Карел Стейнер

Народився 26 січня 1895 року у містечку Бубенеч, що на той момент було передмістям Праги (з 1922 року Бубенеч став частиною Праги). У 18 років молодий студент і здібний футболіст пропонував свої послуги «Спарті», але не був прийнятий у команду[1].

Натомість, футболіста прийняла «Вікторія» із Жижкова, де Стейнер швидко став провідним гравцем, виступаючи на позиції захисника. В 1914 році став з командою переможцем кубка милосердя[2]. У фіналі клуб із Жижкова здолав з рахунком 1:0 «Славію». Ще одну перемогу у кубку милосердя «Вікторія» виборола у 1916 році, перегравши у фіналі «Спарту» з рахунком 3:0[3].

У 1920 році отримав запрошення до національної збірної Чехословаччини, що відправлялась на Олімпійські ігри. У 1921 році з «Вікторією» став переможцем кубка Середньої Чехії. У фіналі команда здолала з рахунком 3:0 непереможну «Залізну Спарту» (у двох попередніх розіграшах «Вікторія» програвала «Спарті» 0:2 і 1:5)[3].

У 1923 році Стейнер таки отримав запрошення від «Спарти», що того року вп'яте поспіль стала переможцем Середньочеської ліги, неофіційного чемпіонату країни. У жовтні 1923 Карел вдруге став переможцем кубка Середньої Чехії. «Спарта» зі Стайнером у складі з рахунком 3:1 перемогла «Славію»[4]. У грудні відправився з командою у іспанське турне. У одному з матчів турне проти «Атлетіка» з Більбао отримав травму коліна, заліковувати яку повернувся до «Вікторії»[1].

Перший у Чехословаччині професіональний футбольний чемпіонат 1925 року Стейнер провів у складі «Спарти», що зайняла друге місце. Карел зіграв лише у одному матчі, програючи конкуренцію Антоніну Гоєру і Антоніну Пернеру. Наступного року Стейнер потрапляв у склад частіше — 12 проведених матчів з 22, а його команда здобула чемпіонське звання. Осінню 1926 року поїхав з командою у турне в США, де команда зіграла 12 матчів, 7 з яких виграла[5].

Гравцем основи Карел був у 1927 році, коли важку травму отримав Гоєр. У тандемі з Пернером він відіграв короткий чемпіонат 1927 року, що приніс клубу друге поспіль «золото», а також перші два раунди новоствореного Кубка Мітропи. «Спарта» пройшла «Адміру» (Відень) і «Хунгарію» (Будапешт) і дісталась фіналу. У вирішальних переможних матчах проти віденського «Рапіду» грав молодий Ярослав Бургр, а Стейнер залишив команду, повернувшись до «Вікторії».

У сезоні 1927-28 років «Вікторії» вдалося перервати гегемонію клубів «Спарта» і «Славія» і здобути свою історичну єдину перемогу у чемпіонатах Чехословаччини. Клуб із Жижкова жодного разу не програв прямим конкурентам (зі «Славією» зіграли 2:2 і 4:3, зі «Спартою»   — 5:3 і 1:1) і заслужено став чемпіоном. Для Стейнера це було третя поспіль перемога у чемпіонаті, завойована у складі двох різних клубів. Він був провідним гравцем своєї команди, виступаючи у захисті у парі з Франтішеком Стегліком.

Влітку 1928 року «Вікторія», як чемпіон Чехословаччини, взяла участь у кубку Мітропи. В 1/4 фіналу чехословацький клуб зустрічався з представником Югославії клубом «Граджянскі» (Загреб). Несподівано поступившись у Загребі 2:3, «Вікторія» взяла упевнений реванш вдома — 6:1, а один з м'ячів на 55-й хвилині забив Стейнер[6]. У півфіналі суперником команди з Жижкова став віденський «Рапід». У першій грі Карел на 9-й хвилині з пенальті відкрив рахунок у матчі, а його команда перемогла з рахунком 4:3[7]. Матч-відповіді завершився мінімальною поразкою 2:3, тому для виявлення переможця був призначений додатковий матч, перемогу у якому здобули більш досвідчені австрійці  — 1:3. Стейнер зіграв у всіх п'яти матчах турніру, а загалом у 1927—1928 роках у кубку Мітропи на його рахунку 9 матчів і 2 голи.

Наступного сезону «Вікторія» стала другою у чемпіонаті, але здобула перемогу у кубку Середньої Чехії, перегравши у фіналі з рахунком 3:1 «Лібень»[3]. Ще одну перемогу у Середньочеському кубку Стенер святкував у 1933 році, коли клуб із Жижкова переміг у фіналі «Спарту» з рахунком 2:1[3].

У 1934 році у віці 39 років, 2 місяці і 13 днів Стейнер забив свій останній гол у лізі. Лише на початку 50-х Йозефу Біцану вдасться перевершити цей показник і забити ще у більш поважному віці[1]. У своєму останньому матчі він допоміг «Вікторії» здобути нічию з клубом «Жиденіце», прямим конкурентом в боротьбі за виживання. Наступна гра проти «Спарти» ставала вирішальною для клубу, але Карел не зумів допомогти своїй команді. З менінгітом він був доставлений у лікарню, де й помер 29 квітня 1934 року[1]. На той момент йому було трохи більше 39 років, він продовжував стабільно грати і встиг у тому чемпіонаті забити 4 голи. Без свого лідера «Вікторія» у підсумку завершила чемпіонат на передостанньому місці і вперше вилетіла з елітного дивізіону. Загалом у складі «Вікторії» у першій лізі Стейнер провів 84 матчі і забив 15 голів[8]. Сучасники називали Стайнера одним з найкращих захисників свого часу, відзначали його тактично грамотну, неквапливу гру, відмінну техніку і футбольний інтелект, а також потужний удар з правої ноги, завдяки якому він немало забивав, як для захисника[1].

У 1920 році потрапив у заявку національної збірної, що брала участь у Олімпійських іграх 1920 у Антверпені. Вперше вийшов на поле у чвертьфінальній грі проти Норвегії (4:0), змінивши в основному складі захисника «Спарти» Мирослава Поспішила. Починаючи з цього матчу незмінно грав у парі з Антоніном Гоєром, своїм майбутнім партнером по «Спарті». У півфіналі Карел відзначився забитим голом на 70-й хвилині матчу проти збірної Франції (4:1)[9]. Фінальну гру проти господарів бельгійців чехословацька команда не дограла, залишивши поле за рахунку 0:2 через упереджене суддівство. Останньою краплею стало якраз вилучення Карела Стейнера на 38-й хвилині матчу за фол проти нападника бельгійців, після чого капітан збірної Чехословаччини Карел Пешек вивів свою команду з поля[1]. У підсумку Чехословаччина була дискваліфікована і не отримала навіть срібних медалей.

Наступного разу Стейнер зіграв у збірній у 1924 році. За рік вдруге відзначився забитим голом у грі проти збірної Югославії (7:0). Регулярно грав за команду у 1927 році. Тоді ж забив з пенальті свій третій гол у ворота Угорщини. Одну зі своїх найкращих ігор за збірну Карел провів проти Австрії у Відні[1]. Пара захисників Стейнер-Пернер не дала розвернутись молодим зіркам австрійців Маттіасу Сінделару і Антону Шаллю, завдяки чому чехословацька команда здобула виїзну перемогу з рахунком 2:1.

Загалом у 1920-1930 роках провів у складі головної команди країни 14 матчів і забив три голи.

• Володар кубка Мітропи:

«Спарта»: 1927

• Чемпіон Чехословаччини:

«Спарта»: 1925-26, 1927

«Вікторія»: 1927-28

• Срібний призер чемпіонату Чехословаччини:

«Спарта»: 1925

«Вікторія»: 1928-29

• Володар кубка милосердя:

«Вікторія»: 1914, 1916

• Володар кубка Середньої Чехії:

«Вікторія»: 1921, 1929, 1933

«Спарта»: 1923

• Фіналіст Олімпійського футбольного турніру: 1920[10]