Кадміна Євлалія Павлівна

Микола Рубінштейн узяв найактивнішу участь у долі молодої співачки. Незважаючи на те, що після смерті Павла Кадміна в тому ж 1870 році його сім'я залишилася без грошей, Рубінштейн допоміг дівчині не тільки стати студенткою Московської консерваторії по класу співу, але ще й отримувати стипендію.

Серед вчителів Кадміної були такі заслужені діячі мистецтва, як Олександра Кочетова, Іван Самарін і Петро Чайковський. Згодом, зачарований «оксамитовим багатим мецо-сопрано» Кадміної, Чайковський написав спеціально для неї музику до весняної казки Олександра Островського «Снігуронька».

У вісімнадцять років відбувся її сценічний дебют. Микола Рубінштейн запросив акторку-початківицю на роль Орфея в опері Глюка «Орфей і Еврідіка». Присутні в глядацькому залі Петро Чайковський і Микола Кашкін в один голос відзначали:

Сценічна гра і спів Кадміної видають в ній цілком зрілу акторку. Вона володіє надзвичайним, видатним талантом драматичної акторки й внутрішнім почуттям прекрасного на сцені. І на додаток до всього вона надзвичайно приваблива.

Після закінчення консерваторії зі срібною медаллю в 1873 році Кадміна отримує запрошення спробувати себе на сцені Большого театру. Її перший професійний виступ відбувся 30 квітня (12 травня) 1873 в опері Михайла Глінки «Життя за царя». Виконання ролі Вані було високо оцінено. «Оксамитове багате меццо-сопрано», — такими були відгуки прискіпливих критиків.

А далі були бояриня Морозова в «Опричнику» Петра Чайковського, княгиня в «Русалці» Олександра Даргомижського, Рогніда в однойменній опері Олександра Сєрова і ще багато інших ролей. Тільки ось задоволення чомусь не було, Євлалія Павлівна хотіла чогось більшого, вона відчувала, що сцена Большого театру не дає їй можливості проявити свій талант у всій повноті.

Вже в ті роки вона скандалила, впадала в істерики, уважно стежила за тим, що про неї пишуть в пресі, й обурювалася в разі найменшого критичного зауваження, могла відлупцювати парасолькою журналіста або ж накричати під час репетиції на статистів. Вона сама розуміла нестерпність свого характеру й в одному з офіційних паперів навіть підписалася «божевільна Євлалія». Де б Кадміна не працювала, вона ні з ким не могла ужитися.

У 1875 році Кадміна вирішує не продовжувати контракт із Большим театром і приймає запрошення працювати в Маріїнському театрі в Санкт-Петербурзі. Її виконанням ролі боярині Морозової в «Опричнику» й Ратмира в опері «Руслан і Людмила» спочатку захоплювалися. Однак незабаром стали з'являтися й критичні відгуки про її спів, все частіше їй дорікали, що її голос недостатньо сильний для сцени Маріїнського театру.

У лютому 1876 року Кадміна йде з Маріїнського театру й повертається в Москву, де з'являється в декількох постановках Большого театру, а потім інкогніто їде в Італію. Вона проводить в Італії два роки (з весни 1876 по осінь 1878), удосконалюючи техніку співу. Саме там вона пробує співати ролі сопрано. Спочатку це лестить її самолюбству, але в майбутньому буде мати найважчі наслідки. Кадміна співає в Неаполі, Турині, Флоренції й навіть у Мілані, й всюди її незмінно супроводжує оглушливий успіх. Яскрава магічна зовнішність актриси звертає на себе увагу.

Однак після виступів Кадміна все частіше відчуває себе самотньою. Перебуваючи в Мілані, вона сильно хворіє. Запрошений до неї молодий лікар Ернесто Фальконі (за іншими даними — Форконі), пристрасно закохується в Кадміну. Вона відповідає йому взаємністю, й незабаром молоді люди вступають у шлюб.

У 1878 році Кадміна приймає запрошення працювати в Києві. Вона переїжджає туди з чоловіком, і незабаром з великим успіхом співає на сцені Київського театру. На прем'єрі опери «Аїда» завісу піднімали п'ятнадцять разів. Потім була успішна партія Маргарити в «Фаусті» Шарля Гуно, потім — «Гугеноти» Джакомо Меєрбера й «Русалка» Олександра Даргомижського. Вона пробує себе й у драматичному театрі, з успіхом зігравши в «Грозі» Олександра Островського.

Однак у Кадміної була конкурентка — Емілія Павловська. Її прихильники не приймали Кадміну, демонстративно її освистували, підкуповували пресу. В такій напруженій обстановці Євлалії було важко працювати. У сімейному житті теж почався розлад: Ернесто Фальконе сильно ревнував дружину, все частіше виникали сварки, як наслідок подружжя зі скандалом розлучилося: Фальконе поїхав в Італію, а Кадміна — до Харкова.