Кашари

Спочатку слобода звалася Верхньо-Вільхова (за назвою річки Вільхова). Українська назва Кошари закріпилося за населеним пунктом у 1840-х роках. Наявність на території населеного пункту великих пасовищ з хорошим травостоєм й джерелом водопою давали можливість місцевим україномовним землевласникам містити великі кошари вівців. Населений пункт знаходився недалеко від Богучарського шляху, яким скупники худоби (прасоли) ганяли кошари вівців. Нерідко вони зупинялися для відпочинку у Верхньо-Вільховій. Вівці заганялися в кошари. Поступово населений пункт стали називати Верхньо-Вільхова — Кошари. Назва Кошари згадується в архівних джерелах згадується з 1843 року.

З 1963 року назва зросійщена на слобода Кашари[3].

Слобода Верхньо-Вільхова вперше згадується за 1790 рік. 1790-му році в 62 дворах слободи мешкало 189 душ чоловічої статі і 194 душі жіночої статі селян[4]. У 1839 році побудована церква в ім'я святого Миколи Чудотворця. У 1868 році відкрита церковно-парафіяльна школа. У 1911 році відкрита перша телефонна лінія[4].

За переписом 1897 року в слободі Кошари було близько 500 дворів. Грамотних чоловіків було 25, жінок — 10 осіб. Тільки один мешканець мав середню освіту. В селі не було бібліотеки. Газети і журнали отримували поміщик й піп. Єдиним громадським закладом був шинок.

Першим головою Кошарського ревкому був Юхим Сиденко. У березні 1919 року до Кошар увійшов Московський полк Червоної армії. Як спротив проти пограбування продрозвесткою восени 1919 року піднялося повстання єфремо-степановських й поздніївських селян. У 1921 році Кошарами пройшли банди Маслака, Антонова, Курочкіна та Махно.[5]. З 1924 року Кошари стали адміністративний центр Кошарського району[6].

Кошари були звільнені від німців у грудні 1942 року[4].

Курган, розташований на південній околиці слободи Кашари. Про нього ходить безліч легенд. Раніше вважалося, що тут міг бути заритий золотий скарб, який намагалися відшукати багато шукачі скарбів. Висота кургану поступово зменшувалася, в 1980-х роках з нього стали брати землю екскаватором для реалізації різних господарських потреб. У 1986 році археолог із Санкт-Петербурга Михайло Павлович Чернопицький обстежив район на предмет цікавих об'єктів і звернув увагу на курган, який розташований на околиці Кошар. У 1987 році експедиція почала свої дослідження. В кургані за допомогою бульдозерів і скреперів були зроблені розрізи. У ходячи робіт, фахівці виявили давнє поховання. Одна з особливостей кургану — місце його розташування. Переважна частина курганів була розташована на височинах, а кашарський курган розташовувався поблизу заплави річки. Друга особливість — розміри кургану. Початкова висота становила як мінімум 10 метрів. Цей курган був центральним в групі, було ще три більш низьких кургану, розташованих поблизу. Товщина панцира кургану великих розмірів — до 3 метрів біля основи. Чим вище — тим вона тонше. Панцир кургану зроблений з білої глини, яка відрізняється від тієї глини, яка переважає на території поселення. Швидше за все, вона була завезена. Є підстави вважати, що глина була завезена в обсязі до декількох тисяч тонн. Цей курган був не насипаний, а побудований. На місці кургану знайдено 4 поховання. Знайдено 2 глиняні судини ручної ліпки з орнаментом, маленький астрагал і височное кільце. Тип поховання в могильнику — катакомбний. У дослідників були припущення, що цей могильник датовано першою половиною другого тисячоліття до нашої ери. За станом на 1987 рік археологічна експедиція продовжила свою роботу для складання більш повної картини[7].

Слобода Кошари розташована на півночі Ростовської області в межах Доно-Донецької височини, в долині річки Вільхова[8].

Клімат

Тип клімату — вологий континентальний (Dfa — згідно класифікації кліматів Кеппена). Середньорічна температура повітря — 8,1 °C, кількість опадів — 482 мм. Самий посушливий місяць — лютий (норма опадів — 30 мм). Самий вологий місяць — червень (52 мм).

Кашарський музей історії і краєзнавства працює з 1969 року.

• История села Кашары
• Кашары (слобода)