Пеплум

Пе́плум  (англ. peplum; а також sword & sandal — «меч і сандалі») — жанровий різновид історичного фільму, який має значні відмінності від інших історичних фільмів. Насамперед тематика цих фільмів характеризуються зображенням подій зі стародавньої історії Стародавній Рим, Стародавня Греція, Стародавній Єгипет, Вавилон, біблійні історії, давні легенди. Крім цього фільми-пеплуми не намагаються достовірно зобразити історичну епоху. Вони відрізняються епохальністю, широкомасштабністю зображення батальних та інших сцен, панорамною зйомкою, великою кількістю масовки. Дані фільми тривають дві години і більше.

Кадр з фільму «Нетерпимість» (1916)

Назва

Словом «пеплум», «пеплюм» (лат. peplum) у Стародавньому Римі звали жіночі плащі або довгі туніки, аналогічні давньогрецьким пеплосам. Щодо історичних фільмів цей термін (разом зі «sword & sandal») первісно вживався кінокритиками, надалі був підхоплений і шанувальниками цих фільмів, повторивши тим самим долю термінів «спагеті-вестерн» і «Пристрель їх» (англ. Shoot 'Em Up). Італійський режисер Вітторіо Коттафаві називав цей жанр «неоміфологією» (італ. Neo-Mitologia)[1].

Історія жанру

У кіно жанр пеплуму прийшов з Італії, де ще в 1910 році Енріко Ґуаццоні зняв фільм «Брут». Потім послідувала ціла низка фільмів, найвідоміші з яких: «Марк Антоній і Клеопатра» (Ґуаццоні), «Останні дні Помпеї» (Ґалон), «Кабірії» (Пастроне). У той же час пеплуми стають надзвичайно популярними і в США. Тут знімають «Нетерпимість» (Гріффітс) і «Цар царів» (Де Мілль). Природно, що фільми були зняті наживо, без будь-яких технічних прийомів та ефектів — їх просто ще не було.

Макет «троянського коня» з фільму «Троя» це один з технічних прийомів, застосовуваних у наш час у зйомках.

У 20-30-і роки в Америці пеплуми знімає Де Мілль, в Італії — тривала війна, тому кінематограф цієї країни переживав роки занепаду. Після її остаточного завершення найкращі італійські режисери взялися за реставрацію кінематографа. Це спровокувало нову хвилю інтересу до пеплумів. В Італії знову з'являються на екранах адаптації античних сюжетів. У США тим часом знімаються фільми, що стали згодом класикою жанру пеплума. Це, по-перше, фільми Роберта Вайза, Жака Турнера, Рауля Волша, Річарда Флейшера, Роберта Олдріча, Джона Г'юстона. Тут вибір сюжетів був досить великий. Були задіяні біблійні персонажі, історичні особи і вигадані герої. Незважаючи на все це, пеплуми в 50-60-ті роки мали колосальний успіх. Цей час став золотою епохою пеплумів, як в італійському, так і в американському кінематографі. В цей період Сесіль Де Мілль знімає знамениті «Десять заповідей» (1956), які мали шалений успіх у прокаті і досі вважаються взірцевим фільмом на дану тематику. Вершиною ж популярності пеплумів по праву є володар 11 «Оскарів» — фільм «Бен-Гур» (1959) Вільма Вайлера, що став одним з найдорожчих фільмів того часу і входить в списки найкращих кінокартин за всю історію кіно. Знаковим пеплумом був також «Спартак» (1960) Стенлі Кубрика, який завоював любов глядачів зокрема у колишньому Радянському Союзі. Неймовірно дорога, навіть за голлівудськими стандартами, картина Джозефа Манкевича «Клеопатра» (1963), хоча й зібрала чималу суму у прокаті, отримала суперечливі відгуки як критиків, так і глядачів, а провальний у прокаті «Падіння Римської імперії» (1964) Ентоні Манна знаменували собою остаточний спад попиту на пеплуми.

Починаючи з фільму Тінто Брасса «Калігула» (1979) у пеплумах з'являються еротичні сцени, згодом випускають навіть стрічки порнографічного змісту.

Варто відзначити, що значна популяризація жанру пеплум відбулась на 90-ті роки ХХ ст. із виходом на екрани кінострічки «Хоробре серце». У 1996 році фільм «Хоробре серце» був висунутий на 10 номінацій премії «Оскар» 1995 року і виграв 5 з них — «Найкращий фільм», «Найкраща режисерська робота», «Найкраща операторська робота», «Найкращий звуковий монтаж», «Найкращий грим». Фільм приніс 2 статуетки Оскара режисерові та виконавцю головної ролі — Мелу Гібсону, який ще неодноразово повертався до даної тематики. Після Успіху даної кінострічки, виходить цілий ряд історичних фільмів у жанрі пеплум таких як: «Сага про вікінгів» 1996 р., «Перший лицар»1996 р., «13 воїн»1999 р., «Жанна д'Арк» 1999 р. Крім того даний жанр перейшов і на телеекрани у вигляді таких серіалів як: «Легендарні подорожі Геркулеса», «Ксена: принцеса-воїн» та мінісеріалів: «Одіссея»1997 р., «Ноїв Ковчег»1998 р., «Мерлін»1998 р., «Клеопатра»1999 р..

Вважається, що відродження жанру пеплуму у XXI ст. почалось із кінокартини «Гладіатор» (2001), після чого були створені ще кілька неопеплумів, таких, як «Троя» (2004), «Александр» (2004) та інші. Пеплуми знімаються переважно у США, але варто відзначити іспанський фільм «Агора» (2009), та польський «Quo vadis?» (2001) — екранізацію роману Генрика Сенкевича.

Представники жанру

Класичні

Сучасні

Джерела

Примітки

  1. p.14 M. Winkler, Martin Troy: from Homer's Iliad to Hollywood Epic Wiley-Blackwell, 2007
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.