Кирило Володимирович

Великий князь Кирило Володимирович (30 вересня [12 жовтня] 1876, Царське село — 12 жовтня 1938, Париж) — другий син великого князя Володимира Олександровича, третього сина імператора Олександра II, і великої княгині Марії Павлівни; двоюрідний брат Миколи ІІ.

Кирило Володимирович
Народився 12 жовтня 1876(1876-10-12)[1]
Царське Село, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Помер 12 жовтня 1938(1938-10-12)[2] (62 роки)
Нейї-сюр-Сен, Сена, Франція
Поховання Петропавлівський собор
Країна  Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Відомий завдяки музика і теслярство
Alma mater Військово-морська академія імені М. Г. Кузнєцова і Морський кадетський корпус
Знання мов російська[3], англійська, французька і німецька
Суспільний стан royaltyd
Військове звання Адмірал
Конфесія православ'я
Рід Гольштейн-Готторп-Романови
Батько Володимир Олександрович[4]
Мати Марія Мекленбург-Шверінська
Брати, сестри Grand Duke Boris Vladimirovich of Russiad, Grand Duke Andrei Vladimirovich of Russiad, Grand Duke Alexander Vladimirovich of Russiad і Олена Володимирівна
У шлюбі з Вікторія Федорівна
Діти Кіра Кирилівна Романова, Марія Кирилівна Романова і Grand Duke Vladimir Kirillovich of Russiad
Нагороди

Закінчив Морський кадетський корпус та Миколаївську морську академію. Зарахований за Гвардійським екіпажем, служив вахтовим офіцером на крейсерах «Росія» та «Генерал-Адмірал», вахтовим начальником на броненосці «Ростислав» та «Пересвіт», старшим офіцером на крейсері «Адмірал Нахімов».

Після початку Російсько-японської війни прибув Порт-Артур 3 березня 1904 року і 9 березня був призначений начальником військово-морського відділу штабу командувача флотом у Тихому океані віце-адмірала Макарова. 31 березня 1904 року під час вибуху флагманського корабля «Петропавловськ» перебував з його борту. Один з небагатьох членів екіпажу, що залишилися живими. У нього були подряпані ноги, а холодній воді він отримав переохолодження[5][6]. З води його було врятовано моряками вельбота з мінного крейсера «Гайдамак» і передано на міноносець «Безшумний», який і доставив його в порт. Увечері 31 березня 1904 р. разом з Великим князем Борисом Володимировичем на поїзді залишив Порт-Артур (до Санкт-Петербурга і далі до Німеччини для лікування його супроводжував молодший лікар лазарета порту М. М. Марков). Згодом Великий князь Кирило Володимирович був нагороджений золотою зброєю з написом «За хоробрість».

У 1924 році в еміграції, опинившись за старшинством успадкування главою імператорського будинку і керуючись статтями 29 і 53 Зводу основних державних законів Російської імперії, проголосив себе Імператором Всеросійським у вигнанні Кирилом I, з чим погодилася більшість дому Романових, у тому числі великі князі Володимировичі, Дмитро Павлович, Михайло Михайлович, Олександр Михайлович із синами, князі імператорської крові Всеволод Іоанович та Гаврило Костянтинович. Проти виступили великі князі Миколай і Петро Миколайовичі, і князь імператорської крові Роман Петрович. Вдовствуюча імператриця Марія Федорівна, сподіваючись на порятунок сім'ї Миколи II, вважала акт Кирила Володимировича «передчасним», але законність його прав ніколи не оспорювала.

Галерея
  • Брати Кирило (у центрі), Андрій (ліворуч) та Борис Володимировичі у дитинстві, 1880-і
  • Кирило Володимирович. Портрет роботи Костянтина Маковського, 1890-ті
  • Кирило Володимирович у 1904 році
  • Кирило Володимирович та Вікторія Федорівна зі старшою донькою Марією, бл. 1909
  • Кирило Володимирович та Вікторія Федорівна (сидять), Олена, Андрій та Борис Володимировичі (стоять), 1922
  • Кирило Володимирович та Вікторія Федорівна з дітьми Кірою та Володимиром, кінець 1920-х

Примітки
  1. Lundy D. R. The Peerage
  2. Большая российская энциклопедия — Большая российская энциклопедия, 2004. — ISBN 978-5-85270-320-0
  3. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  4. Владимир Александрович // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. VIа. — С. 644.
  5. Порт-Артур. Воспоминания участников. Нью-Йорк. Видавництво ім. Чехова, 1955.
  6. Cyril. My life in Russia's service — then and now. London. Selwyn & Blount,1939.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.