Знос

Знос або техні́чний знос (рос. износ; англ. wear; нім. Veschleiss m, Verschleissen n, Abnutzung f, Abnutzen n) — результат зношування, що визначається в установлених одиницях[1]. Значення зносу в техніці може виражатися в одиницях довжини, об'єму, маси та ін.

Задня (ведена) зірочка велосипеда. Нова без зносу (ліворуч) і зношена (праворуч)

Основні поняття

Розрізняють абсолютний знос — зменшення маси або розмірів деталі в процесі її роботи чи випробування на зношування і лінійний знос, визначається зміною розміру по нормалі до поверхні тертя.

З точки зору працездатності виробу розрізняють:

  • допустимий знос — значення зносу, при якому виріб зберігає працездатність;
  • граничний знос — знос, що відповідає граничному стану зношування виробу чи його складової частини. При досягненні граничного зносу подальша експлуатація деталі або вузла неприпустима. При аварійних зносах (поломках) експлуатація деталей неприпустима.

Методи визначення зносу

Існують наступні основні методи кількісної оцінки зносу деталей[2]:

1. Метод мікрометричного вимірювання. Знос деталі при цьому методі визначається різницею початкового розміру деталі і її розміру після встановленого терміну експлуатації (числа годин роботи).

2. Метод зважування деталей. Зважування застосовується для визначення абсолютного зносу деталей у лабораторних умовах. Знос маси визначають за зміною маси зразка до і після випробування. Цей метод не можна застосовувати, якщо головним видом зношування є пластична деформація поверхневих шарів матеріалу деталі.

3. Профілографування поверхні деталі. Цей метод використовується для визначення дуже малих зносів (наприклад, у прецизійних деталях: плунжерах, нагнітальних клапанах, золотниках гідравлічних систем та ін.) за допомогою профілографів та профілометрів.

4. Метод штучних баз. Метод, який включає метод вимірювання відбитків і метод вимірювання вирізаних заглибин. Полягає в тому, що на поверхні тертя за допомогою спеціального інструмента вирізають заглибину із заздалегідь заданим геометричним профілем. За зміною її глибини визначають величину лінійного зносу. Метод відзначається високою точністю, тому що дно вирізаної заглибини є сталою базою для вимірювання.

5. Визначення продуктів зносу в оливі. При цьому використовують калориметричні, полярографічні способи або методом спектрального аналізу. Успішно використовують для визначення зносу деталей метод хімічного аналізу відпрацьованого мастила. За кількістю заліза та інших продуктів зношування в мастилі роблять висновок про величину зносу.

6. Метод радіоактивних ізотопів (мічених атомів). Метод базується на визначення кількості радіоактивної речовини в мастилі спеціальними лічильниками. За зміною кількості цієї речовини і роблять висновки про наростання зносу. Радіоактивну речовину (ізотопи вольфраму, сурми, кобальту і т. ін.) вводять у деталь під час лиття, гальванічного нарощування чи дифузійного насичення.

Див. також

Примітки

  1. ДСТУ 2823-94 Зносостійкість виробів тертя, зношування та мащення. Терміни та визначення
  2. ГОСТ 27860-88 Детали трущихся сопряжений. Методы измерения износа.

Джерела

  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А  К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
  • Хоменко І. М. Технологічні критерії граничного зносу машин. Чернігів: Чернігівський держ. техн. ун-т, 2005. — 191 с. — ISBN 966-7496-17-1
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.