Зацвіла в долині

Найраніший відомий текст — автограф у «Малій книжці», куди Шевченко переписав вірш із невідомого автографа в Оренбурзі не раніше ніж 1 листопада 1849 року, коли поет повернувся з Аральської описової експедиції, і не пізніше від дня його арешту — 23 квітня 1850 року.

1858 року, між 18 березня та 22 листопада, Шевченко переписав вірш із кількома виправленнями з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний.

Вірш уперше надруковано вже після смерті поета — у січні 1862 року в журналі «Основа»[1]

Вірш належить до лірично-рефлексійних поезій Шевченка. Описана у творі картина не була безпосереднім малюнком із натури, зробленим поетом. Це певний уявний образ, своєрідний повчальний приклад.

Літературознавець з української діаспори Леонід Білецький писав про вірш: «Це — зародок поеми, ніби тема для поеми й зародок сюжету. Шевченко змальовує один образок. В неділю вранці вийшла з біленької хати в долину дівчина. Весело в природі: цвіте червона калина і пташечка щебече; радісно на душі у дівчини. До неї вийшов із зеленого гаю козак молоденький, цілує, вітає, за руки бере і йдуть обоє по долині, як діточок двоє. Прийшли до калини, посідали й поцілувались. Рай та й годі!..» Як зазначив дослідник, малюючи цей образок, Шевченко милується тим, як чудовим, ідилічним спомином із свого рідного краю, як ідеалом любові і взаємин української молоді, що розвиваються природно і вільно на хвилях нормального почуття, коли до цих взаємин не втручається сваволя пана. «Правда, — зауважує Білецький, — поет далі протиставляє цей природний рай тому, що його проповідують московські попи в церкві» і наголошує: «Московське офіційне православіє, самодержавіє і народність (московський шовінізм), — оцей „рай“ Шевченко ненавидів усією силою своєї душі»[2].

Натомість радянські літературознавці (наприклад, у «Шевченківському словнику») у рядках вірша «Якого ж ми раю // У Бога благаєм? // Рай у серце лізе, // А ми в церкву лізем, // Заплющивши очі» вбачили, що «поет приходить до гострої антиклерикальної думки»: «На відміну від багатьох інших поезій, де Шевченко, звертаючись до мотиву „земного раю“, показує примарність людського щастя за умов самодержавно-кріпосницького ладу („Якби ви знали, паничі“, „Не молилася за мене“ та ін.) тут поет не руйнує „ідилії“, у нього інша мета — закликати людей шукати „рай“ на землі, а не на небі»[3].

Італійською мовою вірш переклав Паоло-Еміліо Паволіні й 1889 року опублікував його у Венеції в книзі «Поезії, перекладені з угорської, новогрецької та української мов»[4].

Російською мовою вірш переклав Євген Нежинцев[5].

Музику на вірш «Зацвіла в долині» написали Микола Лисенко, Яків Степовий, Дмитро Клебанов, Ігор Шамо та інші композитори.

Серед виконавців Борис Гмиря, Володимир Єсипок, Андрій Шкурган.

• «Зацвіла в долині» // Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1976. — С. 239.

• Вірш на сайті «Ізборник»