Йозеф (герцог Саксен-Альтенбурзький)

З'явився на світ 27 серпня 1789 року у Гільдбурггаузені як спадкоємний принц. Був четвертою дитиною та другим сином в родині герцога Саксен-Гільдбурггаузена Фрідріха та його дружини Шарлотти Георгіни. Мав старшу сестру Шарлотту. Інші діти померли немовлятами до його народження. Появу спадкоємця вітали гарматними залпами, також з цього приводу була викарбувана пам'ятна монета.

Сімейство згодом поповнилося вісьмома молодшими дітьми. Дорослого віку з них досягли доньки Тереза та Луїза й сини Георг, Фрідріх та Едуард. Мешкала родина у замку Гільдбурггаузен.

Вихователем Йозефа був придворний адвокат Фрідріх Август Шелер. Також принц традиційно опанував ремесло столяра. На прохання матері, у 1806 році почав навчання у Ерлангенському університеті.

9 січня 1814 вступив добровольцем до прусського війська в офіцерському чині та був прикомандирований до генерал-лейтенанта Фрідріха фон Клейста. Разом зі своїм братом Георгом брав участь у 1814 році у визвольній війні проти Франції. Пішов з дійсної служби 19 серпня 1816 року у званні майора гвардійського уланського полку. За кілька місяців одружився.

Йозеф із дружиною та доньками

У віці 27 років одружився із 17-річною принцесою Амелією Вюртемберзькою, кузиною правлячого короля Вільгельма I. Весілля пройшло 24 квітня 1817 у Кірхгіймі-на-Теці. У пари народилося шість доньок:

• Марія (1818—1907) — дружина короля Ганноверу Георга V, мала трьох дітей;
• Пауліна (1819—1925) — прожила 5 років;
• Тереза (1823—1915) — мала багато пропозицій, однак залишилась незаміжньою, доглядала батьків;
• Єлизавета (1826—1896) — дружина великого герцога Ольденбургу Петра II, мала із ним двох синів;
• Александра (1830—1911) — дружина великого князя Російської імперії Костянтина Миколайовича, мала із ним шестеро дітей;
• Луїза (1832—1833) — прожила 1 рік.

У 1825 році помер бездітним останній герцог Саксен-Гота-Альтенбурга Фрідріх IV. Наступного року була проведена реорганізація ернестинських герцогств, і Саксен-Гільдбурггаузен став частиною Саксен-Мейнінгену та Саксен-Кобург-Заальфельду. Фрідріх Саксен-Гільдбурггаузенський став правителем відтвореного герцогства Саксен-Альтенбург. Фактично, він збільшив свої володіння більш, ніж вдвічі.

Від 1830 року Йозеф був співправителем батька. Із родиною він оселився в Альтенбурзькому замку, який перебував у стані відновлення. Там же народилося двоє його молодших дітей. Літні місяці та осінній сезон полювання сімейство проводило у Старому замку Гуммельсгайну.[1]

29 вересня 1834 року став правлячим герцогом Саксен-Альтенбургу. Відомий як консервативний правитель. За часів його правління засідання ландтагу не були публічними, продовжували існувати гільдії, які гальмували розвиток промисловості та торгівлі.[2] Державним міністром протягом усього часу був Йоганн Генріх Едлер фон Браун.[3]

Йозеф у похилому віці

При ньому була зведена низка будівель, у тому числі, мьюз та будівлю для охоронців замку. Розвивалися культура та мистецтво.[4] У 1837 році населення Альтенбургу становило близько 13 700 осіб. У 1839 році французький замковий парк був перетворений на англійський ландшафтний сад. У 1841 — зведена нова князівська усипальня на цвинтарі Альтенбургу.

Навесні 1848 року, під час революції, у герцогстві виник сильний демократичний рух. Герцог погодився на введення прямого загального голосування для виборів в ландтаг, скасування цензури, запровадження суду присяжних, приведення армії до присяги на вірність конституції. Однак, зволікав зі скликанням нового ландтагу і навіть заарештував 18 червня вождів демократичної партії. Відбулося повстання, в Альтенбурзі були збудовані барикади. Йозеф звернувся за допомогою до Саксонії, але раніше, ніж прибули саксонські війська, пішов на поступки: заарештовані були звільнені, дана загальна амністія, скликаний новий ландтаг і сформовано міністерство з республіканцем Круцігером на чолі. Першим заходом ландтагу була ассигнування 15 000 талерів на громадські роботи для маси безробітних.

У жовтні за рішенням Німецької конфедерації до герцогства увійшли війська Пруссії, Саксонії та Ганноверу. У листопаді Йосип дав відставку Круцігеру, призначив на його місце реакціонера графа Бейста, після чого зрікся корони на користь свого брата Георга.

У листопаді 1849 року очолив 19-й піхотний полк. 31 травня 1859 отримав чин генерала від інфантерії. Також був генерал-майором саксонської армії.

Надалі вів життя приватної особи. Підтримував художні та наукові проекти. Мешкав у мисливському замку Фрьоліхе-Відеркунфт у Вольферсдорфі, відновленому за його дорученням.[5]У 1859 році його зять Георг V придбав для нього також замок у Ганновері. До кінця життя герцога із ним жила донька Тереза, яка залишилась незаміжньою.

Помер 25 листопада 1868 в Альтенбурзі за часів правління свого небожа Ернста. Похований на міському цвинтарі Альтенбургу.

• Великий магістр ордену дому Саксен-Ернестіне;
• Орден Святого Губерта (Королівство Баварія) (1810);
• Орден Чорного орла (Королівство Пруссія);
• Великий хрест ордену Білого сокола (Саксен-Веймар-Ейзенах);
• Великий хрест ордену Леопольда I (Бельгія) (1840);
• Орден Андрія Первозванного (Російська імперія) (18 березня 1847).

• Heinrich Ferdinand Schoeppl: Die Herzoge von Sachsen-Altenburg. Bozen 1917, перевидано Altenburg 1992.
• Rudolf Armin Human: Chronik der Stadt Hildburghausen. Hildburghausen 1886.
• Kurt von Priesdorff: Soldatisches Führertum. Band 6, Hanseatische Verlagsanstalt Hamburg, ohne Jahr, стор. 136–137.

• Саксен-Альтенбурзький дім (англ.)
• Профіль на Geni.com (англ.)
• Профіль на Thepeerage.com (англ.)
• Генеалогія Йозефа Саксен-Альтенбурзького (англ.)