Застав'є (Тернопільський район)

Діяли «Просвіта» та інші українські товариства.

Історія села Застав'я.

Несе свої води тихоплинна річка. На берегах її було багато гнізд. І дістала річка назву Гнізна.

На правому березі цієї річки, 18 кілометрів на південний схід від Тернополя, 4 кілометри від залізничної станції — Прошова, розташоване мальовниче село Застав'я.

Першої писемної згадки цього села немає, але можемо впевнено стверджувати, що виникло воно після 1439 року, тому що восени минулого року Баворів відзначив своє 470-ліття від першої писемної згадки. А судячи з назви села і переказів, випливає, що Застав'я виникло пізніше.

Біля Баворова був Став, а потім за цим Ставом люди почали будуватись. Це поселення називали За Ставом — Застав'я. Ось таке походження назви села.

В архівних даних є мало відомостей по цьому населеному пункті. Ось деякі з них:

у 1880 році в Застав'ї проживало 786 чоловік, з них:

446 — греко-католиків ;

304 — римокатоликів ;

36 — євреїв.

Село належало до парохії в Баворові. Школа до Першої Світової війни була українська, а за Польщі — польська. До Другої Світової війни діяла читальна Просвіти.

До війни (тобто у 20-30 р.р.) Застав'я входило до Ґліни, яка знаходилася в корпусі № 2 Баворівської ЗОШ.

В липні 1941 року німецькі війська ввійшли в Застав'я і встановили окупаційний режим.

В березні 1944 року вигнали німецькі війська з Застав'я. Прізвища наших односельчан, що загинули в цій війні, викарбувані на стелі біля пам'ятника в Баворові.

В 1948 році в Застав'ї створено колгосп «Нове життя». Головою було обрано Гулю Василя.

Ось такі історичні дані.

Архітектурних пам'яток нема.

Багато односельчан мають прізвища: Дерлиця і Бeчинський.

І маємо видатних вихідців села з такими прізвищами. Учні на уроках української літератури вивчають оповідання «Пташенята».

Автор цього твору Дерлиця Микола Михайлович народився 23 квітня 1866 року, був письменником, священиком, етнографом. Навчався в Тернопільській гімназії, Львівській духовній семінарії. Збирав колискові і народні пісні. Автор повістей. Був священиком в декількох селах на Львівщині і Івано-Франківщині.

Ще династію священиків продовжили Бучинські — отці Йосип і Методій.

Отець Бучинський Методій Павлович народився 15 лютого 1952 року в селі Застав'я. В 1969 році закінчив Баворівську середню школу. В 1970—1972 р.р. служив в армії, навчався і працював в автошколі. Потім перейшов працювати шофером Тернопільської птахофабрики в селі Великі Гаї. В 1976 році одружився з Марією Панчишин з села Застінки. В сім'ї двоє дітей: син Ігор і дочка Оля, проживали в селі Великі Гаї. В 1990 році поступив у Львівську духовну семінарію Святого Духа Києво-Галицької митрополії УГКЦ, яку закінчив у 1993 році і був висвячений владикою Михаїлом Сабригою на священика в Кафедральному Соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці міста Тернополя.

У 1993 році отримав першу парохію в селах: Різдвяне, Слобідка, Тютоків, Зубів і Застіноче Теребовлянського району. Потім був переведений в 1997 році в села Старий Нижбірок і Новий Нижбірок Густинського району. У 2000 році був переведений на гіарохію в село Дичків Тернопільського району. У 2008 році 20 вересня отець Методій помер. Похований на цвинтарі в селі Великі Гаї.

Не обминули репресії наших односельчан.

Бучинський Йосип, 1891 року народження, уродженець села Застав'я, навчався в Тернопільській гімназії, закінчив греко- католицьку семінарію у Львові. У 1917 році рукоположений і призначений парохом села Гринів, потім 9 років — парох церкви села Вишнівчик. У 1930 році переїхав у Петрики, там працював до 1938 року, тоді ж перевели в Мишковичі.

7 липня 1940 року отець Йосип взяв участь у Святій Літургії церковного празника села Баворів, де виголосив проповідь із критикою більшовицького режиму, політики більшовизму щодо УГКЦ. За це 9 липня його дочку Марію, що працювала вчителькою в селі Хатки, сина Степана, сина Богдана і сина Юрія було заарештовано і відправлено у Львівські «Бригідки».

З початком війни 26 червня 1941 року вони були розстріляні у Львівській тюрмі. Реабілітовані в 1991 році.

Раніше в межах села був кам'яний кар'єр.

У радянський час землі входили до колгоспу «Маяк», а потім «Комунар». Працювала тваринницька ферма.

Тепер є селянська спілка «Нове життя», яку очолює односельчанин, випускник Київської сільськогосподарської академії — Бачинський Анатолій Євгенович.

Сьогодні будується нове приміщення клубу і бібліотеки.

До 1982 року в селі була початкова школа.

Тепер значно зменшилась кількість жителів села, початкову школу закрили. Учні і дошкільнята їздять рейсовим автобусом до Баворова, до дитячого садочку і школи. Доросле населення їздить до Тернополя на роботу. Багато односельчан вимушені, через відсутність робочих місць, їхати працювати за кордон.

Окрасою і гордістю села є церкви.

У 1942 році було освячено місце під будівництво церкви. Потім про це ніхто навіть не смів згадувати і тільки після тоталітарного режиму, коли вже було проголошено Незалежність України, в 1995 році розпочато будівництво УГКЦ.

14 квітня 1996 року на фундаменті вперше жителі села Застав'я святили пасхи в рідному селі.

Посвячення церкви Пресвятої Богородиці владикою Михаїлом Сабригою відбулося 30 вересня 2001 року.

В селі височіє купол ще однієї церкви.

8 листопада 2003 року в присутності Тернопільсько-Кременецького владики УАПЦ Іова було освячено престіл церкви святого Дмитрія.

В Застав'ї є два приватні магазини.

Село дуже гарне в будь-яку пору року, оточене лісом. Мальовнича природа. Село знаходиться на горі, над річкою Гнізною.

На майбутнє, з розвитком держави, громадяни з українського села, що на Тернопіллі, сподіваються на краще життя і розквіт рідного села.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 447 осіб[1]. 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову[2].

Є церкви Пресвятої Богородиці УГКЦ (2002), святого Димитрія Солунського УПЦ КП (2014).

Діє бібліотека.

• В. Уніят. Застав'є // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6. — С. 626.