Карачківський Михайло Федорович

Миха́йло Фе́дорович Карачкі́вський (Карачковський) (нар. 22 вересня (5 жовтня) 1899(18991005), село Кормильча, нині Чемеровецького району Хмельницької області — 1 січня 1950, місто Брауншвейг, Німеччина) — український історик, священик. Один з учнів Михайла Грушевського його київського періоду[1].

Карачківський Михайло Федорович
Народився 5 жовтня 1899(1899-10-05)
Чемеровецький район, Кам'янець-Подільська область
Помер 1 січня 1950(1950-01-01) (50 років)
Брауншвейг, Нижня Саксонія, ФРН
Діяльність історик
Alma mater Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка
Михайло Федорович Карачківський

Біографія

Народився в сім'ї народного вчителя Федора Никифоровича Карачківського (Карачковського). 1917 року закінчив Кам'янець-Подільську чоловічу гімназію [2]. У Кам'янці-Подільському давав приватні уроки для учнів.

2 листопада 1918 року подав заяву з проханням зарахувати його студентом фізико-математичного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету. Через кілька днів перевівся на історико-філологічний факультет. У списку студентів цього факультету зазначений як дійсний студент з 19 жовтня 1918 року, соціальний стан — військовслужбовець. Вказано, що, крім Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії, закінчив також юнкерську школу[3].

1920 року Карачківський став одним із засновників і керівників міської організації Української комуністичної партії.

1921 року продовжив навчання на соціально-економічному відділі Кам'янець-Подільського інституту народної освіти (ІНО). 1923 року закінчив інститут (нині Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).

У 1923—1924 роках був асистентом Кам'янець-Подільської науково-дослідної кафедри природи, сільського господарства й культури Поділля.

У 1924—1933 роках працював у ВУАН (нині Національна академія наук України). У 1930—1933 роках був асистентом, науковим співробітником, старшим науковим співробітником Комісії історії Києва і Правобережжя. Разом із Миколою Ткаченком, Віктором Юркевичем, Сильвестром Глушком, Катериною Грушевською та Сергієм Шамраєм належав до учнів Михайла Грушевського його київського періоду діяльності.

Після звільнення з ВУАН перебував на викладацькій роботі. За даними Василя Денисенка та Павла Глядківського, викладав географію у Київському військовому училищі.

Михайлу Федоровичу пощастило уникнути репресій 1930-х років, попри те, що його прізвище досить-таки часто фігурувало серед імен членів різних «контрреволюційних організацій» у слідчих справах його колишніх колег.

Останні роки життя

1941 року історик залишився в окупованому Києві, був співробітником Шевченківської райуправи міста. 1944 року виїхав на еміграцію. Проживав у місті Новий Ульм (Німеччина).

Подальша доля Карачківського не зовсім ясна. Так, Наталія Полонська-Василенко зазначає як дату його смерті 1950 рік. Тим часом 1964 року з'явився підручник для середньої школи та молодших класів гімназій «Священна історія Нового Заповіту», написана «священиком, доцентом М. Карачківським», на титульній сторінці якого зазначено: «З благословення Його Високопреосвященства, Високопреосвященнійшого Сильвестра, Правлячого Архієпископа Об'єднаної Єпархії УАПЦ в Австралії та Новій Зеландії» [4]. С. Ю. Гаєвський — Сильвестр займав цю посаду у 1953—1963 роках. Зважаючи, що прізвище «Карачківський» рідкісне в Україні, Оксана Юркова припускає, що 1964 року згаданий підручник видав саме Михайло Федорович Карачківський, який був ще живий. Є побіжні дані, що у вересні 1946 року саме Михайла Карачківського — вже як священика — кооптували до Українського православного богословсько-наукового інституту, заснованого того року. Ймовірно, Карачківського було висвячено ще під час війни.

Сергій Гальченко та Григорій Костюк, які уклали примітки до видання «Михайло Драй-Хмара. Літературно-наукова спадщина» (Київ, «Наукова думка», 2002), вказують, що «Карачківський 1943 р. емігрував за кордон і жив у Німеччині. Помер 1 січня 1950 року у місті Брауншвайг (Німеччина)»[5].

Напприкінці 1993 року українське православне видавництво «Воскресіння» перевидало «Священну історію Нового Заповіту». Газета «Свобода» 14 січня 1994 року писала:

Отець М. Карачківський, автор «Священної історії Нового Заповіту», був священиком Української Автокефальної Православної Церкви у повоєнній Німеччині. Він викладав релігію учням української гімназії в Ганновері і 1946 року написав два підручники — «Священну історію Старого Заповіту» і «Священну історію Нового Заповіту». Книжки розіслано по таборових школах та українських православних парафіях у Німеччині. Вони були дуже популярні і швидко розійшлись. Шукаючи відповідного матеріалу про життя Ісуса Христа для дітей, видавництво «Воскресіння» зупинилось саме на книжці о. Михайла Карачківського з огляду на плинний виклад, просту, легку до зрозуміння мову та дух побожності, з яким автор писав свою розповідь. З дозволу родини автора (о. Михайло помер 1950 року) розпочалась праця над новим виданням. Важливим новим елементом нового видання є ілюстрації, виконані київським художником Олександром Мельником.

Як доповнення до книжки Карачківського видавництво «Воскресіння» випустило супровідну книжечку для розмальовування під назвою «Христос на землі» (художник Олександр Мельник)[6]

Дружина Олена Петрівна Карачківська (дівоче прізвище — Длугопольська, в іншому варіанті написання — Длугопільська) — молодша сестра Ніни Петрівни Драй-Хмари, дружини поета Михайла Драй-Хмари. Була дійсною студенткою (від 17 жовтня 1919 року) історико-філологічного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету[7]. За словами Михайла Федоровича, одночасно працювала в університетській бібліотеці[8]. Померла 1987 року[9].

Наукова діяльність

Карачківський досліджував історію кам'янець-подільських і київських цехів, історію міст Поділля. Основні праці:

Карачківський Михайло Федорович - автор книг „Священна історія Старого Заповіту” (1946), „Священна історія Нового Заповіту” (1946, 1993) .

Примітки
  1. Пріцак Омелян. Гарвардський центр українських студій і школа Грушевського // Свобода. — 1972. Число 193. — 18 жовтня. — С.2.
  2. Випускники Кам'янець-Подільської гімназії 1883—1920(рос.)
  3. Завальнюк О. М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918—1921 рр.). — Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. — С.549.
  4. Карачківський М., свящ., доц. Священна історія Нового Заповіту: підручник для народньої школи та молодщих кляс гімназії. — Новий Ульм, 1964. — 87 с.
  5. Драй-Хмара Михайло. Літературно-наукова спадщина. — К.: Наукова думка, 2002. — С.573.
  6. «Христос на землі» — новинка у видавництві «Воскресіння» // Свобода. — 1994. — Число 52. — 18 березня. — С.3.
  7. Завальнюк О. М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918—1921 рр.). — Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. — С.546.
  8. Листування митрополита Іларіона (Огієнка). — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. — С.231.
  9. Свобода. — 1987. — Число 233. — 5 грудня. — С.3.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.