Мельничук Тарас Юрійович

Тарас Юрійович Мельничук
Народився 20 серпня 1939(1939-08-20)
Уторопи, Косівський повіт, Станіславське воєводство,
Польська республіка
Помер 29 березня 1995(1995-03-29) (55 років)
Коломия, Івано-Франківська область,  Україна
Країна  СРСР
 Україна
Національність українець (гуцул)
Діяльність поет
Мова творів українська
Жанр вірш
Премії
 Висловлювання у Вікіцитатах

Тара́с Ю́рійович Мельничу́к (* 20 серпня 1938, с. Уторопи, Косівський повіт, Станіславське воєводство — † 29 березня 1995, Коломия; похований в рідному селі на рідному обійсті) — український поет-дисидент, в'язень радянських таборів та жертва репресивної психіатрії.

Лауреат Шевченківської премії (1992).

Життєпис

Після закінчення десятирічки Тарас Мельничук працював коректором районної газети «Радянська Гуцульщина», далі — в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської армії.

1958 — вступив до Чернівецького державного університету. На третьому курсі покинув навчання і поїхав за комсомольською путівкою на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі впродовж двох років працював теслею на будовах Красноярського краю.

1964 — поновився в університеті, з якого через півтора року був відрахований за вільнодумство.

Працював у редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська.

1967 — у видавництві «Карпати» вийшла його перша збірка віршів «Несімо любов планеті».

1967 — вступив на заочне відділення Московського літературного інституту.

Здав рукопис збірки віршів «Чага» у видавництва «Карпати» та «Радянський письменник», що стало причиною його арешту 24 січня 1972 року під час масових репресій проти української інтелігенції. Відбував покару в Пермських таборах, звідки вийшов на волю в березні 1975 року. Перебував під наглядом органів радянської держбезпеки.

Квітень 1979 — через спровокований КДБ інцидент[1], за «вчинення опору працівникові міліції» (а насправді за антирадянську діяльність[джерело?]) Тарас Мельничук був арештований на 4 роки. Далі — кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи.

1982 — у видавництві «Смолоскип» в Торонто без відома автора вийшла збірка його віршів «Із-за ґрат».

Після повернення із тюрми, Тарас Мельничук почав багато пити.[1] Попри застереження друзів та їх намагання допомогти, урешті-решт він потрапив на курс лікування до спеціальної лікарні в Джурові. За припущенням, таким чином КДБ розраховувало звести нанівець авторитет поета та одночасно підірвати стан його здоров'я через ліки.[1] 1985 року після його втечі з Джурова, Мельничука було запроторено до психлікарні в Підмихайлівцях. Звільнений він був лише 27 квітня 1986, одразу після Чорнобильської аварії.[1] Поету повідомили, що на нього тоді готувалося нове ув'язнення, але увагу радянських спецорганів було відвернуто техногенною катастрофою.[1]

1990 — вийшли збірки «Строфи із Голгофи» (Велика Британія) та «Князь роси» (Київ, видавництво «Молодь»).

1990 — вступив до Спілки письменників України.

1992 — за книжку «Князь роси» вдостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Останні роки прожив у Коломиї.

1994 — у Коломийській друкарні ім. Шухевича побачила світ збірка поезій «Чага» (завдяки директорові друкарні Михайлові Андрусяку).

Похований на місці колишнього рідного обійстя в Уторопах.

Щороку 19 серпня, на День міста в Коломиї вручають міську літературну премію імені Тараса Мельничука.

З 2018 р. діє віртуальна сторінка Тараса Мельничука, де розміщені рукописи поета, світлини та інші матеріали, пов'язані з його творчістю.

Бібліографія

Прижиттєві видання
  • Несімо любов планеті (— Ужгород: Карпати, 1967. — 42 с.)
  • Із-за ґрат (— Торонто: Смолоскип, 1982. — 84 с.)
  • Строфи із Голгофи (Велика Британія, 1990) — тривають дискусії чи ця книжка справді була видана.[2]
  • Князь роси (— Київ: Молодь, 1990. — 152 с.)
  • Чага (— Коломия: Вік, 1994. — 175 с.)

Посмертні видання
  • Твори в трьох томах. (Коломия: Вік, 2003)
  • Князь роси: вибране. (Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. — 288 с. — ISBN 978-617-585-032-9)
  • Моє ліплення оленя. (Брустурів: Дискурсус, 2018)
  • Юнак милується автоматом. (Брустурів: Дискурсус, 2019)

Про нього

Савчук Микола. "Тарас Мельничук: «Я — іскорка Його» // Вісник Коломиї. — 1991. — 17 серпня. — С. 6.

Савчук Микола. Про того, що прийшов з неба і в небо повернувся // Молодь України. — 1995. — 20 квітня. — С. 3.

Відеографія

Вплив на сучасність

Іменем Тараса Мельничука названо дві літературні премії:[3]

Також, 14 жовтня 2009 в Івано-Франківську було започатковано щорічний Літературний фестиваль імені Тараса Мельничука «Покрова».

Пам'ять про Тараса Мельничука
  • Біля школи в селі Уторопи з 2012 року діє літераторатурно-меморіальний музей Тараса Мельничука.[3][4]
  • Пам'ятник Тарасові Мельничуку в Уторопах біля його музею та школи.
  • Меморіальна дошка на Коломийській дитячій бібліотеці № 2 названій його іменем. Там же діє кімната-музей.[5]
  • Меморіальна дошка на школі, де навчався Мельничук, у Яблунові.[6]
  • Меморіальна дошка у Косові на будівлі редакції газети, в якій працював поет.
  • Вулиця Тараса Мельничука у Коломиї.

Примітки
  1. Овсієнко В. В. Про Тараса Мельничука // Інтерв'ю: Гриньків Дмитро Дмитрович Архівовано 2 червня 2010 у Wayback Machine. — Музей дисидентського руху, 8.02.2000
  2. 70 років «Князю роси» — Тарасові Мельничуку — Радіо «Свобода», 21.08.2009
  3. Десять сонць — за одну Україну // Газета «Буковина», 23.09.2008
  4. На Косівщині відкрили музей Тараса Мельничука — НТК, 17.10.2012.
  5. У Коломиї вшановують Тараса Мельничука — НТК, 30.03.2010[недоступне посилання з липня 2019]
  6. Клименко Сергій. Фото. Карпати, Яблунів, червень 2008 року

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.