Кагаров Євген Георгійович
Євген Георгійович Кагаров (рос. Евгений Георгиевич Кагаров, 1882–1942) — історик культури стародавнього світу.
Євген Георгійович Кагаров | |
---|---|
Народився |
29 вересня 1883 Тбілісі |
Помер |
19 березня 1942 (58 років) Єсентуки |
Країна |
Російська імперія СРСР |
Діяльність | історик |
Alma mater | Імператорський Новоросійський університет |
Галузь | історія |
Заклад | Харківський університет, Музей антропології та етнографії |
Посада | професор |
Звання | професор |
Ступінь | доктор історичних наук |
Науковий керівник | Штерн Е. |
Роботи у Вікіджерелах |
Життєпис
Народився 29 вересня 1883 у Тбілісі у родині службовця (старшого лісничого), вірменина.
Середню освіту отримав у 1-й Тбіліській гімназії, завершивши навчання з золотою медаллю. Вищу освіту отримав у 1901–1906 на історичному відділенні історико-філологічного факультету Імператорського Новоросійського університету, де поглиблено вивчав археологію та історію стародавнього світу під керівництвом професора Е. Штерна. 1907 залишений на кафедрі класичної філології для підготовки до професорського звання під керівництвом Е. Штерна.
У 1909 р. був відправлений у наукове відрядження за кордон. Відвідав Німеччину, Італію, о. Крит, де вів археологічні розкопки. Після повернення в Одесу Є. Кагаров був зарахований на посаду приват-доцента кафедри класичної філології. Доповідав на засіданнях ІФТ та ОБТ при Імператорського Новоросійського університету, ОТІС.
У 1912 р. у Московському університеті захистив магістерську дисертацію на тему «рос. Культ фетишей, растений и животных в древней Греции» та перейшов на посаду екстраординарного професора до Харківського університету.
У 1919 р. у Харківському університеті захистив докторську дисертацію та у 1920 р. отримав звання ординарного професора цього університету.
Від 1925 р. до кінця життя жив та працював у Ленінграді на кафедрі етнографії у місцевому університеті та Музеї антропології та етнографії.
Помер 19 березня 1942 в Єсентуках.
Науковий доробок
Творчий доробок нараховує близько 500 праць, дуже різноманітних за тематикою, що сам історик визнавав головною характерною ознакою своєї праці.
Приділяв головну увагу історії культури стародавніх народів, намагався встановити закономірності розвитку культури. До 1920-х дотримувався постулатів позитивістського соціологізму. У 1920-1930-ті рр. його методологічні погляди еволюціонували у бік філософії марксизму, в інтерпретації Ф. Енгельса. Для розкриття своїх поглядів Є. Кагаров застосовував різні жанри: рецензії, бібліографічні нариси, монографії, статті. Центральне місце у його спадщині посідають праці з історії релігії давніх греків, єгиптян та слов'ян. Головний вплив на його погляди мали видатні релігієзнавці Е. Тайлор та Д. Фрезер.
Був одним з перших релігієзнавців-соціологів, який прагнув показати розвиток релігії у контексті розвитку культури певного народу. Він широко застосовував історико-порівняльний підхід. За допомогою цього методу він продемонстрував, що давньогрецька релігія ґрунтується на первісних уявленнях. Дослідив явище фетишизму, запропонував нову класифікацію амулетів, інакше пояснив обряди афінського свята Буфоній, заперечив існування у Давній Греції тотемізму. В пошуках доказів спирався не лише на писемні джерела, але й на епіграфічний матеріал та дані археології, зокрема, мікенської доби.
Давньослов'янську релігію вперше проаналізував у світлі концепції Д. Фрейзера про вбитого та воскресаючого духа. Менш помітне місце у творчості науковця посідають історико-методологічні та теоретичні праці. Був одним з перших історіографів науки вивчення Стародавнього світу. Ще одним зрізом творчості історика є біографічні нариси, присвячені героям античної історії.
Праці
- (рос.)Этюды по истории греческой религии. — Воронеж, 1906; Религия Древнего Египта. — СПб., 1906;
- (рос.)Краткий очерк древнегреческой музыки. — Одесса, 1907;
- (рос.)Современные теории происхождения религии и мифов. — Одесса, 1908;
- (рос.)Основные моменты в истории крито-микенского искусства. — Одесса, 1911;
- (рос.)Прошлое и настоящее египтологии. — Сергиев Посад, 1914; Религия древних славян. — М., 1918;
- (рос.)Как люди научились говорить, писать и читать. — Харьков, 1925;
- (рос.)Основные идеи античной науки в их историческом развитии. — Харьков, 1925.
- Кагаров Є. Г. Форми та елементи народної обрядовості / Євген Кагаров ; Всеукр. акад. наук. — Київ : б. в., 1928. — 38, 1 с.
- Кагаров Є. Нарис історії етнографії / проф. Євген Кагаров. — У Київі : З друк. Укр. акад. наук, 1926. — 42 с. : табл. — (Українська АН. Праці етнографічної комісії).
Джерела
- Кисляков Н. А., Евгений Георгиевич Кагаров // Советская этнография. — 1963. — № 1. — С.146–148.(рос.)
- Евгений Георгиевич Кагаров — профессор Харьковского университета / Биобиблиографический указатель / Сост. В. И. Кадеев. — Харьков, 1997. — 32 с.(рос.)
Посилання
- Євген Кагаров і українська фольклористика 1920-х років
- Кагаров Евгений Георгиевич, Большая Российская энциклопедия (рос.)
- Биография Евгения Георгиевича Кагарова(рос.)
- Е. Г. Кагаров: опыт научной биографистики (рос.)
- Кагаров Є. Нарис історії етнографії / проф. Євген Кагаров. — У Київі : З друк. Укр. акад. наук, 1926. — 42 с. : табл. — (Українська АН. Праці етнографічної комісії).