Зарницька Єфросинія Пилипівна

Дитячі та юнацькі роки Є. Азгуріді проводила у родинному маєтку у селі Катеринівці Кам'яномостівської волості Ананьївського повіту Херсонської губернії (тепер це Первомайський район Миколаївської області). На духовне формування майбутньої актриси благотворний вплив справляла атмосфера добропорядності, що панувала в родині її тітки, материної сестри М. Ф. Михайловської. Тітчин чоловік, сільський священник Григорій Михайловський, був освіченою людиною. Він прищеплював Зіні (таке було ім'я ЗарницькоЇ в родинному колі) любов до мистецтва, сам грав на музичних інструментах, очолював церковний хор. У родині Михайловських розмовляли виключно українською мовою.

Виховувалася Єфросинія Азгуріді у зразковому одеському пансіонаті пані Гептнер, переходячи з класу до класу з нагородою. Маючи з дитинства потяг до музики, вона, здобувши освіту, вступила до Одеської музичної школи Товариства витончених мистецтв при директорі бароні Каульбарсі. Школу закінчила з відзнакою, отримавши похвальний лист та срібну медаль. Голос Єфросинії на випускному екзамені зачарував голову училищної ради архієрея Димитрія настільки, що він благословив її і нагородив нотами з власноручним надписом на них. Та смерть батька стала перешкодою подальшій кар'єрі співачки.

У 1886 році Єфросинія Азгуріді складає іспит на звання домашньої вчительки при Одеському випробувальному комітеті.

Майбутня актриса брала участь у хорі, з великим успіхом виступала в аматорських виставах. Під час однієї з таких вистав аматорського гуртка Новоукраїнки[1], улітку 1888 року, Єфросинію побачив М. Кропивницький, який шукав талановиту молодь для своєї нової трупи. Молода аматорка вразила прославленого актора і режисера своїм голосом, грою, вмінням триматися на сцені. Він запропонував їй роботу у своїй трупі, пророкуючи в найближчому майбутньому стати зіркою української сцени.

Є. Азгуріді почала свій сценічний шлях під псевдонімом «Зарницька» у новосформованій трупі М. Кропивницького 26 січня 1889 р. в Катеринославі. Нову трупу М. Кропивницький створив з талановитої творчої молоді. До складу трупи періодично вступали і уже прославлені на той час майстри національної сцени, спостереження за грою яких (або гра у партнерстві) сприяли професіональному зростанню початківців. Постійне розширення М. Кропивницьким репертуару Зарницької (різнопланові ролі у різножанрових виставах) та гра артистки у партнерстві з учителем удосконалюють її професійну майстерність. Вже наприкінці 1891 року М. Кропивницький назве Зарницьку не просто артисткою, а митцем.

Зарницька грає ролі Наталки («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Прісіньки («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), Галі («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Галі («Гаркуша» О. Стороженка), Олени («Не ходи, Грицю, на вечорниці» В. Александрова), Кулини («Чорноморці» М. Старицького-М. Лисенка), Горпини, Вусті («Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «За двома зайцями» М. Старицького), Ярини, Оришки («Невольник», «Пошились у дурні» М. Кропивницького) та інші. Гастролі трупи М. Кропивницького у Катеринославі, Єлисаветграді, Харкові, Петербурзі, Тифлісі, Москві, Варшаві та багатьох інших містах супроводжувалися схвальними відгуками на гру актриси у пресі.

З вересня 1893 по вересень 1894 рр. Зарницька — провідна актриса трупи Г. Деркача. Своєю грою Зарницька підкорила парижан під час гастролей трупи наприкінці 1893 — на початку 1894 рр. у Франції. Знаменитий французький критик Ф. Сарсе назвав голос актриси чистим, як кришталь.

З 1894 по 1914 роки Зарницька грає у трупах О. Суслова і О. Суходольського (1894—1898 рр.), О. Суслова (1898—1909 рр.) та інших театральних трупах (1909—1914 рр.). Учень М. Кропивницького, О. Суслов (1857—1929) пройшов біля учителя протягом чотирьох років (1888—1892) школу акторської майстерності, режисури, організаційних засад керування колективом.

З 1914 по 1924 рр. Зарницька мешкала у Петрограді, де виступала в українських виставах і була причетна до організації і відкриття у 1919 році Українського театру ім. Т. Г. Шевченка. Актриса входила до складу розпорядчої ради театру, пробувала себе у режисурі, активно працювала у напрямку подальшого розширення свого репертуару в ролях літніх жінок: Терпилиха («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Фенна Степанівна («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), жінка Тараса («Тарас Бульба» М. Старицького), Гордиля («Циганка Аза» М. Старицького) та ін. (У 1918—1919 рр. ім'я Зарницької зустрічається на афішах українського драматичного театру в Одесі та Миколаєві, що свідчить про її епізодичні приїзди у цей період на Україну.)

У 1924 році Зарницька повертається в Україну. Разом із своїм братом, актором М. Клодницьким[2] вона організовує у с. Катеринівці Первомайського району Миколаївської області самодіяльний театр, якому судилося відіграти важливу роль у піднятті культури району.

З 1926 року Зарницька — актриса Українського Народного театру у Харкові (чергова реорганізація цього колективу призвела до його перейменування спочатку у Державний Народний театр, а згодом у Державний український Червонозаводський театр). Зарницька поєднує вже зіграні ролі з новими — Харитина («Республіка на колесах» Я. Мамонтова), Морочинська («Молода кров» В.Винниченка), хазяйка пансіонату («Вовчі душі» Д. Лондона), Софія Петрівна («Розлом» Б. Лавреньова), Чирвиха («Диктатура» І. Микитенка) та інші.

7 квітня 1929 року у приміщенні Харківського Червонозаводського державного українського драматичного театру відбулося святкування 40-річного ювілею сценічної діяльності Є. П. Зарницької. До ювілею актриси театр показав виставу «За двома зайцями» Михайла Старицького, перероблену відповідно до вимог радянської епохи. Сама Зарницька виступила у цій виставі в ролі перекупки Лимарихи.

Всього за період своєї сценічної кар'єри Є. П. Зарницька виступала у 122 містах, зіграла 125 ролей українського репертуару і понад 100 — російського.

Наприкінці 1931 року Є. П. Зарницька залишила велику сцену та Харків і повернулась до села Катеринівка, де знаходився будинок її матері. У селі на той час саме йшла суцільна колективізіція, будинок забрала сільська рада. Довелося переїхати у Первомайськ і оселитися у будинку своєї приятельки-вчительки. Зіграла велику роль у становленні Первомайського народного театру.

Померла у 1936 році від запалення нирок. Похована на старому голтянському кладовищі (могила не збереглась).