Кеннінґ

Кеннінґ складається, як мінімум, з двох іменників. Існують також надзвичайно складні багаторівневі кеннінґи, є й такі, що утворюють словосполучення.

Варто зазначити, що метод кеннінґів застосовувався і класиками і сучасними авторами. Підставляючи різні гейті замість складових частин Кеннінґа, можна було варіювати його, а підставляючи цілі кеннінґи замість його складових частин, можна було зробити його багаточленним і тим самим нескінченно збільшити можливість його варіювання. Три- і чотиричленові кеннінґи є звичними для скальдичної поезії. Зустрічаються іноді навіть семичленові кеннінґи, наприклад «метальник вогню хуртовини відьми місяця коня корабельних сараїв», де «кінь корабельних сараїв» — це корабель, «місяць корабля» — щит, «відьма щита» — спис, «хуртовина копій» — битва, «вогонь битви» — меч, «метальник меча» — воїн. Для того щоб розшифрувати такий кеннінг, доводилося «перекладати» його складові частини і таким чином зводити його до елементарної схеми.[1]

Як вказує Стеблін-Каменський, кеннінги «давали можливість нагромаджувати іменники в такій кількості, яка не засвідчена ні в якій іншій поезії, і це робило мову поезії надзвичайно багатою і пишною. Кеннінґи підкреслювали поетичну форму, вони здавалися тим гарнішими, чим більш винахідливо і хитромудро вони були розроблені».[1]

А. Хойслер вважає кеннінг «метафорою з відхиленням». Інший учений Б. Ярхо також підтрримував це припущення, однак пізніше зазначив, що кеннінги — це двочленові речення, які мають в своїй основі гейті та другого многочлена, що зазвичай є метонімією. В «Лекції по давньоскандинавській поезії» він вказує на гейті, як перейменування, що може бути синонімом, метонімією, синекдохою та метафорою.[2] Якщо, усунувши кеннінґи, викласти зміст окремої віси в прозі, то він зазвичай виявляється вкрай мізерним і зводиться до констатації якихось невигаданих фактів, які повідомляються як пояснення причини вчинку, попередження, порада, загроза, похвала чи просто інформація.

Основною властивістю еддичного кеннінґа — те, що він не придумувався при створенні твору, в якому він був вжитий; і укладений в нього образ, і його словесний вираз черпалися з традицій.[3]

На противагу еддичним гейті, скальдичні гейті аж ніяк не обов'язково черпалися з традицією. Вони могли бути і продуктом індивідуальної вигадки, так як очевидно, що гейті, подібні щойно наведеним, не були результатом стихійного семантичного розвитку.[3]

Безпосереднім наслідком християнізації (Ісландію християнізували близько 1000 р) було зменшення кількості кеннінгів, що містять імена язичницьких божеств, в драпах, складених на честь норвезьких королів. Але в міру того, як християнство зміцнювалось і язичницька міфологія втрачала свій релігійний зміст, перетворюючись на умовну поетичну фразеологію, міфологічні кеннінґи знову ставали звичайними. Вже через сто років після християнізації вони так само вживались в драпах, як і до неї.[1]

Кеннінґи з іменами язичницьких богів могли вживатися для опису християнських персонажів.

Після християнізації Скандинавії, поетична метафора, тобто кеннінги втратили свій міфологічний сенс: норною могла вважатись проста дівчина, а одне з імен Одіна носити звичайний чоловік, що особливо не був відомим своїми доблестями. Конунг Олав — християнський святий — міг носити ім’я «Бальдр битви» або «Одін виття стріл», що характеризувало його як воєначальника, командира в битві («виття стріл»). Поезія, що виросла з міфології, стала надгробним пам’ятником язичницького міфу.[4]

• Гейті
• Молодша Едда
• Старша Едда
• Скальдична поезія

• Кенінг // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — А — Л. — С. 471.
• Кеннінґ // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври / голова ред. А. Волков. — 2001. — С. 247. — 634 с.
• «Молодша Едда»

Борхес Х.Л. Переклад з ісп./Шовкун В.Й. Борщевський С.Ю. Алеф: Прозові твори. — Фоліо. — С. 572. — ISBN 978-966-03-4422-8.