Замок у Мурованому

За́мок у Муро́ваному — колишній замок у селі Мурованому Старосамбірського району Львівської області. Розташований неподалік від автошляху Т 1401 (Старий Самбір Хирів) і залізниці Самбір — Хирів. До нашого часу збереглись невеликі фрагменти мурів, вали замчища зі стрімкими схилами глибокого рову та залишки каналу.

Замок у Мурованому
План замку і парку 1734 р.

49°31′ пн. ш. 22°56′ сх. д.
Тип замок
Країна  Україна
Розташування Львівська область
Старосамбірський район
с. Муроване
Будівництво початок XVI ст.  
Стан руїни
Ідентифікатори й посилання
Замок у Мурованому (Україна)

 Замок у Мурованому у Вікісховищі

Історія

Замок, імовірно, розпочав зводити на початку XVI ст. львівський хорунжий Андрій Тарло (р.н. н — 1531 р.). Після його зруйнування 1559 р. ренесансний замок відбудував його син, сандомирський хорунжий Миколай Тарло (р.н. н. — 1571 р.), про що засвідчувала пам'ятна таблиця на замковій стіні. З приданим його доньки Ядвиґи Тарло замок перейшов до львівського старости Єжи Мнішека (1548—1613 рр.), який провів його перебудову на модну тоді резиденцію «palazzo in fortezza». П'ятикутний двоярусний замок з трьома круглими кутовими вежами, прямокутною надбрамною Годинниковою вежею височів на пагорбі над мочарами річки Стрв'яж. У замку налічувалось 45 кімнат, дві великі зали з мармуровою підлогою (60 кроків на 24 кроки). За легендою у замку 25 травня 1604 Дмитро Іоанович просив руки Марини Мнішек у її батька Єжи Мнішека.

За молодшого сина старости саноцького Франциска Бернарда Мнішека (1590—1661) — був його головною резиденцією. Замок сильно пошкодила пожежа, був пошкоджений ще одного разу. На відновлення виклав коло 200000 злотих.[1]

До кінця XVII ст. замок обвели зовнішньою бастіонною лінією оборони з трьома бастіонами, двома наріжними вежами, каналом із річки для заводнення внутрішнього рову. У долині до річки Стрв'яж було закладено великий регулярний парк. План фортифікацій замку, парку виконав 1734 р. Генрих Кляйн. Тодішній власник Юзеф Вандалін Мнішех — в замку мав значну колекцію картин, портретів, велику бібліотеку, зокрема, праць з архітектури.[2]

Станіслав Мнішек 1815 продав замок Фридерику Зербоні де Сполетті. Нова пожежа 1835 завдала замку значних пошкоджень. Власник не став відновлювати будівлі, а продав дахівку, цеглу із найбільш знищених вогнем її частин. Новий власник Марцелій Богданович відновив східне замкове крило. У час 1-ї Світової війни російські військові, що розташовувались неподалік, довідались про належність замку Мнішекам і перебування тут майбутнього царя Дмитра Іоановича. По замку було здійснено декілька артилерійських залпів.

Після завершення війни руїни замку власники визнали непридатними для відбудови. До нашого часу збереглись невеликі фрагменти мурів, вали замчища з стрімкими схилами глибокого рову та залишки каналу, яким надходила вода до оборонних ровів.

Фотографії

Примітки

  1. Maurycy Horn. Mniszech Franciszek Bernardh. wł. (ok. 1580—1644) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976.— Tom XXI/3 zeszyt 90. — S. 461. (пол.)
  2. Huguette Perzanowska. Mniszech Józef Wandalin h. własnego (1670—1747) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976.— Tom XXI/3. — Zeszyt 90. — S. 477. (пол.)

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.