Крістоф Віллібальд Глюк

Крі́стоф Ві́ллібальд Глюк (нім. Christoph Willibald Ritter von Gluck; 2 липня 1714 — 15 листопада 1787) — німецький композитор, представник музичного класицизму. Автор 49 опер[9], вважається реформатором оперного мистецтва, що відкрив нові шляхи розвитку жанру, наголосивши на важливості підпорядкування всіх засобів виразності єдиному драматургічному задуму. Глюк був різнобічно обдарованим музикантом — він грав на багатьох інструментах, співав, добре знав особливості балетного мистецтва. Разом з віденським балетмейстером і лібретистом Г. Анджоліні він створив і поставив на сцені кілька хореографічних драм. Глюк був також видатним оперним диригентом. Діяльність Глюка сприяла підвищенню рівня оперного виконання, тому що композитор ставив перед артистами складні й відповідальні завдання.

Крістоф Віллібальд Глюк
нім. Christoph Willibald Ritter von Gluck
Основна інформація
Дата народження 2 липня 1714(1714-07-02)
Місце народження Erasbachd, Берхінг, Ноймаркт, Верхній Пфальц, Баварія[1]
Дата смерті 15 листопада 1787(1787-11-15) (73 роки)
Місце смерті Відень, Габсбурзька монархія[2][3][…]
Поховання Віденський центральний цвинтар
Роки активності з 1741
Громадянство Королівство Богемія[4] і Ерцгерцогство Австрія[5]
Професія Композитор
Освіта Карлів університет
Вчителі Giovanni Battista Sammartinid
Відомі учні Franz Ignaz von Beecked і Jan Antonín Koželuhd
Мова французька і італійська
Жанри опера[6], класична музика[7] і балет[8]
Нагороди
Твори у Вікіджерелах

Цитати у Вікіцитатах

 Файли у Вікісховищі

Біографія

Народився в Ерасбасі (Баварія). У 1726 році вступив у єзуїтську колегію в чеському місті Комотау, де провчився 6 років і співав у хорі шкільної церкви. У ці роки Глюк оволодів грецькою й латинською мовами, ознайомився з античною літературою й поезією, що в класичну епоху було необхідне оперному композиторові, адже оперне мистецтво ґрунтувалося переважно на античній тематиці.

У 1726—1732 роках навчався на факультеті філософії у Празькому університеті, одночасно продовжував заняття музикою під керівництвом Богуслава Чорногорського.

1736 року у Відні написав перші опери на тексти Метастазі.

У 1737—1746 роках вдосконалював майстерність у Мілані під керівництвом Джованні Саммартіні, написав опери-серіа, які були поставлені в оперних театрах Італії.

1746 року Глюк переїхав до Лондона. В Англії він написав опери-серіа «Артамена» й «Падіння гігантів».

Наступний важливий період у творчій діяльності Глюка пов'язаний з роботою в сфері французької комічної опери для французького театру у Відні (1750—1773), куди він переїхав після перебування в ряді інших країн. У Відні 1756 року Глюк був нагороджений Орденом Золотої шпори, який отримав від папи Бенедикта XIV.

5 жовтня 1762 року у Відні була поставлена опера «Орфей» на текст Кальцабіджі. Ця опера вважається початком оперно-реформаторської діяльності композитора. Через п'ять років після «Орфея», 26 грудня 1767 року там же, у Відні, відбулася прем'єра опери Глюка «Алкеста». В «Алкесті» композитор ще більш послідовно, ніж в «Орфеї» втілив свої музично-драматичні принципи. Живучи й працюючи в 1760-і роки у Відні, Глюк відбив у своїй творчості особливості складного в цей період віденського класичного стилю.

У квітні 1774 року в Парижі відбулася перша постановка нової опери Глюка «Іфігенія в Авліді», французьке лібрето якої написав Дю Рулле за мотивами трагедії Жана Расіна тієї ж назви. Ця постановка викликала бурхливу реакцію в музичному світі.

Творчість

Глюк є автором 49 опер, серед яких найвідоміші — «Орфей і Еврідіка», «Альцеста», «Іфігенія в Тавриді». Ці твори характеризуються глибоким ідейним змістом, прагненням до вираження сильних почуттів, людяністю, поєднанням піднесеної простоти й монументальності, трагічного пафосу і ліризму. Головним досягненням композитора стало підпорядкування всіх засобів виразності оперного спектаклю єдиному драматургічному задумові. Прагнучи перебороти номерну структуру опери, Глюк поєднував окремі епізоди у більш ланцюги, сполучені єдиним драматичним розвитком, підсилював у речитативних епізодах декламаційну виразність, в аріях відмовився від зовнішньої віртуозності, значно драматизував і підвищив роль хору й оркестру. По-новому трактував композитор і увертюру, розглядаючи її як «вступний огляд змісту» (особливо показова в цьому змісті увертюра до «Іфігенії в Авліді»).

Внаслідок корінних перетворень опери-серіа Глюк створив класичний тип музичної драми. Глюк передбачив ряд важливих рис наступного часу — інтонації епохи Великої французької революції і деякі елементи музичного романтизму. Він вплинув на творчість Л. Керубіні, Г. Спонтіні, Л. Бетховена, а потім Г. Берліоза, Ф. Ліста й особливо Р. Вагнера.

Примітки
  1. Archivio Storico Ricordi — 1808.
  2. Глюк Кристоф Виллибальд // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. http://www.gutenberg.org/files/16248/16248-h/16248-h.htm
  4. The New Grove Dictionary of Music and Musicians / S. Sadie, N. Fortune — OUP, 1980.
  5. The New Grove Dictionary of Opera / S. Sadie, C. Bashford — 1992.
  6. http://www.nytimes.com/1990/09/17/arts/review-opera-chicago-season-opens-with-gluck-s-alceste.html
  7. http://www.nytimes.com/1991/02/10/arts/classical-music-gluck-momentarily-neglected-awaits-a-new-tide-of-fashion.html
  8. http://www.bluebeat.com/albums/11113/Gluck-Don-Juan~-Semiramis
  9. Hayes, Jeremy, et al. (1992). «Gluck, Christoph Willibald» in The New Grove Dictionary of Opera, edited by Stanley Sadie. London: Macmillan. ISBN 0-333-73432-7., див.List of operas by Christoph Willibald Gluck

Джерела

Література
  • Gaspare Scuderi Orfeo; guida attraverso il dramma e la musica, 1924.
  • Рыцарев С. Кристоф Виллибальд Глюк. — М.: Музыка, 1987.
  • Кириллина Л. Реформаторские оперы Глюка. — М.: Классика-XXI, 2006. 384 с. — ISBN 5-89817-152-5

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.