Карл II (король Англії)

Карл ІІ (англ. Charles II; 29 травня 1630(16300529) — 6 лютого 1685) — король Англії, Шотландії й Ірландії з 1660 року, коли парламент схвалив реставрацію монархії після розвалу Співдружності Кромвеля; син Карла І.

Карл II англ. Charles II
Король Англії
Правління	1660-1685
Коронація	23 квітня 1661
Попередник	Карл I
Наступник	Яків II
Біографічні дані
Імена	Charles Stuart (Чарльз Стюарт)
Хрещення	27 червня 1630
Релігія	англіканство і католицтво
Народження	29 травня 1630(1630-05-29) Сент-Джеймзький Палац, Лондон
Смерть	6 лютого 1685(1685-02-06) (54 роки) Палац Вайтгол, Лондон інсульт
Поховання	Вестмінстерське абатство, Лондон, Англія :
Дружина	Катерина де Браганса
Діти	Charles Lennox, 1st Duke of Richmondd[1], George FitzRoy, 1st Duke of Northumberlandd, James Scott, 1st Duke of Monmouthd[1], Charles FitzRoy, 2nd Duke of Clevelandd[1], Henry FitzRoy, 1st Duke of Graftond[1], Charlotte Lee, Countess of Lichfieldd[1], Charles Beauclerk, 1st Duke of St Albansd[1], Charles FitzCharles, 1st Earl of Plymouthd, Lady Mary Tudord, Lady Barbara FitzRoyd, Charlotte Jemima FitzRoyd[1], Catherine FitzCharlesd[2], James de la Cloched[2], Mary Stuartd[2], Anne Lennard, Countess of Sussexd[2], Cecelia FitzRoyd[2], unnamed son Stuartd[2], second stillborn child Stuartd[2], third stillborn child Stuartd[2] і James Beauclerk, Lord Beauclerkd[2]
Династія	Стюарти
Батько	Карл I
Мати	Генрієтта Марія Французька
Нагороди	член Лондонського Королівського Товариства
Медіафайли у Вікісховищі

Умовою реставрації була згода Карла ІІ не зазіхати на повноваження парламенту і залишити за депутатами право визначати внутрішню політику в державі. Проте для «життя на широку ногу» королю були потрібні гроші. Парламент оплачувати забаганки короля не хотів. Тому Карл II уклав в Дуврі таємну угоду з французьким королем Людовіком XIV, який погодився виплачувати йому по 300 тисяч фунтів щорічно — в обмін на укладання союзу проти Голландії та обіцянку «примиритися» з папою римським, коли для цього буде слушна нагода. Щоб бути впевненими в дотриманні обіцянок, французький король «підстраховувався» за допомогою жінок — дружини Карла II, португальської принцеси Катерини Браганської (про укладання цього шлюбу в 1662 році Людовік XIV потурбувався особисто), та королівської коханки, Луїзи де Керуаль, яка отримала від «щедрого» монарха титул герцогині Портсмутської, але при цьому детально розповідала про все, що бачила, французькому послу. В свою чергу Карл II використовував коханку для того, щоб переконувати Людовіка XIV в своїй лояльності.

Через іншу коханку, Барбару Вільєрс, яка отримала від Карла II титул герцогині Клівлендської, на англійського володаря намагалися впливати іспанці та єзуїти. Фрейліну Френсіс Стюарт Карл ІІ сам «запропонував» московському посольству, але та виявилася абсолютно непридатною для запропонованої ролі. Вплив іноземних агенток король «дозволяв врівноважувати» ще одній коханці — акторці Елеонорі Гвін[3].

Головним міністром Карла ІІ був Кларендон. В 1667 році його змінила Кабальна рада. Плани монарха відновити католицизм в Англії привели до війни з Нідерландами 1672-1674 років (на підтримку короля Франції Людовика XIV) і розриву з парламентом, який він розпустив у 1681 році. Він правив без парламенту в 1681-1685 роках, фінансований Людовиком XIV. Йому успадковував Яків ІІ. На честь Карла ІІ названо Форт Чарльз на острові Сент-Кіттс.