Загребельний Павло Архипович

Загребе́льний Павло́ Архи́пович (25 серпня 1924, с. Солошине 3 лютого 2009, Київ) — український письменник, Герой України, лауреат Державної премії СРСР, Шевченківської премії. Депутат Верховної Ради СРСР 10–11 скликань (19791989), депутат Верховної Ради УРСР 9-го скликання (19751980). Кандидат у члени ЦК КПУ (19761981), член ЦК КПУ (19811990).

Загребельний Павло Архипович
Народився 25 серпня 1924(1924-08-25)[1]
с. Солошине, Кобеляцький район, Полтавська губернія, Українська СРР, СРСР
Помер 3 лютого 2009(2009-02-03)[2] (84 роки)
Київ, Україна
·туберкульоз
Поховання Байкове кладовище
Громадянство  Україна
Національність українець
Діяльність письменник
Alma mater ДНУ ім. О. Гончара
Знання мов українська
Учасник німецько-радянська війна
Жанр роман
Посада депутат Верховної ради СРСР
Головував Спілка письменників України
Конфесія православний християнин
У шлюбі з Загребельна Елла Михайлівна
Діти Загребельна Марина Павлiвна Загребельний Михайло Павлович
Автограф
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Києва»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
IMDb ID 0951900

Життєпис

1941 року закінчив десятирічну середню школу; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь у Битві за Київ, у серпні 1941 р. був поранений. Після шпиталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942 р., після якого — полон, і до лютого 1945 р. нацистські концтабори.

У 1945 p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1945 p. по 1946 р. — рахівник колгоспу. З 1946 p. по 1951 р. — навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченню (1951 p.) — майже півтора десятиліття журналістської роботи (літературний консультант Дніпропетровського відділення Спілки письменників України, літературний редактор обласної дніпропетровської газети «Днепровская правда», з 1954 р. — завідувач відділом, заступник головного редактора журналу «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею. Член КПРС (1960—1990).

У 19611963 pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), приблизно в той же час з'явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).

У 19641973 — відповідальний секретар, секретар, заступник голови правління Спілки письменників України. У 19731979 — секретар, у 1979—1986 — 1-й секретар правління Спілки письменників України. За словами Віталія Коротича, для усунення Павла Загребельного з посади керівника Спілки письменників багато зусиль доклав Борис Олійник, зокрема шляхом написання доносів[3].

Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка (19791987). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка (09.1996—11.2005).

Могила Павла Загребельного

Помер у віці 84 років. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

Літературна робота

Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у нацистському концтаборі. У другій половині 1950-х років Павло Загребельний видав збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957). Протягом 1960 — 1970-х років письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема і найвагоміші з них:

  • «День для прийдешнього» (1964);
  • «Шепіт» (1966);
  • «Добрий диявол» (1967);
  • «Диво» (1968);
  • «З погляду вічності»: три романи про Дмитра Череду (1970);
  • «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980) — романну будову з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»;
  • «Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985));
  • «Переходимо до любові» (1971);
  • «Намилена трава» (1974);
  • «Євпраксія» (1975);
  • «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984);
  • «Гопак під шибеницею».
Надгробок Павла Загребельного на Байковому цвинтарi

Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), у якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. У центрі роману Софія Київська, яка є незнищенним символом руської державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975). Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні Роксолани — Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною. Розкрити «таємниці» характеру Богдана Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою Павло Загребельний в романі «Я, Богдан» (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України — такі риси найновішого роману письменника «Тисячолітній Миколай» (1994). У романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово — це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди.

Виступив Павло Загребельний і з кількома п'єсами, створеними на основі романів — «Хто за? Хто проти?» («День для прийдешнього»), «І земля скакала мені навстріч» («З погляду вічності»); активно виступав із критичними і літературознавчими статтями в пресі, а також з доповідями, промовами й інтерв'ю. Ці виступи зібрані в книзі статей, есе і портретів «Неложними устами» (1981). До неї ввійшла повість-дослідження «Кларнети ніжності», присвячена Павлові Г. Тичині.

За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено — мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982).

Роман «Південний Комфорт» («Вітчизна» 1984, № 1-2) зазнав осуду вищих партійних та прокурорських інстанцій. Генеральний прокурор СРСР О. Рекунков зібрав колегію Генпрокуратури та осудив роман за  викривлення", «очернення» й «спотворення», хоча читав його лише один-однісінький прокурор. Окремою книжкою видали роман тільки через чотири роки.

Павло Загребельний понад сорок років працював в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них — «Розгін» відзначено Державною премією СРСР, два — «Первоміст» і «Смерть у Києві» Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Твори високо оцінені критикою, мають широке читацьке визнання, Загребельний один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять у перекладах іншими мовами; зростає і кількість видань творів письменника за кордоном. У 2004 році нагороджений званням Героя України .

Кінематографічна діяльність

За сценаріями Павла Загребельного поставлені фільми:

Відзнаки, громадська діяльність

Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора, Дружби народів, двома орденами «Знак Пошани» та медалями.

Член Національних спілок письменників і кінематографістів України.

Твори

  • Дума про невмирущого (1957) повість
  • Європа 45 (1959) роман
  • Спека (1960)
  • Європа. Захід (1961)
  • День для прийдешнього (1964) — перевидано у 2008 році під назвою «Зло»
  • Шепіт (1966)
  • Добрий диявол (1967)
  • Диво (1968)
  • Трилогія «З погляду вічності» (1970)
  • Розгін (Державна премія СРСР, 1980) — романна будова з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»
  • Левине серце
  • Переходимо до любові (1971)
  • Намилена трава (1974)
  • Євпраксія (1975) — історичний роман про Євпраксію Всеволодівну
  • Роксолана (1980) роман
  • Я, Богдан (1983) роман
  • Південний комфорт («Вітчизна», 1984)
  • Вигнання з раю (1985) (продовження «Левиного серця»)
  • Ангельська плоть 1992
  • Попіл снів 1995
  • Юлія, або запрошення до самовбивства (1994)
  • Тисячолітній Миколай (1994)
  • Брухт (2002)
  • Стовпотворіння (2004)
  • Гола душа
  • Зло
  • Дивовижні кларнети
  • Думки нарозхрист: 1974—2003 (остання прижиттєва) (К., Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2008)
  • Безслідний Лукас (1976—1986)
  • Первоміст (1972) роман
  • Смерть у Києві (1973)

Вшанування пам'яті

У журналі «Перець» № 23 за 1970 рік розміщено дружній жарж А. Арутюнянца, присвячений П.Загребельному.[5][6]

20 серпня 2014 року у Києві відкрили меморіальну дошку українському письменникові Павлу Загребельному з нагоди 90-річчя його народження.

25 серпня 2017 року на Байковому кладовищі встановлено Козацький хрест.

Фільми

  • Документальний фільм «Сонет 29» (автор і режисер Юлія Лазаревська, оператор Микола Мандрич. Кіностудія «Контакт», 2000)[7].
  • Документальний фільм «Павло Загребельний. До запитання» (автор Олена Артеменко, режисер Юлія Кузьменко. Керівник проекту Марк Гресь. Студія документальних фільмів Творчого об'єднання фільмів і програм Національної телекомпанії України, 2014)[8][9]
  • Телепередача «Диво-ключі Павла Загребельного» на основі інтерв'ю, відзнятого 12.06.2002 р. Історико-філософські погляди письменника, як ключі до розуміння його творчості — романів «Диво», «Роксолана», «Я, Богдан». ДТРК «Культура», 2009[10].

Примітки

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.