Класифікація кораблів

Барк Сєдов

Вітрильні кораблі класифікуються за кількістю щогл:

• Однощоглові: єгипетський папірусний човен, дракар,
• Двощоглові: бриг, бригантина, шнява, шхуна, галера
• Трищоглові: Карака, галеон, каравела, фрегат, кліпер
• Чотирищоглові: барк

Також підставою класифікації може бути кількість гармат (від 24[3] до 120). Кораблями 1-рангу вважалися ті судна, які мали найбільше число гармат. У Росії до таких відносили трищогловий 120-ти гарматний корабель «Великий князь Костянтин» з екіпажем у 1000 матросів. Схожі характеристики мав 104-х гарматний флагманський корабель британського флоту «Вікторія», яким командував учасник Трафальгарської битви адмірал Нельсон. Водотоннажність таких кораблів коливалося в районі 4 тис. тонн, довжина сягала 60 метрів, а швидкість — 11 вузлів.

91-о гарматний трищогловий корабель вже відносили до 2-го рангу, 64-х[4] або 74-х[5] гарматний — до 3-го, а 40-а гарматний — до 4-го.

Більш нижчий ранг мали фрегати, які поділялися між 5-м (32-х гарматний Quebec) і 6-м рангом (28-ми гарматний Fox).

Зовсім без рангу вважалися кораблі, які мали 24 гармати і менше. До 6-го рангу наближався 24-х гарматний корабель Джеймса Кука «Резолюшн». Корабель Христофора Колумба «Санта-Марія» мав лише 12 гармат, водотоннажність у 200 тонн, довжину 25 метрів і екіпаж 40 осіб. Такі ж параметри мав шлюп «Надія», на якому Крузенштерн здійснив перше російське навколосвітнє плавання.

Авіаносець (крейсер) «Адмірал Кузнєцов»

У Росії власна класифікація кораблів почала складатися після завершення ери вітрильного флоту, останнім епізодом якої стала Кримська війна середини XIX століття. Кількість щогл і число гармат в якості критерію класифікації втратили своє значення. На перше місце вийшла водотоннажність корабля. Збереглося ділення на ранги, яке було істотно скорочено.

Найбільшими вважалися кораблі 1 рангу водотоннажністю від 10 до 60 тис. тонн. До таких в імператорському флоті відносили панцерник «Потьомкін», водотоннажністю 13 тис. тонн і довжиною 115 метрів. Ще більшим був радянський лінкор «Марат», водотоннажністю близько 24 тис. тонн. З лінкорам можна було порівняти атомні підводні човни (наприклад, Курськ), які з'явилися у другій половині XX століття. Найбільшим кораблем 1 рангу був авіаносний крейсер «Адмірал Кузнєцов», водотоннажністю до 60 тис. тонн і довжиною до 300 метрів.

Поширеним типом кораблів 2-го рангу в Росії були сторожові кораблі, яким відповідає фрегат в західній класифікації (Адмірал Макаров). Сторожові кораблі мали менші розміри у порівнянні з кораблями 1-го рангу, були оснащені як протичовновим, так і зенітним озброєнням. За технічними характеристиками вони нагадували есмінці, але призначалися для виконання дозорних і патрульних завдань. В імператорському флоті сторожовими кораблями й невеликими есмінцями за водотоннажністю (~1 тис. тонн[6]) відповідали канонерські човни. У радянські роки кораблі 2-го рангу поповнилися великими протичовновими кораблями («Адмірал Захаров»), водотоннажністю до 7 тис. тонн і довжиною до 163 метрів. Також статус корабля 2-го рангу мали великі десантні кораблі, здатні нести до батальйону морської піхоти («Микола Вілков»).

Самими малими кораблями вважалися яхти, катери і буксири, водотоннажність яких менше 1 тис. тонн. В імператорський період водотоннажність яхт сягало 840 тонн, а довжина наближалася до 60 метрів (Царівна). Мінні катери еволюціонували через міноносці в ескадрені міноносці (есмінці), водотоннажність яких коливалася від 500[7] до 8 тис. тонн[8]. Від катерів есмінці отримали високу швидкість ходу до 34 вузлів (63 км/рік — Азард) і торпедне озброєння. У радянський час у класі малих кораблів з'явилися малі ракетні кораблі і малі протичовнові кораблі, яким у західній класифікації відповідали корвети. Так малий ракетний корабель Накат мав водотоннажність близько 640 тонн, довжину 60 метрів і максимальну швидкість 34 вузли. Командири малих кораблів мали звання капітан-лейтенанта або капітана 3-го рангу[9].

Підводний човен «Лос-Анджелес»

Ударну міць американського флоту колись складали лінкори (англ. Battleship), а нині їх роль перейшла до авіаносців (англ. Aircraft carrier). Найбільшими військовими кораблями США є авіаносці типу «Німіц» (Авраам Лінкольн, Гаррі Трумен, Джордж Вашингтон), водотоннажністю 97 тис. тонн і довжиною 333 метри. Авіаносці зазвичай носять імена президентів США. Командир авіаносця має звання Rear Admiral, яке відповідає українському контр-адміралу, оскільки він координує свою діяльність з капітанами інших кораблів.

Крім авіаносців великими кораблями ВМС США є важкі крейсери (англ. cruiser), їхня водотоннажність коливалється від 10[10] до 17 тис. тонн[11].

Наступний клас кораблів займають есмінці (англ. destroyer: руйнівник) і підводні човни (англ. submarine: субмарина). Їх водотоннажність досягає 6-9 тис. тонн, а довжина коливається від 110[12] до 153 метрів[13]. Підводні човни часто носять назви американських міст. Командиром подібного класу корабля звичайно буває командер. До есмінців примикає клас фрегатів (англ. frigate), які мають меншу водотоннажність (від 1500[14] до 4000[15] тонн). Звання капітана фрегата (англ. Frigate captain) синонімічне командеру і є аналогом російського капітана 2-го рангу.

Інші кораблі виконують допоміжну роль. Найменшими з них є катери і тральщики. Водотоннажність американського річкового патрульного катера (англ. Patrol Boat) не може перевищувати 10 тонн, а довжина — 10 метрів[16]. Великі катери відносять до класу корветів (водотоннажністю близько 1000 тонн і довжиною 60 метрів[17]).

• Список типів кораблів і суден

• Классификация кораблей // Военно-морской словарь / Чернавин В. Н. — М. : Воениздат, 1990. — С. 183—184. — ISBN 5-203-00174-X.
• Лобач-Жученко М. Б. Основные элементы кораблей и судов. — М. : видавництво ДОСААФ, 1955. — 80 с. — 10 000 прим.
• Мельников П. Е. и др. Справочник морского десантника. — М. : Воениздат, 1975. — 288 с.