Зорі спектрального класу O

Зо́рі спектра́льного кла́су O є дуже гарячими й яскравими зорями синього кольору, оскільки максимум їхнього випромінювання припадає на ультрафіолетову область спектру.

Зорі Головної Послідовності класу O

Переважна більшість з них є зорями головної послідовності (тобто мають клас світності V) й в їх надрах горить водень. Їхні маси від 15-ти до 90 раз більші за масу Сонця, а ефективні температури знаходяться в межах від 30 000°K до 52 000°K. Ці зорі є в 30 000 -- 1 000 000 раз яскравішими за наше Сонце.[1][2]

Спектр зорі класу O5V

Зорі спектрального класу O зустрічаються досить рідко у нашій Галактиці, де їх нараховується всього понад 20 000. Всередньому, лише одна з трьох мільйонів зір головної послідовності, розташованих поблизу Сонця, має спектральний клас O.[Прим 1][3] Деякі з наймасивніших зір належать саме до цього спектрального класу.

Фізичні параметри зір Головної Послідовності класу O

В таблиці подано усереднені значення параметрів.[4] Загалом, відповідні параметри окремо вибраної зорі даного спектрального класу можуть відрізнятися від поданих нижче.

Клас	B-V	V-R	b-y	M_V	BC	T_eff, °K	R/R_Ο	log g	M/M_Ο	Vsin(i), км/сек.
O3	-	-	-	-	-4.3?	48000	-	-	50?	-
O5	-	-	-	-5?	-4.3?	44000	-	-	30?	-
O6	-0.32	-0.15	-	-4.8	-4.25	43000	12?	4.0	25?	295
O8	-0.31	-0.15	-	-4.1	-3.93	37000	10	4.0	20?	292

Приклади: Зета Оріона, Зета Корми, Дельта Оріона, σ Оріона A, 10 Ящірки, Θ¹ Оріона С, HD 93129A

Гіганти спектрального класу O

Приклади: Лямбда Оріона

Див. також

Примітки

Ця пропорція отримана для зір з абсолютною зоряною величиною 16^m і вище.

Джерела

Tables 1 and 4, Fabrice Martins, Daniel Schaerer, and D. John Hiller (2005). A new calibration of stellar parameters of Galactic O stars. Astronomy & Astrophysics 436: 1049–1065. Bibcode:2005A&A...436.1049M. doi:10.1051/0004-6361:20042386.
Table 5, William D. Vacca, Catharine D. Garmany, and J. Michael Shull (April 1996). The Lyman-Continuum Fluxes and Stellar Parameters of O and Early B-Type Stars. Astrophysical Journal 460: 914–931. Bibcode:1996ApJ...460..914V. doi:10.1086/177020.
LeDrew, G.; The Real Starry Sky, Journal of the Royal Astronomical Society of Canada, Vol. 95, No. 1 (whole No. 686, February 2001), pp. 32–33. Note: Table 2 has an error and so this article will use 824 as the assumed correct total of main sequence stars
David F. Gray "The observations and analysis of Stellar Phorospheres", Cambridge University Press 2005

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[proportions-3] Ця пропорція отримана для зір з абсолютною зоряною величиною 16^m і вище.

[1] Tables 1 and 4, Fabrice Martins, Daniel Schaerer, and D. John Hiller (2005). A new calibration of stellar parameters of Galactic O stars. Astronomy & Astrophysics 436: 1049–1065. Bibcode:2005A&A...436.1049M. doi:10.1051/0004-6361:20042386.

[2] Table 5, William D. Vacca, Catharine D. Garmany, and J. Michael Shull (April 1996). The Lyman-Continuum Fluxes and Stellar Parameters of O and Early B-Type Stars. Astrophysical Journal 460: 914–931. Bibcode:1996ApJ...460..914V. doi:10.1086/177020.

[LeDrew2001-4] LeDrew, G.; The Real Starry Sky, Journal of the Royal Astronomical Society of Canada, Vol. 95, No. 1 (whole No. 686, February 2001), pp. 32–33. Note: Table 2 has an error and so this article will use 824 as the assumed correct total of main sequence stars

[Gray-5] David F. Gray "The observations and analysis of Stellar Phorospheres", Cambridge University Press 2005