Кабірія

Дія картини починається в кінці III ст. до н. е. в Катанії (Сицилія), у маєтку римського патриція Батто. Виверження вулкана Етна перетворює місто на руїни[11]. Патрицій вважає, що його єдина дочка Кабірія загинула. Однак дівчинку, врятовану її годувальницею Крессою, викрадають карфагенські пірати.

Триває Друга Пунічна війна. Ганнібал переходить Альпи. Римський патрицій Фульвій Аксілла шпигує в Карфагені разом зі своїм рабом, непереможним велетнем Мацистом. Головний жрець карфагенського храму Молоха — Картало — купує на невільничому ринку Кабірію, щоб принести її в жертву своєму богу[12]. Однак годувальниця Кресса вмовляє Аксіллу врятувати дитину (дарує йому каблучку, раніше вкрадену нею в скарбниці Батто). Мациста, що викрав дівчинку з храму, переслідують карфагеняни, і він ховається в саду, де принцеса Софонісба погоджується сховати її від жерців. Завдяки чисельній перевазі переслідувачі перемагають Мациста і приковують його до млинового жорна, в той час як Аксілла відпливає в Рим.

Кілька років потому Кабірія, забувши про своє походження, стає під ім'ям Елісси служницею Софонісби. Вона бере участь у складній інтризі між Софонісбою і двома суперниками: Масиніссою й Сіфаксом. Батько Софонісби, Гасдрубал, віддає її заміж за Сіфакса, хоча вона вже заручена з Масиніссою.

Тим часом римський флот нападає на Сіракузи, союзника Карфагена. Архімед наводить запальні дзеркала на ворожі кораблі, і вони спалахують. Фульвія Аксіллу, який бере участь у цій битві, підбирають сицилійські рибалки. Вони впізнають каблучку, яку він отримав від годувальниці Кресси, і відводять бранця до Батто, який, звичайно, дуже радий тому, що його дочка можливо ще жива.

В Африці стикаються війська Сципіона (якому допомагає Масинісса) з одного боку і карфагеняни (яких підтримує армія Сіфакса) з іншого. Фульвій Аксілла знову вирушає шпигувати в Карфаген. Там він звільняє Мациста, але потім вони обидва потрапляють у полон до солдатів Сіфакса. Під час цих пригод вони знову звільняють Кабірію з храму Молоха, яку Софонісба таки здала жерцям. Фульвія і Мациста звільняє Масинісса, який очолив атаку римлян і полонення Сіфакса. Софонісба, зустрівшись з Масиніссою, просить його врятувати її і не дати римлянам перевести її разом з Сіфаксом до Рима. У Масинісси знову розпалюються почуття до прекрасної Софонісби і він негайно одружився з любою йому ще нареченою, вважаючи, що цим врятує її від римського полону. Коли Сципіон висловив йому з цього приводу своє несхвалення, Масинісса, не в змозі розлучитися з Софонісбою і не бажаючи її видати римлянам, підніс їй кубок з отрутою, який вона випиває. Перед смертю Софонісба зізнається, що Елісса — це Кабірія і дарує її Фульвію.

Характерна риса сценарію фільму — багатоплановість дії. Дія розгортається майже одночасно в Карфагені, Нумідії, Сицилії та Італії.

Основними технічними нововведеннями в «Кабірії» були декорації, освітлення і рух кіноапарата. Пастроне створив безліч архітектурних споруд, широко застосовував монументальну скульптуру і приділяв особливу увагу обробці підлоги в павільйонах.

Готуючись до фільмування, Джованні Пастроне 5 серпня 1912 року запатентував в Італії операторський візок («тревелінг», італ. carello). Одночасно із застосуванням візка Джованні Пастроне вперше ввів кілька технічних прийомів: прямолінійний або зигзагоподібний рух, переміщення паралельно декораціям, наближення і віддалення кінокамери[13].

Джованні Пастроне використовував 12 дугових рефлекторів по 100 ампер кожен, яскравість яких він посилював відбивними екранами, обклеєними листами олов'яної фольги.[13]

Всі технічні нововведення «Кабірії» та інших італійських історичних фільмів можна звести до одного найважливішого художнього відкриття, а саме до створення в кінокадрі простору, глибинної перспективи, що дозволяє показувати дію в декількох планах[14].

Вплив «Кабірії» на Гріффіта абсолютно очевидний. Він явно позначається в постановці вавилонського епізоду «Нетерпимості», де також введено гігантських золотих слонів, що підтримують палац Масинісси в «Кабірії». Гриффіт запозичив головним чином форму оповіді, манеру безперервної зміни місць дії[13].

Задум цього фільму дозрів у Пастроне на початку 1913 року. Спочатку він назвав свій майбутній фільм «Симфонія вогню»[13].

• Льотчик Джованні Віднер чотири рази описав коло над Римом, засипаючи його листівками, що повідомляли про прем'єру фільму[13].
• Бартоломео Пагано був не професійним актором, а вантажником в генуезькому порту[13].
• Фільм, і особливо один з його персонажів, велетень Мачисте (у старій російській вимові Мацист) у виконанні Бартоломео Пагано, — був настільки популярний, що про це згадується в романі Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців»: «Іполита Матвійовича за великий зріст, а особливо за вуса, прозвали в установі Мацистом, хоча у цього Мациста ніяких вусів не було».
• Пастроне накладав скло на розписну підлогу, імітуючи полірований мармур[13].
• Щоб Енріко Джемеллі не здався неприродним в накладній бороді, Пастроне наказав йому відпустити свою власну[13].
• На думку Єжи Тепліца, сценарій написав Джованні Пастроне, підписавшись псевдонімом П'єро Фоско. Габріеле д'Аннунціо ж лише поставив своє ім'я в титрах.