Києво-Холмський шлях

Києво-Холмський шлях — суходільна магістраль, що в 12–14 ст. з'єднувала Київ з новозбудованою близько 1237 з ініціативи князя Данила Галицького другою столицею Галицько-Волинського князівства м. Холм та з Польським королівством. Пролягав з Києва через Воздвиждень (нині с. Здвижівка), Мірчськ (нині с. Мирча, обидва села Бородянського району Київської обл.), Ушеськ (нині м. Ушомир Коростенського району Житомирської обл.), Возвягль (Звягель, нині м. Новоград-Волинський), Корчеськ (Корець), Сапогинь (Сапожин), Дорогобуж, Пересопницю, Лучеськ (Луцьк), Володимир, Устилуг, Столп'є (Стовп'є) до Холма й доходив до Любліна (Польща).

Після монгольської навали на початку 1240-х рр. шлях занепав, однак продовжував використовуватися як складова трансконтинентальної артерії, що з'єднувала різні регіони Центральної та Східної Європи. У 16–18 ст. став основою північної гілки Київського шляху — одного з головних гостинців «горизонтального напрямку» на українських землях, що перебували в ті часи в межах Речі Посполитої.