Зелененька Ірина Алімівна

До 9 класу навчалася в школі №2, випускниця школи № 4 м. Бар. Закінчила філологічний факультет Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського 2001,[1] аспірантуру цього ж ЗВО (2006). кандидат філологічних наук, дисертацію заихстила в ЛНУ ім. І. Франка (2009). Викладач циклу філологічних дисциплін (Барський автомобільно-дорожній техніку Національного транспортного університету (2001-2009), Барський гуманітарно-педагогічний коледж ім. Михайла Грушевського (2010-2019), Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка (2010-2018), Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського (із 2018).[2] Живе та працює в Вінниці. Біографія мисткині безпосередньо пов'язана з Києвом та Львовом, де проживає родина діячки.

Авторка чотирьох книг лірики: «Я тим нічого не вигадую» (2000), «Уявіть собі музику» (2001), «Відкриття модрин» (2005), «Трохи поля на щастя»(2006).

Твори вміщені в багатьох альманахах і антологіях, зокрема в: «17 вересня» (2001), «Золота пектораль» (2001), «Стоголоссі» («Сто поетів Вінниччини за сто років») (2002), «Ми в дорогу вийшли на світанні» (2008), «Презентація орлиного польоту» (2009), «День весни» (2010), «Експрес „МОЛОДІСТЬ“ (2012), „Вінницький край“ (2012), „Форма(р)т“ (2012), "Антологія сучасної української літератури. Армія. Мова. література. Віра" (2019), "Краснослов" (2020).[3]

Авторка літературознавчих розвідок про образний лад і поетикальні особливості творів дисидента Тараса Мельничука, а також Василя Стуса, Ігоря Калинця, Станіслава Чернілевського, Ліни Костенко, Євгена Гуцала, поетів „київської школи“, про поезію останньої третини XX століття - першої третини ХХІ ст. в Україні; авторка літературно-критичних статей про творчість поетів-подолян Петра Перебийноса, Михайла Стрельбицького, Василя Кобця, Михайла Каменюка, Анатолія Подолинного, Михайла Каменюка, Віктора Мельника, Тетяни Яковенко, Валентини Сторожук, Сергія Пантюка, Катерини Калитко, Сергія Татчина, Катерини Девдери, Руслани Мельничук, Юрія Сегеди, Валентини Гальянової, Василя Пастушини, Сергія Шкабари, Віктора Крупки, Вадима Василенка, Сергія Гули, про молоду генерацію.[4] Авторка розвідок про історичну та воєнну прозу й поезію Василя Барки, Уласа Самчука, Юрія Мушкетика, Михайла Стельмаха, Василя Шкляра, Володимира Лиса, Андрія Кокотюхи, Бориса Гуменюка, Андрія Стебелєва, Влада Сорда, Олеся Сеніва, Олександра Стусенка та ін.

Авторка першої в Україні літературознавчої монографії за творчістю поета-дисидента Тараса Мельничука, лавреата Шевченківської премії („Чиї це ілюзії стенають плечима, якого народу?“: Тарас Мельничук і літературний процес 60-90-х років XX століття в Україні» (2008).[5] Авторка перших в Україні посібників-хрестоматій про сучасну літературну генерацію, котра генетично пов'язана з Поділлям - "Інверсія серця: із покоління двотисячників" (2016), "Подільські божичі" (2019). За "Подільській божичі" отримала Всеукраїнську премію ім. М. Коцюбинського (2019). За наукові досягнення до роковин Василя Стуса отримала Премію ім. Андрія М'ястківського (2019). Авторка післямови та редакторка розділу ювілейного хрестоматійно-антологічного видання Вінницької організації НСПУ "Краснослов" (2020).

Дипломантка «Гранослова» (2001), лавреатка «Подільської пекторалі» (2009), Літературної премії ім. А. М'ястківського (2018)[6], Всеукраїнської літературної премії ім. М. Коцюбинського (2019)[7]; керівниця літературно-мистецької студії та формації «Інверсія серця» (2010-2019), співкерівниця нарад творчої молоді на Поділлі, модераторка літературно-мистецьких акцій, член журі регіональних, всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів і фестивалів ("Підкова Пегаса", "Малахітовий носоріг", "Житомир-Тен", "Гранослов"); учасниця усеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких свят і фестин: «Гранослов запалює зірки» (2002), «Підкова Пегаса» (2011, 2012), «Умань фесту» (2011), «Сили вітру» (2011), «Малахітового носорога» (2011), Кіплінґ фесту (2012), «Лісової пісні» (2012), «Русалки Дністрової» (2012), «Покрови» (2012), «Барських читань» (2011-2017); модератор літературно-мистецьких акцій, голова оргкомітету Всеукраїнської наукової конференції «Мова твору в контексті проблем вивчення художньої літератури» (2011-2017). Член редакційних колегій наукових збірників і літературно-мистецьких альманахів, таких, зокрема, як "Вінницький край".[8] Пише музику, займається книжковою графікою. Проілюструвала усі свої книги, монографію про Т. Мельничука,[9] а також збірку лірики Оксани Танасогло «Несказане Євою».[10]

• Митці слова Вінниччини. До 45-річчя обласної організації НСПУ: довід.-хрестом. Вид. / Упоряд. А. М. Подолинний. — Вінниця: Консоль, 2015. — 224 с. — ISBN 978-617-583-151-9. — С. 94—99.
• З-над Божої ріки. Літературний біобібліографічний словник Вінниччини / Упорядкування і загальна редакція А. М. Подолинного. — Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001. — С. 127.
• Біографія Ірини Зелененької на сайті ВОО НСПУ
• Ірина Зелененька на сайті «Поетичні майстерні»
• Ірина Зелененька на сайті "Барської районної бібліотеки
• Ірина Зелененька на сайті «Місто Бар в обличчях і постатях»
• Ірина Зелененька «ВКонтакте»

• Офіційний сайт НСПУ
• «Краснослов» — офіційний сайт Вінницької письменницької організації
• Ірина Зелененька. Хотіла стати світом // Вінницький край. — 2012. — № 2. — С. 4 — 8.
• І. Зелененька. Образи подільських міст у поезії вінниччини // Русалка Дністровая: літературно-краєзнавчий збірник; упорядник М. Ф. Каменюк. — Вінниця: Видавництво-друкарня «Діло», 2013. — С. 254—259.
• І. Зелененька. Прибув із цимбалами дощ // Русалка Дністровая: літературно-краєзнавчий збірник; упорядник М. Ф. Каменюк. — Вінниця: Видавництво-друкарня «Діло», 2013. — С. 347—349.
• Ірина Зелененька. // Експрес «Молодість»: альманах / упоряд. Борецький В. В.- Вінниця: ФОП Рогальська І. О., 2011. — С. 23 — 37.