217, під час якої він помер.

Іоанн I Безземельний
англ. John Lackland
Іоанн I Безземельний
Король Англії
Коронація: 27 травня 1199
Попередник: Річард I Левове Серце
Наступник: Генріх III
 
Ім'я при народженні: Джон Плантагенет
Народження: 24 грудня 1167(1167-12-24)
Оксфорд
Смерть: 19 жовтня 1216(1216-10-19) (48 років)
Ньюарк-он-Трент
Поховання:
Вустерський Собор, Англія : 
Країна: Королівство Англія
Рід: Плантагенети
Батько: Генріх II Короткий Плащ
Мати: Елеонора Аквітанська
Шлюб: Ізабелла, графиня Глостерська
Діти: Генріх, Річард, Іоанна, Ізабелла, Елеонора, 12 незаконних нащадків

 Медіафайли у Вікісховищі

Молодість

Роберт де Торіньї вказує, що Іоанн народився 1167 року[1]. Тоді як Матвій Паризький[2] й «Аннали Бертона»[3] вказує, що Іоанн народився 1166 року. «Аннали Данстейбла»[4] відносять народження Іоанна до 1165 року, однак у них відсутній параграф про події 1166 року. Як було написано за сто років по тому в каноні Лаона, Іоанна назвали на честь Іоанна Богослова, у чий день (27 грудня) він народився. У 1171 році Іоанн був заручений з дочкою Гумберта III, графа Савойї.

На відміну від старших братів Іоанн, хоч і був улюбленим сином Генріха, не отримав від батька жодного з великих земельних володінь у Франції, за що його прозвали «Безземельним». Однак Іоанну дістались значні володіння в Англії й було подаровано володіння Ірландією (1177 рік). Він вирушив до Ірландії 1185 року, укріпивши там англійську адміністрацію та заснувавши кілька замків, але за кілька місяців повернувся до Англії, остерігаючись сутичок з Х'юго де Лейсі та не маючи достатньо коштів.

Після заколоту старших братів проти батька наприкінці його правління й наступної боротьби підтримав свого брата Річарда Левове Серце, який 1189 року і зайняв престол. Іоанн отримав підтвердження володіння своїми землями, які приносили 6 000 фунтів на рік, й одружився з Ізабеллою, спадкоємицею графства Глостер. У них не було дітей, та незадовго до чи невдовзі після його коронації їхній шлюб було розірвано на підставі кровної спорідненості, тому її не вважають королевою.

У відповідь на проголошення Річардом 1190 року своїм наступником сина померлого брата Джеффрі, Іоанн порушив слово не вступати в Англію, поки Річард буде у хрестовому поході, і спробував скинути регента Річарда Вільяма Лонгчампа. Це дало привід зобразити його злодієм у старовинній легенді про Гереварда, яку у подальшому перетворили на легенду про Робін Гуда.

Дізнавшись, що Річард після повернення з походу був захоплений у полон в Німеччині імператором Генріхом VI, Іоанн попрохав Генріха якомога довше не випускати Річарда, уклавши союз із французьким королем Філіпом II Августом, та спробував захопити контроль над Англією.

У 1193 році він був змушений укласти перемир'я, але стосунки з Філіпом не перервав і готував заколот. Відповіддю Річарда стало вигнання Іоанна та конфіскація його земель. Лише 1195 року Іоанна Річард частково пробачив, і він отримав назад частину своїх володінь, а ще згодом Річард його проголосив спадкоємцем англійського престолу.

Правління

Іоанн I Безземельний підписує Велику Хартію — зображення у книзі «Cassell's History of England» (1902)

На престол Іоанн I зійшов по смерті Річарда I Левове Серце 1199 року. У Артура I, сина старшого брата Іоанна Джеффрі, були більш законні претензії на престол, й багато нормандських аристократів у Франції відмовились підтримувати Іоанна. Однак Артур виріс на континенті, тому населення острова хотіло бачити королем хоч і нелюбимого, але рідного Іоанна. Барони, розуміючи своє слабке становище, звернулись за допомогою до французького короля Філіпа II Августа (васалом якого був Іоанн у своїх французьких володіннях). Окрім того, у 1200 році Іоанн розлучився й цього разу одружився з Ізабеллою Ангулемською, забравши її з-під вінця у свого васала Гуго X де Лузіньяна. Той також поскаржився на це Філіпу.

У 1202 році Філіп викликав Іоанна до двору і, коли той відмовився, вторгся до Нормандії та подарував Артуру майже всі володіння Іоанна у Франції. У ході війни Артур взяв в облогу свою бабку Елеонору Аквітанську в замку Мірабо. Замок легко б здався, якби 80-річна Елеонора не організувала його оборону так, що захисники протримались кілька днів до 31 липня 1202 року, коли до замку підійшов Іоанн зі своїми військами й узяв Артура в полон. Артура спочатку ув'язнили в замку Фалез під наглядом Х'юберта де Бурга, та Іоанн нібито віддав наказ виколоти йому очі, якого не виконав Х'юберт. У 1203 році Артура перевели до Руану під нагляд Вільяма де Браоза, й подальша його доля невідома, хоча Іоанна, звичайно, підозрюють у його смерті.

У подальшому війна тривала для англійців невдало. Іоанн мав фінансові проблеми, його поводження з Артуром і полоненими не додало йому прибічників, а Філіп контратакував. У 1203 році був захоплений замок Гайар. Його спланував Річард як цілковито неприступний, але Іоанн наказав під час будівництва зробити невеликі модифікації, й саме через них замок був ним взятий. У 1204 році здався Руан. В результаті військових дій 12021204 років Іоанн втратив значну частину англійських володінь на континенті: (Нормандію, Мен, Анжу, частину Пуату, потім Турень — угода 1206 року з Філіпом II).

У 1207 році папа Інокентій III призначив нового архієпископа Кентерберійського Стефана Ленгтона. Намагаючись посилити свою владу, Іоанн відмовився визнати його, після чого папа наклав на Англію інтердикт (1208 рік), а Іоанн почав конфісковувати церковні землі. У 1209 році папа відлучив Іоанна від церкви, а 1212 року звільнив англійців від присяги королю, тобто теоретично скинув його. У 1213 році Філіп II домовився з папою про вторгнення в Англію з метою скидання Іоанна й уже зібрав флот, але Вільям Лонгеспе розгромив його поблизу Дамме. Однак до того часу Іоанн вже прийняв рішення припинити свою боротьбу під тиском легата Пандульфа. Король підкорився папі й визнав себе його васалом, зобов'язавшись сплачувати по 1 000 марок щороку. Тільки 1214 року інтердикт було знято.

У 1211 році Іоанн придушив повстання валлійців.

1214 року англійці знову вступили в конфлікт із французами в союзі з імператором Оттоном IV і графом Ферраном Фландрським. Союзники зазнали нищівної поразки у битві під Бувіном (27 липня).

Велика хартія вільностей

Невдала зовнішня і внутрішня політика, фіскальний та політичний тиск Іоанна на крупних феодалів, що часто супроводжувався відвертим свавіллям, спричинили 1215 року повстання баронів, яке підтримали духовенство, лицарі й містяни. Під тиском повстанців Іоанн Безземельний 15 червня 1215 року підписав Велику хартію вільностей. Не збираючись виконувати обіцянки, що в ній містились, Іоанн незабаром залучив найманців з континенту і почав з новими силами нападати на баронів. Папа підтримав свого васала Іоанна, скасував Хартію та пригрозив відлучити від церкви повсталих баронів. Духовний натхненник повстання, архієпископ Стефан Ленгтон, відмовився зачитувати папські вказівки й його викликали до Риму на Четвертий Латеранський собор.

Іоанн атакував замки повсталих баронів один за одним, а за відсутності Ленгтона барони не змогли дати скоординовану відсіч. Від безсилля вони закликали на трон французького спадкового принца (майбутнього Людовіка VIII), який невдовзі висадився в Кенті та його виголосили в Лондоні королем (хоч і не коронованим).

Смерть

Іоанн I, відступаючи, перетинав зі своїм обозом затоку Вош у східній Англії і, захоплений несподіваним припливом, втратив усе золото й коштовності. Він не зміг перенести такого удару й помер 18 чи 19 жовтня у Ньюарку, Лінкольншир, від дизентерії (у подальшому ходили чутки, що його отруїли миш'яком). Іоанна поховали у Вустерському соборі у місті Вустер.

Спадкоємцем Іоанна став його дев'ятирічний син Генріх із регентством Вільяма Маршала, графа Пембрук. Барони визнали його, і претензії Людовіка на англійський трон закінчились нічим.

У мистецтві

Іоанн Безземельний є одним з героїв різних художніх творів, фільмів і серіалів.

Художні твори
Фільми та серіали
Відеоігри

Фамільне Дерево

Фульк Єрусалимський
 
Ерменґард Мейнська
 
Генріх I
 
Матильда Шотландська
 
Вільгельм Трубадур
 
Філіппа Тулузька
 
Аймері I
 
Данжеру
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Жоффруа V Плантагенет
 
 
 
 
 
Матильда
 
 
 
 
 
Вільгельм X Аквітанський
 
 
 
 
 
Аенор
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Генріх II Плантагенет
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Елеонора Аквітанська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Іоанн Безземельний
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки

  1. Chronique de Robert de Torigny I, 1167, p. 369
  2. Matthæi Parisiensis. Monachi Sancti Albani, Chronica Majora, Vol. II, 1166, pages 234
  3. Annales de Burton, pages 187
  4. Annales de Dunstaplia. Annales Monastici Vol. III, Annales Prioratus de Dunstaplia, Annales Monasterii de Bermundeseia (London). Luard, H. R. (ed.). 1866, pages 19

Література

  • Петрушевський Д. М. Нариси з історії англійської держави та суспільства у середньовіччі, 4 вид., М., 1937
  • Калмикова О. В. Іоанн Безземельний // Велика енциклопедія Кирила та Мефодія — 2004
  • Велика радянська енциклопедія

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.