Злобінцев Михайло Олександрович

Як поет Михайло Злобінцев друкувався під різними псевдоніми та криптонімами. (Домонтович М. кобзар Домонтович, М. Д.) в альманасі «Перша Ластівка» (1905), журналі «Рідний край» та інших виданнях. Краєвознавець М. Ф. Пономаренко пише, що у віршах Злобінцева звучать вболівання за тяжку долю трудящого народу, заклики до боротьби, віра в краще майбутнє («Прокидайся, батьку, годі тобі спати…» та ін.). Він був автором поеми «Громакіяда» — гострої сатири на побут дрібномаєткового поміщицтва й міщанства.

Михайло Злобінцев також цікавився етнографією, збирав і записував українські народні пісні та думи («Дума про Богдана Хмельницького» та ін.), зокрема від кобзарів Т. Пархоменка, М. Кравченка та І. Кучугура-Кучеренко. Він був організатором і керівником ансамблю бандуристів і майстром з виготовлення бандур в Києµі та в Золотоноші. У галузі кобзарського мистецтва М. Злобінцев залишив помітний слід. На сцені він виступав під сценічним псевдо М. Домонтович — то було прізвище яке він перебрав від відомого борця за права селян — Івана Домонтовича. Цей псевдонім та криптонім М. Д. він також використовував у своїй літературній діяльності.

Домонтович мав гарний баритон. Гру на бандурі він вивчав під керівництвом чернігівського кобзаря Терешка Пархоменка, його поводиря Василя Потапенка. Про діяльність кобзаря І. Кучеренка М. Злобінцев назбирав чимало матеріалів і надрукував у праці «Певцы родной страны» в 1913 р.

У роки навчання в університеті М. Злобінцев разом з товаришами-студентами створив невеличкий ансамбль бандуристів, який часто і з великим успіхом виступав у Києві в 1906-09 роках, зокрема на Шевченківських святах. З рецензії на один концерт, який був організований товариством Боян, знаємо, що в Києві в 1909 р. виступали в ансамблі 6 бандуристів, які грали і співали в супроводі своїх бандур.

У цей час інтерес до грання на бандурі зростав, а матеріалів щодо вивчення техніки гри на бандурі не було. Гнат Хоткевич, який раніше був запрошений викладати гру на бандурі в Лисенківській школі, 1905 року був змушений виїхати в еміграцію. Іван Кучеренко, якого взяли на посаду викладача гри на бандурі в 1908 р. як незрячий, не зміг скласти підручника гри на бандурі. Меценат кобзарських проектів Олександр Бородай, який раніше пропонував профінансувати видання підручника гри бандурі Г. Хоткевича, звернувся до молодого Олександра Кошиця, щоб він вивчив гру на бандурі і склав підручника. На жаль, Кошиць цей проект не зміг здійснити.

У 1913 році в Одесі вийшов перший зошит «Самонавчитель гри на кобзі або бандурі», який М. Злобінцев приготовив та надрукував під псевдонімом М. Домонтович. В праці автор подав короткі описи історії інструменту, вигляду та строю бандури, а також пояснення, як її тримати й грати, подав також коротку теоретичну частину, описав, як строїти бандуру, але нотних прикладів не подав. Можна припустити що М. Злобінцев склав цей підручник або на замовлення О. Бородая, або під впливом потреб часу.

В 1914 р. вийшла друга частина цього самого «Самонавчителя» в друкарні «Діло» Є. І. Фесенка в Одесі. Тут були надруковані кілька творів для голосу в супроводі бандури і по суті то був перший надрукований збірник творів для бандури. Збірник включив в собі обробку пісень:

1. «Поза гаєм, гаєм» три варіанти в До, Фа і Соль мажорі. 2. «Гречаники» — три варіанти в До, Фа і Соль мажорі. 3. «Про Морозенка». 4. «Про Саву Чалого» від Т. Пархоменка. 5. «Про Нечая» від Т. Пархоменка. 6. «На смерть Шевченка» від Т. Пархоменка. 7. «Про Максима Залізняка» від Т. Пархоменка 8. «Попаденька». 9. «Киселик». 10. «Засідатель». 11. «Соцький». 12. «Про Купріяна». 13. «Хата моя рубленая». 14. «Там, на Ятрань». 15. «Гей, не дивуйте» — для ансамблю.

Підручник був розрахований на бандуру з діатонічним строєм з 7 басами і 20 приструнками. На обкладинці другої частини вміщено оголошення, що незабаром має вийти і другий збірник з нотами, «улаштованими» до гри на кобзі.

Паралельно з роботою над створенням і виданням «Самонавчителя» він пише вірші які почали друкуватися в 1905 р. а також написав підручник «Арихметика» ч. 1 1917 та ч. ІІ, 1918 р., які були видані в Золотоноші, і підписані М. Злобинців.

М. Злобінцев активно береться до громадсько-виховничої роботи і до створення товариства «Просвіти» в Золотоноші. У 1917 р. у Золотоноші він видає ряд політичних праць про Автономію України (24 с.), про найкращі здобутки Французької революції (15 с.), збірник революційних пісень, «Землякам малоросам од українців», «Нарис про Український рух в Золотоноському повіті» та інші. В цей час він створює ряд поезії, які критикують позиції русифікованого населення та відстоює українські державницькі ідеали. В 1919 р. М. Злобінцев був призначений на посаду комісара справ освіти.

Після революції він викладає в Золотоноському відділені Уманського Агрономічного Інституту в м. Ірманець, за 10 кілометрів від Золотоноші. Тут він теж організував ансамбль бандуристів і сам регулярно виступав з ними в концертах аж до свого арешту в 1928 р.