Камінський Феодосій Тимофійович
Феодо́сій Тимофі́йович Камі́нський (Каме́нський) (27 (14) серпня 1888 р., с. Богоявленське поблизу Миколаєва Херсонської губернії — 11 жовтня 1978 р., Миколаїв) — краєзнавець, археолог, громадський діяч, «повторник». Брат фахівця в ґалузі суднобудування та живописця Степана Каменського.
Камінський Феодосій Тимофійович | |
---|---|
| |
Народився |
27 серпня 1888 Богоявленське |
Помер |
11 жовтня 1978 (90 років) Миколаїв |
Громадянство |
Російська імперія УРСР |
Діяльність | археолог |
Відомий завдяки | директор Миколаївського історико-археологічного музею в 1923—1929 |
Alma mater | Петербурзький археологічний інститут |
Посада | директор музеюd |
Нагороди | Ордени Святого Станіслава II-го та III-го ступеней, Св. Анни II-го, III-го та IV-го ступеней (Аннинська зброя), орден Святого Володимира IV-го ступеня |
Життєпис
Походив з родини міщан; вчився в Миколаївському технічному училищі (1900—1906), у реальному училищі (1906—1909).
1907 здійснив подорож до Єгипту, брав участь в роботі експедиції Картера. Вчився у військовій школі в Петербурзі та одночасно (1910—1912) — вільний слухач Петербурзького археологічного інституту.
1912 року на запрошення директора Катеринославського музею ім. О. Поля Д. І. Яворницького, стає співробітником музею та бере участь в дослідженні Запорозьких Січей.
В 1912—1913 роках працював у Криму на розкопках міста-держави Херсонес.
Учасник І Світової війни, капітан, демобілізований після чотирьох поранень.
Починаючи з 1917 року працював в Миколаївському краєзнавчому музеї. До 1919 року був вченим-хранителем Державного заповідника «Ольвія».
З січня 1920 служив в Миколаївському відділені кооперативного банку. Брав участь в організації спілки учнів-українців «Зірка», співпрацював з «Українською кооперативною книгарнею», був членом товариства «Просвіта». В квітні 1920 його арештовано — звинувачено в службі у лавах білогвардійців. На прохання членів Музейної секції губвідділу «Просвіти» звинувачення знято.
З березня 1921 працював завідувачем секції музейно-екскурсійної роботи Політпросвіту, а з травня 1923 по вересень 1929 — директор Миколаївського історико-археологічного музею (після смерті Сергія Івановича Гайдученка). В музеї було створено товариство «Друзів музею», члени якого допомагали в археологічних розвідках узбережжя Бузького лиману (1926—1927), розкопках в Ольвії. Камінський сприяв створенню археологічного заповідника «Ольвія», був в Ольвійській експедиції Б. В. Фармаковського, входив до складу наукової ради Ольвійської експедиції.
1923 року з його ініціативи та Миколи Лагути в Миколаєві засновується Наукове товариство імені Миколи Аркаса при ВУАН.
Після оголошення Ольвії в травні 1924 року національним надбанням УРСР, уповноваженим комітету з розкопок Ольвії стає директор Одеського археологічного музею С. С. Дложевський, Камінський — вчений-хранитель.
Проводив археологічні дослідження в районі Миколаївського торговельного порту, Спаського урочища. Відкрив городище Дикий Сад — кіммерійське місто, розташоване в місці злиття Південного Бугу з Інгулом (нині територія Миколаєва) 15 серпня 1927 року. Займався збереженням історичних пам'яток: залишків редуту війська Карла XII та Мазепи (1709), будинку, в якому жив письменник В. Гаршин, Адміралтейського собору в Миколаєві. 1928 року домігся переселення історико-археологічного музею в більше приміщення — в будинок колишньої гауптвахти.
Протягом 1927—1929 років брав участь у Першій Дніпрогесівській експедиції.
У вересні 1929 р. заарештований, звинувачений в причетності до «Спілки визволення України», засуджений до п'ятирічного утримання в концтаборі на Далекому Сході. 1933 він повернувся, поселився в Запоріжжі. Працював в проектному відділі Запоріжсталі, у цей час брав участь в розкопках на Хортиці.
В 1937 знову опинився за ґратами НКВС, покарання відбував у Нікополі — продовжувалося до 1949, потім втретє засуджений і відправлений на відбування покарання в Петропавловську (Північний Казахстан).
До Миколаєва повернувся після реабілітації в 1954. Працював старшим науковим співробітником Миколаївського краєзнавчого музею в 1954—1958 роках.
1956 року реабілітований.
Після виходу на пенсію продовжував займатися краєзнавчою роботою: проводив екскурсії по Миколаєву, читав лекції, написав понад 100 статей та нарисів — надруковані на сторінках газет «Бузька зоря» та «Південна правда».
Трагічно загинув від рук грабіжників у 1978 році.
Нагороди
Ордени Святого Станіслава II-го[1] та III-го[2] ступеней, Св. Анни II-го[3], III-го[4] та IV-го ступеней (Аннинська зброя)[5], орден Святого Володимира IV-го ступеня[6].
Примітки
- Каминский Феодосий. Орден Святого Станислава II-й степени. Документы о награждениях.
- Каминский Феодосий (Федосий). Орден Святого Станислава III-й степени. Документы о награждениях.
- Каминский Феодосий. Орден Св. Анны II-й степени. Документы о награждениях.
- Каминский Феодосий. Орден Св. Анны III-й степени. Документы о награждениях.
- Каминский Феодосий. Орден Св. Анны IV-й степени (Аннинское оружие). Документы о награждениях.
- Каминский Феодосий. Орден Святого Владимира IV-й степени. Документы о награждениях.
- Розпорядження голови — Миколаївська обласна державна адміністрація. www.mk.gov.ua. Процитовано 23 липня 2016.
Джерела
- «Непідвладний мороку забуття. Реабілітовані історією (Запорізька область)», Шевченко В. І.,2004
- «Камінський Феодосій Тимофійович. Миколаївці (1789—1999)», Кухар-Онишко Н. О., 1999
- Г. Ф. Крикун. Камінський Феодосій Тимофійович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2012. — Т. 12 : Кал — Киї. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6472-4.