Кавказ (Місяць)

Кавказ (лат. Montes Caucasus) — гірський хребет на Місяці, на східному краю Моря Дощів. Є частиною валу басейну цього моря. Довжина — близько 400–500 км[1][2], координати центру — 37.5° пн. ш. 9.9° сх. д. / 37.5; 9.9 (Кавказ)[2], найбільша висота — 5,5–6,0 км відносно сусідніх ділянок Моря Дощів та 3,45 км відносно місячного рівня відліку висот[3]. При освітленні вранішнім Сонцем (поблизу першої чверті) є легкодоступним і цікавим об'єктом для аматорських спостережень[4].

Місячний Кавказ. Ліворуч — Море Дощів, праворуч унизу — Море Ясності. Великий кратер праворуч угорі — Евдокс, ліворуч унизу — Арістілл (більший) та Автолік (менший). Лівіше й вище центру видно кратер Кассіні. Гори ліворуч угорі — Альпи, самотній пік на лівому краю — гора Пітон. Розмір зображення — 470×470 км.
Карта висот цієї ж ділянки (жовте — височини, синє — низовини)

Кавказ на зображенні Моря Дощів

Розташування місячного Кавказу
Знімок південної частини Кавказу, зроблений «Аполлоном-15» з висоти 106 км (1971).

Назва

Ім'я земного Кавказу (лат. Caucasus) потрапило на карту Місяця ще 1647 року завдяки Яну Гевелію, який давав місячним деталям рельєфу імена земних. Але у нього воно належало горам, нині відомим як Піренеї[5][6]. У 19 столітті Йоганн Генріх фон Медлер назвав Кавказом об'єкт даної статті. 1935 року ця назва (Caucasus) була затверджена Міжнародним астрономічним союзом[7][8], а на початку 1960-х разом із назвами інших місячних гір отримала нинішню латинізовану форму: Montes Caucasus[9][10].

Жодна окрема частина Кавказу станом на 2018 рік не має офіційної назви[11]. 1645 року Міхаель ван Лангрен назвав три височини цього хребта на честь іспанської королеви Маріанни Австрійської, іспанської інфанти Марії Терезії та французької принцеси Анни де Монпансьє[12][13][14], але ці назви не прижилися. У 19 столітті Йоганн Фрідріх Юліус Шмідт називав південний виступ Кавказу мисом Фарадея, а чимало окремих гір позначив грецькими літерами (Caucasus α, Caucasus β тощо). 1935 року ці позначення були затверджені Міжнародним астрономічним союзом[7], а 1973 року скасовані ним разом із іншими літерними позначеннями місячних височин[15].

Опис

Кавказ разом із Альпами, Апеннінами, Карпатами та низкою інших височин складає головний вал басейну Моря Дощів. Таким чином, він з'явився разом із цим басейном завдяки удару астероїда, що стався на початку ранньоімбрійської епохи, 3,7–3,9 млрд років тому. В районі Кавказу — Альп цей вал роздвоюється: Кавказ продовжує правильне півкільце Апеннін з Карпатами, а Альпи відхиляються вбік. Для пояснення цього відхилення є кілька версій[16].

Найвища гора Кавказу знаходиться на 39.14° пн. ш. 9.50° сх. д. / 39.14; 9.50 (найвища вершина Кавказу) (трохи західніше кратера Каліпп) і має висоту 5,5—6,0 км відносно сусідніх морських ділянок[3]. Таким чином, висота місячного Кавказу приблизно така ж, як і земного.

Південний кінець Кавказу та північний кінець Апеннін обмежують протоку шириною кількадесят кілометрів, яка сполучає моря Дощів та Ясності. Підніжжя Кавказу затоплене лавою з боків обох морів. Біля північно-східного кінця хребта[1][2] розташований молодий 70-кілометровий кратер Евдокс (втім, у північній частині Кавказ переривчастий, і іноді його межі розширюють до кратера Аристотель)[4]. На сході в гірську систему врізається старий зруйнований 95-кілометровий кратер Александр. Інші найменовані кратери Кавказу — 34-кілометровий кратер Каліпп (у центрі хребта, поблизу найвищої вершини) і 12-кілометровий кратер Ламек (у північній частині хребта).

Біля західного краю Кавказу в Морі Дощів лежить 25-кілометровий кратер Теетет, а дещо далі — більші кратери Кассіні, Арістілл та Автолік. На схід від південного кінця хребта в Морі Ясності розташований набагато менш помітний, але більш рідкісний об'єкт, неофіційно відомий як купол Валентина (англ. Valentine Dome) — округлий пагорб діаметром 30 км і висотою лише 100 м. Ймовірно, він має вулканічне походження[17]. Біля південно-західного краю Кавказу морською поверхнею тягнуться борозни Теетета (Rimae Theaetetus), а біля східного — борозна Каліппа (Rima Calippus).

Див. також

Примітки
  1. Rükl A. Atlas of the Moon / ed. by G. Seronik. — Cambridge, Massachusets : Sky Publishing Corp, 2004. — P. 52–53. — ISBN 1-931559-07-4.
  2. Montes Caucasus. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 12 липня 2012. Процитовано 21 грудня 2017.
  3. За альтиметричними даними супутника Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS.
  4. Grego P. The Moon and How to Observe It. — Springer Science & Business Media, 2006. — P. 110. — ISBN 978-1-846-28243-0.
  5. Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–229. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Caucasus — у списку назв на с.230 (те ж саме на Google Books)).
  6. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 203, 209. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  7. Blagg M. A., Muller K., Wesley W. H., Saunder S. A., Franz J. H. G., IAU. Named Lunar Formations. — London : P. Lund, Humphries & Co. Ltd, 1935. — P. 30. — Bibcode:1935nlf..book.....B. (Витяги, архів).
  8. Пугачева С. Г., Родионова Ж. Ф., Шевченко В. В., Скобелева Т. П., Дехтярева К. И., Попов А. П. Государственный Астрономический институт им. П.К. Штернберга, МГУ. Номенклатурный ряд названий лунного рельефа. — 2009. — С. 52. (описание)
  9. Transactions of the International Astronomical Union, volume XI B. Proceedings of the 11th General Assembly (Berkeley, 1961) / Ed. by D. H. Sadler. — Academic Press, 1962. (Витяги, архів): «Mountain-like chains are designated in Latin by denominations allied with our terrestrial geography. Names are associated with the substantive Mons according to the Latin declination rules and spelling».
  10. Transactions of the IAU Vol. XII B. Proceedings of the 12th General Assembly (Hamburg, 1964) / Ed. J.-C. Pecker. — Academic Press, 1966. — P. 202–205. Архів оригіналу.
  11. За даними номенклатурного довідника МАС (атлас).
  12. Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645).
  13. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 198–200. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  14. Peter van der Krogt, Ferjan Ormeling (2014). Michiel Florent van Langren and Lunar Naming. Els noms en la vida quotidiana. Actes del XXIV Congrés Internacional d’ICOS sobre Ciències Onomàstiques. Annex (Biblioteca Tècnica de Política Lingüística; 11): 1851–1868. doi:10.2436/15.8040.01.190.
  15. Transactions of the International Astronomical Union, volume XVB. Proceedings of the Fifteenth General Assembly Sydney 1973 and Extraordinary General Assembly Poland 1973 / Ed. by G. Contopoulos and A. Jappel. — D. Reidel Publishing Company, 1974. — P. 112. — ISBN 978-94-010-2210-1. — Bibcode:1974tiau.book.....C. — DOI:10.1007/978-94-010-2208-8. (Витяги, архів).
  16. Whitford-Stark, J. L. (1981). Modification of multi-ring basins - the Imbrium model. In: Multi-ring basins: Formation and evolution; Proceedings of the Lunar and Planetary Science Conference, Houston, TX, November 10-12, 1980. (A82-39033 19-91) New York and Oxford, Pergamon Press, 1981.: 113–124. Bibcode:1981mrbf.conf..113W.
  17. Chu A., Paech W., Weigand M. Montes Caucasus // The Cambridge Photographic Moon Atlas. — Cambridge University Press, 2012. — P. 88–89. — ISBN 9781107019737. — DOI:10.1017/CBO9781139095709.006.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.