Яків II (король Англії)

Яків ІІ (англ. James II; 14 жовтня 1633 — 16 вересня 1701) — король Англії, Шотландії з 1685 (як шотландський монарх — Яків VII) та Ірландії, другий син Карла І, спадкоємець старшого брата Карла ІІ. Був одружений з Анною Гайд з 1659 (1637—1671, матір'ю Марії ІІ і Анни) і Марією Модена з 1673 (матір'ю Якова Едуарда Стюарта). По материнській лінії нащадок Короля Данила.

Яків II (VII)
англ. James II
Dei Gratia Magnæ Britaniæ Franciæ et Hiberniæ Rex Fidei Defensor
Король Англії
Правління 1685-1688
Коронація 23 квітня 1685
Попередник Карл II
Наступник Вільгельм III Оранський
Марія II
Інші титули Король Шотландії
Король Франції
Король Ірландії
Біографічні дані
Імена James Stuart (Джеймз Стюарт)
Релігія католицька церква
Народження 14 жовтня 1633(1633-10-14)
Сент-Джеймський палац, Лондон
Смерть 16 вересня 1701(1701-09-16) (67 років)
Сен-Жерменський палац
геморагічний інсульт
Поховання
Сен-Жерменський палац, Франція : 
Дружина Анна Гайд
Другий шлюб Марія Моденська
Діти Чарльз, Марія, Джеймз, Анна, Чарльз, Едґар, Генрієтта, Катерина, Ізабель, Катерина Лаура, Чарльз, Єлизавета, Шарлотта Марія, Джеймз Френсіс Едуард, Луїза Марія Тереза
Династія Стюарти
Батько Карл I
Мати Генрієтта Марія Французька
Нагороди
 Медіафайли у Вікісховищі

У 1671 став католиком, що призвело до перших спроб не дати йому успадковувати трон, пізніше до повстання в Монмауті й Аргіллі і згодом до запрошення партіями торі і вігів Вільгельма Оранського зайняти трон у 1688. Яків втік у Францію, підняв повстання в Ірландії в березні 1689, але після поразки в бою над річкою Бойн 1 липня 1690 залишився в засланні у Франції.

Герцог Йоркський

Отримав від батька титул герцога Йоркського (1644). Під час громадянської війни, після захоплення Йорка парламентським військом у 1646 Яків з братами та сестрами був ув'язнений.

У 1648 втік на континент. Служив під прапорами французького маршала Анрі Тюренна (1652); згодом бився проти нього у лавах іспанської армії.

Після реставрації Стюартів мав також шотландський титул герцог Олбані (1660). У званні генерал-адмірала отримав під своє командування морські сили Англії; у 1665 здобув перемогу над голландським флотом поблизу Гардвіча. Разом із прихильністю до католицизму у Якова посилювались дружба з Людовіком XIV, ненависть до Голландії й наміри встановити абсолютну монархію.

Після смерті своєї першої дружини, Анни, дочки Едварда Кларендона, Яків прийняв католицизм. У війні проти Нідерландів, яка розгорнулася пізніше, він командував флотом у двох великих морських битвах.

Вплив парламенту, що посилився в результаті невдалої війни і був затвердженим виданням «Акту про присягу», змусив Якова усунутися від державних справ. Всупереч його бажанню, старша з двох його дочок від першого шлюбу, Марія (ймовірна спадкоємиця престолу, оскільки Карл II був бездітним, а у Якова не було на той час синів), була видана за Вільгельма Оранського (1677).

Друга дружина Якова, Марія Моденська, пристрасна католичка, зробила Якова ще більш наполегливим послідовником католицизму. Коли у 1679 розповсюдились чутки про католицьку змову, на чолі якої нібито стояв Яків, останній був змушений залишити Англію; виникло навіть питання про усунення його від спадкування престолу, але саме це спричинило реакцію проти вігів, й після смерті Карла Яків безперешкодно вступив на престол.

Царювання

Без зусиль були придушені та страшенно жорстоко покарані повстання Монмута в Англії й лорда Арчібальда Аргайла в Шотландії. Особливу жорстокість у судових процесах над заколотниками проявив суддя Джордж Джеффріс. Підбадьорений успіхом, Яків замислив за допомогою широкого тлумачення та застосування диспенсивної влади замістити всі головні посади (військові та громадські) особами-неангліканами. При цьому він покладав особливі надії на доктрину безумовної покори, яку сповідувала тоді значна більшість англіканського духовенства.

Духовенство, яке протестувало, Яків примиряв шляхом так званої «високої комісії», надавав покровительство усім рухам, ворожим до панівної церкви, й поставив собі на меті встановлення абсолютної католицької монархії шляхом майже неприхованої пропаганди католицизму й тісного союзу з Людовіком XIV. Навіть найвідданіші слуги короля, англіканські єпископи, були притягнуті до судової відповідальності, але виправдані присяжними. Сподіваючись, що після смерті Якова за відсутності потомства чоловічої статі, правління перейде до рук його дочки, відданої протестантизму, народ стримував своє обурення й до повстання справа не доходила.

Коли 10 червня 1688 оголошено про народження принца Уельського, багато хто не бажав вірити у дійсність цього факту й підозрювали підміну. Втративши надію на мирні поліпшення, вожді обох головних партій, вігів і торі, запросили нідерландського принца Вільгельма Оранського зайняти трон Англії. Яків хотів піти на поступки, проте було вже запізно.

Скидання й еміграція

У листопаді 1688 принц Оранський висадився в Англії, й у грудні король із незаконним сином, герцогом Бервіком, залишений дочкою Анною та найближчими радниками, втік до Франції, де Людовік XIV надав у його розпорядження Сен-Жерменський палац. У лютому 1689 парламент проголосив королем і королевою Англії Вільгельма та Марію. Яків з Франції підтримував постійні стосунки зі своїми прибічниками (якобітами), які готували змови в Англії й відкрито підбурювали повстання в Шотландії та Нормандії. У 1689 Яків прибув до Ірландії й постав на чолі змовників, яких підтримали французькі війська, але були в 1690 розбиті на річці Бойн.

Його нащадки (син, Яків «Старий претендент», й онуки, Карл «Молодий претендент» і кардинал Генріх Стюарт) продовжували претендувати на англійський та шотландський престоли й очолювати партію якобітів аж до припинення дому Стюартів (1807).

Шлюб та діти

Яків був одружений двічі: з Анною Гайд (1638—1671), дочкою державного діяча та історика графа Кларендона, та з Марією Моденською (1658—1718), дочкою моденського герцога Альфонсо IV. Від першого шлюбу у нього було 8 дітей, з яких вижили дві дочки, майбутні королеви Марія II та Анна, а всі 4 сини і ще 2 дочки померли в дитинстві. Від другого шлюбу народилось 7 дітей, з яких також вижили двоє: син Яків «Старий претендент» і дочка Луїза Стюарт (померла у віці 19 років від віспи), яка народилася вже у Франції. Законне потомство Якова II припинилось у 1807.

Окрім нащадків від двох законних дружин, Яків (будучи герцогом Йоркським) мав дітей також від двох коханок. Від Арабелли Черчилль, сестри знаменитого полководця Джона Черчилля, герцога Мальборо, у нього народились два сини, Джеймс і Генрі, які поїхали разом з батьком до Франції, і дві дочки, Генрієтта й Арабелла; всі вони мали прізвище Фіцджеймс, із префіксом фіц, традиційним для позашлюбних дітей знаті. Від Кетрін Седлі, якій Яків після вступу на престол надав титул графині Дорчестерської, у нього народилася дочка, також Кетрін, у першому шлюбі маркіза, а у другому — герцогиня. Потомство позашлюбних дітей Якова II існує донині; зокрема, нащадками Генрієтти Фіцджеймс (через свою матір Діану) є онуки Єлизавети II принци Вільям і Гаррі.

У мистецтві

Яків II є персонажем багатьох історичних романів та фільмів, зокрема, роману Річарда Блекмора «Лорна Дун». В екранізаціях роману його роль виконували Джордж Керзон (1934), Г'ю Фрейзер (1990), Роберт Едді (2000). В серіалі 2000 року «Карл II» Якова грав Чарлі Крід-Майлз.

Джерела
  • Ashley, Maurice, The Glorious Revolution of 1688, Charles Scribner's Sons, New York, 1966. ISBN 0-340-00896-2.
  • Belloc, Hilaire, James the Second, J.B. Lippincott Co, Philadelphia 1928, popular; Catholic perspective
  • Callow, John, The Making of King James II: The Formative Years of a King, Sutton Publishing, Ltd, Stroud, Gloucestershire, 2000. ISBN 0-7509-2398-9.
  • Devine, T. M., The Scottish Nation 1700—2007, Penguin Books, London, 2006. ISBN 0-14-102769-X
  • Harris, Tim, Revolution: The Great Crisis of the British Monarchy, 1685—1720, Penguin Books, Ltd., 2006. ISBN 0-7139-9759-1.
  • Hilliam, David, Kings, Queens, Bones & Bastards, Sutton Publishing, Gloucestershire, 1998. ISBN 0-7509-3553-7.
  • Jones, J. R. The Revolution of 1688 in England, Weidenfeld and Nicolson, 1988. ISBN 0-297-99467-0.
  • Kenyon, J.P., The Stuart Constitution 1603—1688, Documents and Commentary, 2d ed., Cambridge University Press, Cambridge 1986. ISBN 0-521-31327-9.
  • MacLeod, John, Dynasty, the Stuarts, 1560—1807, Hodder and Stoughton, London 1999. ISBN 0-340-70767-4.
  • Macaulay, Thomas Babington, The History of England from the Accession of James the Second. Popular Edition in Two Volumes. Longmans, London 1889.
  • Miller, John. James II (3rd ed. 2000) ISBN 0-300-08728-4
  • McFerran, Noel S. (2003). «James II and VII.»
  • Ó Buachalla, Breandán, Aisling Ghéar, An Clóchomhar Tta, Baile Átha Cliath, 1996 ISBN 0-903758-99-7
  • Ó Ciardha, Éamonn, Ireland and the Jacobite Cause, 1685—1766, Four Courts, Dublin, 2002. ISBN 1-85182-534-7
  • Pincus, Steven. 1688: The First Modern Revolution (2009) New Haven & London, Yale University Press, ISBN 0-300-11547-4
  • Prall, Stuart, The Bloodless Revolution: England, 1688, Anchor Books, Garden City, New York 1972.
  • Royle, Trevor, The British Civil Wars: The Wars of the Three Kingdoms, 1638—1660, Little, Brown, 2004. ISBN 0-312-29293-7.
  • Sowerby, Scott, Making Toleration: The Repealers and the Glorious Revolution (2013) Cambridge, Mass., & London, Harvard University Press, ISBN 978-0-674-07309-8.
  • Speck, W.A. James II (2002)
  • Turner, Francis C., James II, Eyre and Spottiswoode, London, 1948
  • Waller, Maureen, Ungrateful Daughters: The Stuart Princesses who Stole Their Father's Crown, Hodder & Stoughton, London, 2002. ISBN 0-312-30711-X.

Посилання

Помилка Lua: not enough memory. Помилка Lua: not enough memory.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.