Каркемиш

Каркемиш, Кархемиш — стародавнє місто і однойменна держава, що існувала в XIX — IX ст. до н. е. у північній Сирії (нині — на кордоні Туреччини з Сирією).

«Неохеттські» держави північної Сирії (приблизно 800 р. до н. е.)

Історія

Поселення на місті Каркемиша існувало щонайменше з кінця IV тис. до н. е. Перша згадка про місто міститься у документах, знайдених в Еблі і датованих III тис. до н. е.. До 2200 року до н.е., часу початку занепаду Першого царства Ебли, місто було важливим торгівельним та військовим центром еблаїтів.

На початку XVIII ст. до н. е. Каркемиш був вже центром впливової держави. Місцевий цар Аплаганда підтримував віносини з Угаритом, Алалахом, Мітанні і Марі, до якого його піддані постачали деревину.

Богиня Кубаба. Базальтовий барельєф VIII ст. до н. е. з Каркемиша. Музей анатолійських цивілізацій, Анкара

Поруч з Каркемишем знаходився стратегічно важливий брід через Євфрат, що дозволяло місцевим володарям контролювати торговельні шляхи з Месопотамії до Сирії, Анатолії і далі на захід. Проте саме це приваблювало і завойовників. Першим з сусідів контроль над містом встановили царі Мітанні. У 1500 р. до н. е. мітаннійців на берегах Євфрата розгромив фараон Тутмос I, який встановив біля Каркемиша стелу на честь своєї перемоги, проте саме місто залишилися за переможеними. До Єгипта Каркемиш приєднав лише Тутмос III у 1446 р. до н. е. Але вже за доби Ехнатона місто відвоювали нові загарбники — хетти. Їхній володар Суппілуліума I створив з Каркемиша залежне царство, на престол якого всадив свого сина Піясілі, що поклав початок місцевій хеттській династії. Показово, однак, що й нові володарі зберегли недоторканими місцеві культи, що мали виразні хурритські корені, — зокрема вшанування богині Кубаби.

Навала «народів моря» не оминула Каркемиш, проте місто швидко віродилося[1] — вже як центр незалежної держави. Цар Кузі-Тешуб I проголосив себе «великим царем». До того часу так іменували себе лише володарі Хаттуси (яка у ті часи ще існувала[2]), тож зміна титулу свідчила не лише про новий статус держави, але й про претензії на правонаступництво[3] і гегемонію над усіма «неохеттськими» утвореннями у Сирії. У 1175 — 990 рр. до н. е. Каркемиш і справді утримував під своєю владою майже всю Північну Сирію і сусідні з нею райони Анатолії[4], проте згодом втратив своє панівне становище.

Хімера. Базальтовий барельєф VIII ст. до н. е. з Каркемиша. Музей анатолійських цивілізацій, Анкара

Коли у 876 р. до н. е. в Сирії з'явилося військо ассирійського володаря Ашшурнасірпала, Каркемиш відкупився від нього даниною. У 862 р. до н. е. місцевий цар уклав союз із Самалом, Хаттіною та Біт-Адіні, спрямований проти ассирійців. Проте це не зупинило Салманасара III, який зламав спротив сирійських царств і приєднав Північну Сирію до своєї держави.

Тимчасове ослаблення Ассирії відродило надії на незалежність. Проте край їм поклав Тіглатпаласар III. Каркемиш зберігав певну автономію аж до царювання Пісіріса, проте у 717 р. до н. е. Саргон II приєднав місто безпосередньо до Ассирії.

Після загибелі Ассирії переможці почали з'ясовувати стосунки між собою. Влітку 605 р. до н. е. фараон Нехо II спробував зупинити наступ вавилонської армії Навуходоносора II на підступах до Євфрату, проте в битві біля Каркемиша єгипетське військо зазнало нищівної поразки, а місто перейшло під контроль вавилонян.

За перської влади місто було відоме як Єраблус, за елліністичної та римської доби як Европос (дав.-гр. Εὔρωπος). Сьогодні з сирійського боку кордону розташоване містечко Караблус, а з турецького — поселення Каркамиш.

Правителі
  • Піяссіліс (Шаррі-Кушух), син Суппілуліумаса I (бл. 1315)
  • [...]-Шаррума, син Піяссіліса
  • Сахурунувас (Шахурунува), син Піяссіліса
  • Іні-Тешшуб I, син Сахурунуваса (близько 1230-х)
  • Тальма-Тешшуб, син Іні-Тешшуба I (близько 1200)
  • Кузі-Тешшуб, син тальма-Тешшуба (близько 1170, називав себе «великим царем») )

...

  • [...]-па-цітіс
  • Ура-Тархунтас, син [...]-па-цітіса
  • Тутхаліяс (ок. 1100)

...

  • Іні-Тешшуб II (уп. близько 1100 (правитель Хатті, точне місце в списку неясне) )

...

  • Сухіс I
  • Астуватаманцас, син Сухіса I
  • Сухіс II, син Астуватаманцаса
  • Катувас, син Сухіса II (близько 900)
  • Сангарас (бл. 870 — 848)

...

  • Астірувас (бл. 840)
  • Йаріріс (або Арарас), євнух (?) (бл. 815)
  • Каманіс, син Астіруваса (бл. 790)
  • Астуріс (?), син Сатураса
  • Пісіріс (близько 730-х)

Примітки
  1. Gary Beckman, «Hittite Chronology», Akkadica, pp.119-120 (2000), с.23
  2. K.A. Kitchen, On the Reliability of the Old Testament, сс.99
  3. Trevor R. Bryce, The Kingdom of the Hittites, Oxford, с.384
  4. K.A. Kitchen, On the Reliability of the Old Testament, с.100

Джерела
  • D.Ussishkin. Observations on Some Monuments from Carchemish, Journal of Near Eastern Studies, vol. 26, no. 2, pp. 87-92, 1967
  • C. W. Ceram, The Secret of the Hittites: The Discovery of an Ancient Empire. Phoenix Press, 2001.
  • J. D. Hawkins, Corpus of Hieroglyphic Luwian Inscriptions I/1. Berlin, 2000.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.